Постанова 4854 № 400/4099/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4099/21 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Кравця О.О., Зуєвої Л.Є.., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Герцуна Віктора Степановича в інтересах Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року про відмову у забезпеченні позову до подання позовної заяви Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування наказу, - В С Т А Н О В И В: 07 червня 2021 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла заява Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник просив суд зупинити дію наказу Міністерства освіти і науки України від 04 червня 2021 року № 66-л «Про скасування наказу Міністерства освіти і науки України від 10.11.2020 № 249-л» до вирішення справи за позовом Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування Наказу № 66-л по суті та набрання судовим рішенням в такій справі законної сили. Вказана заява була обґрунтована тим, що реалізація Наказу № 66-л призведе до повного припинення діяльності заявника, необхідності переведення студентів до інших освітніх закладів, звільнення науково-педагогічних працівників. Заявник вказував, що без своєчасного вжиття заходів забезпечення позову, для відновлення прав та інтересів заявника в подальшому необхідно буде докласти значних зусиль або відновлення прав Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» взагалі стане неможливим. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у задоволенні заяви Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Герцун Віктор Степанович звернувся до суду з апеляційною скаргою в інтересах Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет», в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою зупинити дію наказу від 04.06.2021р. №66-л Міністерства освіти і науки України «Про скасування наказу МОН України № 249-л від 10.11.20р.» до вирішення справи за позовом Приватного вищого навчального закладу "Медико-Природничий Університет»" до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування наказу № 66-л від 04.06.21р. по суті та набрання судовим рішенням у вказаній справі законної сили. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуваний наказ не зупиняє дію ліцензії, що може привести до тимчасових проблем в діяльності навчального закладу, а анульовує ліцензії на освітню діяльність повністю, що приводить до повного закриття навчального закладу зі звільненням працівників. Апелянт зазначає, що хоча предметом судового оскарження є вимога про визнання противоправним та скасування наказу, забезпечення позову шляхом його зупинення не може вважатись ухваленням рішення без розгляду справи по суті з огляду на те, що санкції, накладені оспорюваним наказом не є тимчасовими, а тому в ході розгляду справи їх актуальність не перестане діяти в часі та у випадку прийняття рішення на користь відповідача їх актуальність теж не відпаде. Таким чином, апелянт вважає, що вважаю що наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення остаточного рішення по суті у даній адміністративній справі є обґрунтованою, при цьому внаслідок позбавлення позивача права займатися освітньою діяльністю відновлення порушеного права позивача, а саме права на проведення освітньої діяльності буде неможливим у зв`язку з відсутністю студентів та викладачів, а також може супроводжуватись значними витратами матеріального та організаційного характеру з боку позивача. При прийняття оскаржуваної ухвали про відмову у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Наказ № 66-л, як окремий розпорядчий акт МОН України, сам по собі не створює для заявника негативних наслідків - його вплив на права заявника обумовлений виключно поверненням чинності Наказу № 229-л, яким раніше були анульовані ліцензії Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет». Разом з тим, наявності чи відсутності підстав для забезпечення позову за чинності Наказу № 229-л, суд вже надавав оцінку в рамках адміністративної справи № 400/4575/20. За висновками суду, незважаючи на формальну наявність іншого наказу, при розгляді даної заяви про забезпечення позову, суд повинен надати оцінку тим самим обставинам, які вже досліджувались судом першої та апеляційної інстанцій у справі № 400/4575/20, і з приводу яких вже мається таке, що набрало законної сили рішення суду, що не відповідає меті інституту забезпечення позову. Представник Міністерства освіти і науки України надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Відповідно до вимог частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову. Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або - очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС). Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Ці підстави є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. При цьому колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року (справа №826/9263/17). Згідно пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Як вбачається з матеріалів справи, 14 вересня 2020 р. Міністерство освіти і науки України прийняло Наказ № 1137, яким призначена позапланова перевірка Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» 17 вересня 2020 р. ректором Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» прийнято рішення про відмову в допуску до здійснення позапланового заходу контролю. 23 вересня 2020 р. Міністерство освіти і науки України видало Наказ № 229-л, яким анульовані ліцензії Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» на провадження освітньої діяльності. Не погодившись з правомірністю прийняття вищенаведених наказів, Приватний вищий навчальний заклад «Медико-природничий університет» звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати Накази №№ 1137, 229-л, за якою відкрито провадження в адміністративній справі № 400/4575/20. При розгляді зазначеної справи, суд закрив провадження у справі в частині оскарження Наказу № 229-л на підставі ст. 238 ч. 1 п. 8 КАС України, так Міністерство освіти і науки України своїм Наказом № 249-л скасувало Наказ № 229-л, яким були анульовані ліцензії Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет». За наслідками розгляду справи № 400/4575/20, суд прийняв рішення відмовити в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування Наказу № 1137. Крім того, при розгляді справи № 400/4575/20 Приватний вищий навчальний заклад «Медико-природничий університет» подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити позов шляхом зупинення дії Наказу № 229-л, яка судом першої інстанції була задоволена. За апеляційною скаргою МОН України, ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову переглянута П`ятим апеляційним адміністративним судом, який своєю постановою скасував ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду про забезпечення позову та прийняв нове рішення про відмову в забезпеченні позову. 4 червня 2021 р. Міністерство освіти і науки України видало Наказ № 66-л, яким скасовано Наказ № 249-л, який в свою чергу, скасовував Наказ № 229-л, яким були анульовані ліцензії Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» на освітню діяльність. Видавши Наказ № 66-л, Міністерство освіти і науки України по суті повернуло чинність Наказу № 229-л про анулювання ліцензій. Оцінюючи доводи заяви про забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне. Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 р. (справа № 826/9263/17). У той же час Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28.03.2018 р. в справі № 800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. У питанні вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: «Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди й мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі». Такий правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі № 826/16509/18, від 26.12.2019 р. у справі № 640/13245/19 та від 20.03.2019 р. у справі № 826/14951/18. Таким чином, навіть вказані заявником наявні ознаки протиправності оскаржуваного рішення є передчасними й не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вони підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог. Аналогічна правова позиція була викладена в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 26.03.2020 року у справі № 340/2179/19, від 26 березня 2020 року у справі № 340/2179/19. Отже, сама лише незгода позивача із рішенням суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. Щодо доводів апелянта, що відновлення порушеного права позивача, а саме права на проведення освітньої діяльності буде неможливим у зв`язку з відсутністю студентів та викладачів, а також може супроводжуватись значними витратами матеріального та організаційного характеру з боку позивача, колегія суддів зазначає наступне. Так, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 6 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18 У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Разом з тим, за умови відсутності належних, допустимих та достатніх доказів настання події, яка спричинить порушення прав заявника, посилання на відсутність ефективного захисту його прав. До того ж, як вірно зазначено судом першої інстанції, незважаючи на формальну наявність іншого наказу, при розгляді даної заяви про забезпечення позову, суд повинен надати оцінку тим самим обставинам, які вже досліджувались судом першої та апеляційної інстанцій у справі № 400/4575/20, і з приводу яких вже мається таке, що набрало законної сили рішення суду, що не відповідає меті інституту забезпечення позову. Враховуючи наведене, Миколаївський окружний адміністративний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову. Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 150, 151, 292, 311, 312, 316, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Герцуна Віктора Степановича в інтересах Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року залишити без задоволення. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року про відмову у забезпеченні позову до подання позовної заяви Приватного вищого навчального закладу «Медико-природничий університет» до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування наказу залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець Суддя: Л.Є. Зуєва