Постанова 4873 № 910/12045/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" липня 2021 р. Справа№ 910/12045/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дідиченко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Кропивної Л.В. при секретарі: Пересенчук Я.Д. за участю представників сторін: від позивача: Круглик В.В.; від відповідача: Дорофеєв Д.А.; від третьої особи 1: не з`явились; від третьої особи 2: не з`явились; від третьої особи 3: не з`явились; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року (повний текст складено 09.04.2020) у справі № 910/12045/19 (суддя Ковтун С.А.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро") до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" третя особа-1 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1 третя особа-2 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватне підприємство "ФЛОВЕКС" третя особа-3 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" про: - визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 783; - визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 781; - визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за №

779. Позовні вимоги мотивовані тим, що правочини з припинення зазначених договорів іпотеки є нікчемними з підстав, визначених в п. 3 та 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з чим позивач просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а саме: визнати за ПАТ «Банк «Київська Русь» право іпотеки, яке виникло на підставі договорів іпотеки, укладених між позивачем та відповідачем. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 у справі №910/12045/19 відмовлено у задоволені позовних вимог. В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що вирішення питання щодо визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки № 779, Договору іпотеки № 781 та Договору іпотеки № 783, не забезпечить позивачу можливість реалізувати ту матеріально-правову мету, на якій базується іпотека, як інститут забезпечення виконання зобов`язання - задовольнити вимоги за Кредитним договором

3. Це свідчить про неефективність обраного позивачем способу правового захисту, адже вирішення спору не призводить до відновлення прав позивача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 у справі № 910/12045/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. За доводами апелянта, правочини, вчинені з метою врегулювання заборгованості ПП «КВФ «Інтар» перед ПАТ «Банк «Київська Русь» за укладеними кредитними договорами та правочини щодо розірвання договорів іпотеки є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України» Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки банк, прийнявши у власність цінні папери в рахунок погашення заборгованості, відмовився від права вимоги грошових коштів в сумі 13 504 156,87 грн.; банк придбав майно за ціною, яка більше ніж на 20 відсотків відрізняється від реальної вартості майна; звільнивши майно від обтяжень, банк надав переваги окремим кредиторам та уклав правочин з пов`язаною особою банку - ПП «ВКФ «Інтар». Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його прав не буде ефективним в даному випадку, оскільки це суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. Також разом із апеляційною скаргою апелянтом було подано клопотання про заміну позивача його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро". Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду апеляційну скаргу у справі №910/12045/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча суддя; судді Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2020 року відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду на 27.01.2021. 22.01.2021 та 27.01.2021 через відділ документального забезпечення суду від представників апелянта та відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи. В судове засідання 27.01.2021 представники сторін не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили. Ухвалою Північного апеляційного господарського суд від 27.01.2021 розгляд справи відкладено на 17.02.2021. 17.02.2021 через відділ документального забезпечення суду від представників апелянта та відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи. В судове засідання 17.02.2021 представники сторін не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 відкладено розгляд справи на 03.03.2021. У судове засідання 03.03.2021 з`явились представники апелянта та відповідача. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 замінено Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" та відкладено розгляд справи на 24.03.2021. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 року № 09.1-08/1163/21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Руденко М.А. на лікарняному. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2021 року для розгляду справи № 910/12045/19 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю, Майданевич А.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 року апеляційну скаргу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 21.04.2021. В судове засідання 21.04.2021 з`явились представник позивача та представники відповідача. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 року оголошено перерву в судовому засіданні до 19.05.2021. 17.05.2021 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Красовського О.О., яке обґрунтоване тим, що на адвокатський запит про витребування копії договорів позивачу було відмовлено. В судове засідання 19.05.2021 з`явились представник позивача та представник відповідача. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 (з урахуванням ухвали від 17.06.2021 про виправлення описки) витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Красовського О.О. копію договору про розірвання іпотеки, серія та номер: 875, виданий 27.06.2014 року; копію договору про розірвання іпотеки, серія та номер: 873, виданий 27.06.2014 року; копію договору про розірвання іпотеки, серія та номер: 874, виданий 27.06.2014 року та оголошено перерву до 14.07.2021. Позиції представників сторін 15.04.2021 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли пояснення по суті спору, в яких останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Явка представників сторін Представники третіх осіб у судове засідання 14.07.2021 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи останні повідомлялись належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Апеляційним судом враховано позицію Верховного Суду (постанови від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19), відповідно до якої касаційний господарський суд, здійснивши аналіз ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень" статтями 2, 4 якого встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Причому, згідно з ст. 11 цього Закону, не пізніше 01.06.2006 року забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 14.07.2021. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «ВКФ «Інтар» було укладено кредитний договір № 61901-20/9-1 від 24.12.2009 (далі - Кредитний договір 1), кредитний договір № 70296-20/12-1 від 24.10.2012 (далі - Кредитний договір 2) та кредитний договір №70330-20/12-1 від 24.10.2012 зі змінами та доповненнями (далі - Кредитний договір 3) (Кредитний договір 1, Кредитний договір 2 та Кредитний договір 3 надалі разом - Кредитні договори). Відповідно до умов кредитного договору 3 банк зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: сума кредиту 105 000 000,00 грн (в редакції договору про внесення змін); кінцевий термін повернення кредиту - 23.10.2015; ціль використання кредиту - проведення статутної діяльності; тип процентної ставки - фіксована; процентна ставка - 12,95 % річних. В забезпечення виконання зобов`язань ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" за кредитним договором 3 укладено: - договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №779, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення загальною площею 205,2 кв. м., що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 380 , заставною вартістю 1 893 040,00 грн. - договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №781, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення, загальною площею 63,7 кв. м, що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д , приміщення 381 , заставною вартістю 616 851,00 грн. - договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №783, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлове приміщення, загальною площею 101,6 кв. м., що розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вулиця Привокзальна, будинок 8 , приміщення 2 , заставною вартістю 642 376,00 грн. У подальшому, в забезпечення виконання зобов`язань ПП «ВКФ «Інтар» перед ПАТ «Банк «Київська Русь» за кредитними договорами, 27.06.2014 між позивачем та відповідачем було укладено договір застави №75064-23/14-б. Відповідно до умов цього договору, ПП «ВКФ «Інтар» передало в заставу ПАТ «Банк «Київська Русь» цінні папери загальною заставною вартістю 136 500 017,00 грн, а саме: акції ПАТ «Сінтрон» (код ЄДРПОУ 37175982) кількістю 301 700 шт., заставна вартість - 27 457 717,00 грн, акції ПАТ «Юридичні послуги» (код ЄДРПОУ 37499765) кількістю 3 850 000 шт., заставна вартість - 77 000 000,00 грн.; акції ПАТ «Сіам-Капітал» (код ЄДРПОУ 35723951) кількістю 1 281 692 шт., заставна вартість - 32 042 300,00 грн. 27.06.2014 було припинено дію укладених між сторонами забезпечувальних договорів, а саме Договору іпотеки №779, Договору іпотеки №781 та Договору іпотеки №783, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами про розірвання договорів іпотеки № 779, № 781, № 783 від 27.06.2014. 08.08.2014 за рішенням Правління ПАТ "Банк "Київська Русь" (витяг з протоколу №П-58/1) здійснено погашення заборгованості відповідача перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за вищевказаними кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ "Банк "Київська Русь" цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн, а саме акцій ПАТ "Сінтрон" кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018,70 грн, акцій ПАТ "Юридичні послуги" кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850,00 грн, акцій ПАТ "Сіам-Капітал" кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн. Водночас, на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" 19.03.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №61 про запровадження з 20.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь" призначено ОСОБА_3 Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Київська Русь" запроваджено рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №61 від 19.03.2015 строком на 3 місяці з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року включно. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 №116 строк тимчасової адміністрації продовжено до 19.07.2015 включно. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 №138 на підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 р. №460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" з 17.07.2015. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" призначено ОСОБА_3 строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.08.2015 №155/44 делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Київська Русь", визначені ст. ст. 37, 38, ч. 1 та ч. 2 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ОСОБА_3 на час здійснення процедури ліквідації банку. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2015 № 1706 відсторонено уповноважену особу Фонду ОСОБА_3 та призначено ОСОБА_4 , якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Київська Русь", окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, а рішенням від 12.06.2017 № 2448 повноваження ОСОБА_4 були продовжені. 18.06.2018 ліквідаційну процедуру та повноваження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Білої І.В. продовжено строком до 16.07.2020 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 грудня 2018 року №3382 "Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" та ПАТ "Банк "Київська Русь" призначено ОСОБА_5 19.04.2016 на адресу ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" був направлений лист за підписом Уповноваженої особи ОСОБА_3 за вих. №2309/16, у якому ПАТ "Банк "Київська Русь", керуючись ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", повідомив про те, що правочин з погашення заборгованості та правочини з припинення дії забезпечувальних договорів є нікчемними з підстав, визначених п. 3 та п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також у цьому листі позивач виклав вимогу до ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" щодо погашення заборгованості перед банком за Кредитними договорами №70296-20/12-1 від 24.10.2012; №61901-20/9-1 від 24.12.2009; №70330-20/12-1 від 24.10.2012 в сумі 136 504 168,70 грн в строк до 30 квітня 2016 року. Оскільки вимога позивача не була задоволена, ПАТ "Банк "Київська Русь" (правонаступником якого є Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро") звернулось до господарського суду з позовом до ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" про застосування наслідків нікчемного правочину з мотивів того, що правочини з погашення заборгованості в силу приписів п.п. 1, 3, 4, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемними, а тому підлягають визнанню за банком право іпотеки, що виникло на підставі договорів іпотеки від 30.05.2014, укладеного між банком та відповідачем, права за якими було припинено у зв`язку з вчиненням нікчемного правочину. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вирішення питання щодо визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки № 779, Договору іпотеки № 781 та Договору іпотеки № 783, не забезпечить позивачу можливість реалізувати ту матеріально-правову мету, на якій базується іпотека, як інститут забезпечення виконання зобов`язання - задовольнити вимоги за Кредитним договором

3. Це свідчить про неефективність обраного позивачем способу правового захисту, адже вирішення спору не призводить до відновлення прав позивача. Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. До способів захисту цивільних прав та інтересів належать, в тому числі, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, в тому числі, шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору. У даній справі позивач вказує про нікчемність договорів про розірвання договорів іпотеки, у зв`язку з чим і було заявлено позов про визнання за позивачем права іпотеки. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 вказано, що у разі, якщо сторона правочину стверджує, що нікчемним є договір про розірвання договору застави, її наслідком є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави ПАТ "Імексбанк". За таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, абзац другий частини другої статті 20 Господарського кодексу України)." Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 910/21375/16, від 16.10.2019 року у справі № 914/2150/18, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19. А тому, у даному випадку належним і ефективним способом захисту порушених прав є визнання права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки № 779, Договору іпотеки № 781 та Договору іпотеки № 783, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про обрання позивачем неефективного способу захисту прав є помилковим та не відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду. Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У відповідності до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції станом на момент розірвання договорів іпотеки) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку. Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи ФГВФО, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту його укладення згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України і ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину, у тому числі обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином), також настають для сторін у силу вимог закону. Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. При цьому наслідки недійсності нікчемного правочину відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України і ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" застосовуються саме до договорів неплатоспроможного банку. Колегія суддів зазначає, що доведення наявності обставин з якими положення Закону передбачають віднесення відповідного правочину до нікчемних, в т.ч. задля застосування наслідків нікчемного правочину, за наявності відповідного спору покладається саме на зацікавлену особу, якою ініційовано пов`язаний з цим спір, позаяк за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (вказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17). Отже, у даному випадку слід з`ясувати наявність або ж відсутність підстав недійсності правочину, встановлених законом (нікчемний правочин). Так, нормою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено ряд критеріїв, за наявності яких правочин є нікчемним - зокрема у разі, укладення договорів про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; укладення договорів що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; укладення договорів з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; вчинення господарських операцій, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком. Як було встановлено вище, розірвання договорів іпотеки відбулось 27.06.2014, що підтверджується відповідними договорами про розірвання договорів іпотеки, тоді як рішення Правління Банку (витяг з протоколу №П-58/1) щодо здійснення погашення заборгованості позивача перед Банком за Кредитними договорами 1, 2, 3 шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс Банку цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн прийнято 08.08.2014, тобто після укладення договорів про розірвання договору іпотеки. Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що на момент розірвання договорів іпотеки (27.06.2014), відповідач мав непогашені кредитні зобов`язання перед банком, а банк відмовився від власних майнових вимог за дійсними договорами забезпеченя (прав на іпотеку), а саме від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, що підпадає під ознаки нікчемності, передбачені п. 3 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Щодо нікчемності правочину з погашення заборгованості відповідача перед Банком за кредитними договорами 1, 2, 3, оформленого рішенням правління Банку від 08.08.2014, колегія суддів зазначає наступне. У зв`язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 04.07.2014 № 1586-VII, який діє з 11.07.2014, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було викладено в іншій редакції. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції станом на момент правочину із погашення заборгованості) уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частиною 3 вказаного Закону зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Як було зазначено вище, 08.08.2014 за рішенням Правління ПАТ "Банк "Київська Русь" (витяг з протоколу №П-58/1) здійснено погашення заборгованості відповідача перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ "Банк "Київська Русь" цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн, а саме акцій ПАТ "Сінтрон" кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018,70 грн, акцій ПАТ "Юридичні послуги" кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850,00 грн, акцій ПАТ "Сіам-Капітал" кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн. на підставі договору застави № 75064-23/14-6 від 27.04.2014. В той же час, як вбачається зі звіту про оцінку активів неплатоспроможного Банку ПАТ «Банк «Київська Русь» станом на 20.03.2015, ринкова вартість пакету акцій ПАТ "Юридичні послуги" становить 1 грн, ринкова вартість пакету акцій ПАТ "Сіам-Капітал" становить 1 грн, ринкова вартість пакету акцій ПАТ "Сінтрон" становить 3 284 694 грн. Таким чином, різниця між вартістю цінних паперів, за якою вони були зараховані у власність Банку, та їх вартістю відповідно до Звіту про оцінку становить більше 130 000 000,00 грн. Твердження позивача, що із інформації, розміщеної на сайті Агентства з розвитку інфраструктури та фондового ринку України, вбачається, що біржовий курс за одну акцію ПАТ «Сінтрон» станом на 06.08.2014 складав 91,011 грн., ПАТ "Юридичні послуги" - 20,0010 грн., ПАТ "Сіам-Капітал" - 25,00 грн., колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається із листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.08.2017, ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги", ПАТ "Сіам Капітал" мали низькі фінансові показники. Зокрема, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку вказала, що поточна ціна за акцію ПАТ "Сінтрон" склала 91,0144 грн при номінальній вартості акції 10 грн. Біржовий курс акції ПАТ "Юридичні послуги" формувався на рівні 20,0002 грн при номінальній вартості 1 грн. Поточна ціна за акцію ПАТ "Сіам Капітал" склала 25 грн при номінальній вартості 1 грн. Враховуючи низькі фінансово-господарські показники, низький рівень прибутку, об`єктивних причин для зростання ціни на акції ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги", ПАТ "Сіам Капітал" від номінальної вартості не вбачалося. У зв`язку з цим рішеннями Комісії від 30.07.2015 № 1163, від 26.11.2015 № 1982 та від 28.07.2016 № 824 зупинено обіг цінних паперів цих емітентів. Тобто, емітенти акцій не мали заявленої капіталізації, що призвело до безпідставного зростання вартості емітованих цінних паперів на рівні цін, визначених на момент передачі акцій у власність Банку. Викладене свідчить про те, що ціни на акції ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги", ПАТ "Сіам Капітал" були значно завищеними. Відповідні рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку ухвалені внаслідок аналізу публічної інформації за 2014 рік, оприлюдненої емітентами, тобто як раз за період, в якому вчинялися правочини Банку, віднесені Фондом гарантування вкладів до категорії нікчемних. У постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 зазначено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (ч. 3 ст. 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів). Колегія суддів відзначає, що відповідно до чинного законодавства Банк мав можливість використати як судовий, так і позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави. При цьому Банк вибрав найбільш шкідливий для інтересів вкладників та інших кредиторів Банку спосіб - в позасудовому порядку звернув стягнення на Цінні папери вартістю 136 500 017 грн шляхом набуття права власності на них. Так, при зверненні стягнення на предмет застави в судовому порядку або при продажі предмету застави в позасудовому порядку борг підприємства був би покритий лише на ту суму, яку Банк би отримав при продажу цінних паперів. В той же час, у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред`являти боржнику інші вимоги у зв`язку з виконанням цього зобов`язання (ст. 29 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"). Кредитор (обтяжувач) має право на вибір способу звернення стягнення на заставлене майно. Але таке право не може використовуватися на шкоду інтересам інших осіб. Таке використання права всупереч інтересам третіх осіб, у цій справі - інтересам вкладників та інших кредиторів Банку, є зловживанням правом. Більше того, банк, набувши в якості виконання зобов`язання за кредитним договором право власності на цінні папери по завищеній ціні, фактично відмовився від власних майнових прав за договорами іпотеки, які були укладені в забезпечення виконання зобов`язання боржника за кредитним договором. Тобто, банк втратив можливість задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок високоліквідного забезпечення (іпотеки). А тому, колегія суддів дійшла до висновку, що банк, завдяки укладенню договору застави цінних паперів і зверненню стягнення за кредитними зобов`язаннями відповідача на цінні папери, а не на нерухоме майно, передане в іпотеку за Договорами іпотеки 1-3, втратив більше 130 000 000,00 грн., що підпадає під ознаки нікчемності, встановленої п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме банк, прийнявши у власність цінні папери в рахунок погашення заборгованості, фактично відмовився від права вимоги грошових коштів за кредитним договором; банк прийняв майно за ціною, які більше ніж на 20 відсотків відрізняється від реальної вартості майна. Крім того, як вбачається із договорів про розірвання договору іпотеки та договору застави, вони зі сторони іпотекодавця та заставодавця підписані ОСОБА_6 . Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на момент підписання вказаних вище правочинів) підставою для нікчемності правочинів є укладення договорів (правочинів) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. В той же час, як вбачається з наказу від 20.02.2014 №200-К ОСОБА_6 був призначений директором Департаменту по роботі з проблемними активами Банку та в подальшому звільнений із займаної посади наказом Голови правління Банку від 04.03.2015 № 245-К. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на момент вчинення вказаних вище правочинів) угоди, що здійснюються з пов`язаними з банком особами (далі - пов`язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов`язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення. Для цілей цього Закону пов`язаними особами є, зокрема, керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку. Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов`язань перед пов`язаною особою банку; придбання активів пов`язаної особи банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов`язаною особою банку. А тому, оскільки на момент вчинення правочинів (27.06.2014) ОСОБА_6 займав керівну посаду у банку, а договори про розірвання договорів іпотеки та договір застави зі сторони іпотекодавця та заставодавця підписані ОСОБА_6 , укладення таких правочинів підпадає під ознаки нікчемності, встановленої п. 5 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на момент підписання вказаних вище правочинів), а саме підписання правочинів із пов`язаною особою банку. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Національним банком України були укладені договори: від 08.05.2013 № 03, яким передбачено надання кредиту для підтримки ліквідності у сумі 200 млн грн на строк з 08.05.2013 по 30.04.2014 включно; від 04.03.2014 № 09, яким передбачено надання кредиту для збереження ліквідності у сумі 385 млн грн на строк з 04.03.2014 до 26.02.2015. Відповідно до п. 2.3.4 договору про надання стабілізаційного кредиту № 03 від 08.05.2013 та п. 2.3.3. кредитного договорів № 09 від 04.03.2014, банк взяв на себе зобов`язання виконувати обмеження щодо заборони придбання у власність банку цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком України) протягом строку користування таким кредитом. Відповідно до п. 1.7. Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327, Національний банк України з метою обмеження ризику ліквідності банку під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановлює обмеження та вимоги щодо його діяльності, які мають бути передбачені в кредитному договорі, зокрема щодо заборони придбання цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком України), зупинення проведення банком активних операцій з пов`язаними особами банку. Посилання відповідача на те, що позивачем не доведено факту чинності договору про надання стабілізаційного кредиту колегією суддів відхиляються, оскільки в матеріалах справи, крім копій зазначених кредитних договорів, укладених з Національним банком України, міститься також лист уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку Стрюкової І. О. від 29.08.2019 №1505/12, в якому зазначено, що загальна сума акцептованих та затверджених вимог Національного банку України (сьома черга) на поточну дату складає 456 156 615,64 грн, з яких Банк не відшкодував Національному Банку України 152 134 048,45 грн. Отже, банк, здійснивши погашення кредитної заборгованості відповідача шляхом прийняття у власність цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн, порушив умови договорів про надання кредиту, укладеного між ним та НБУ. Твердження відповідача про те, що постанова правління НБУ № 190 від 19.03.2015 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» була скасована постановою Київського адміністративного суду Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 826/22323/15, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. Розпочата процедура ліквідації банку не може бути зупинена/припинена, у тому числі в разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що були підставою для її початку. Статтею 79 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлені особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України. Визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта Національного банку України, зазначеного в частині другій цієї статті, або окремих його положень не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення. Відповідно до ст. 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розпочата процедура ліквідації банку не може бути зупинена/припинена, у тому числі у разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду, що були підставою для її початку. Визнання протиправними (незаконними) та скасування рішень (індивідуальних актів), визначених частиною третьою цієї статті, не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку та відновлення прав акціонерів на момент прийняття такого акта/рішення; не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення банку з ринку та ліквідації; не породжує будь-яких прав у осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування завданої шкоди. А тому, визнання судом протиправним (незаконним) та скасування рішення НБУ про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідації банку не тягне за собою відміну процедури припинення банку. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договори від 27.06.2014 про розірвання договорів іпотеки є нікчемними в силу закону, а саме п.п. 3, 5, 6 ч. 2 ст. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 27.06.2014), а правочин щодо погашення заборгованості відповідача перед Банком за кредитними договорами 1, 2, 3, оформленого рішенням правління Банку від 08.08.2014 - є нікчемним в силу п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 08.08.2014) Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.02.2021 у справі № 910/12044/19 та від 29.03.2021 у справі № 910/12041/19 стосовно тих же сторін та в аналогічних правовідносинах. Відповідно до частин 1 та 5 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як було зазначено вище, наслідки нікчемності правочину, у тому числі обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином), також настають для сторін у силу вимог закону. Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. А тому, враховуючи правомірність обраного позивачем способу захисту порушеного права та встановлення нікчемності правочинів із розірвання договорів іпотеки та правочину погашення заборгованості відповідача перед Банком за кредитними договорами шляхом набуття у власність цінних паперів, оформленого рішенням правління Банку від 08.08.2014, позовна вимога про визнання у позивача права іпотеки, яке виникло на підставі договорів іпотеки № 781 від 30.05.2014, № 783 від 30.05.2014, № 779 від 30.05.2014 є обґрунтованою. Водночас, у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності стосовно позовних вимог позивача на предмет спору. У відповідності до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину перебіг позовної давності починається від дня, коли почалося його виконання (пункт 3). Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4). Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Як вбачається із заявлених позовних вимог, позивач просить визнати право іпотеки, яке виникло на підставі договорів іпотеки № 781 від 30.05.2014, № 783 від 30.05.2014, № 779 від 30.05.2014. Як було встановлено вище, дані договори іпотеки були розірвані 27.06.2014, а правочин із погашення заборгованості відповідача перед Банком за кредитними договорами шляхом набуття у власність цінних паперів, вчинений 08.08.2014. Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Оскільки банк є стороною вказаних правочинів, а тому позивач (як правонаступник банку), знав з моменту їх вчинення. Про нікчемність вказаних правочинів Банк повідомив відповідача листом від 19.04.2016, тоді як з даним позовом позивач звернувся 02.09.2019, що підтверджується відміткою на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява. Отже, строк позовної давності за вимогами позивача є такими, що сплив. В той же час, відповідно до положень ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру"). Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Господарським процесуальним кодексом України. Слід звернути увагу, що саме завдяки укладенню договору застави цінних паперів і зверненню стягнення за кредитними зобов`язаннями відповідача на цінні папери, а не на нерухоме майно, передане в іпотеку за Договорами іпотеки 1-3, банк втратив більше 130 000 000,00 грн. 19.04.2016 на адресу ПП «ВКФ «Інтар» був направлений лист за підписом Уповноваженої особи ОСОБА_3 за вих. №2309/16, у якому відповідач, керуючись ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон), повідомив про те, що правочин з погашення заборгованості та правочини з припинення дії забезпечувальних договорів є нікчемними з підстав, визначених п.3 та 8 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також у цьому листі відповідач виклав вимогу до ПП «ВКФ «Інтар» погасити заборгованість перед ПАТ «Банк Київська Русь» за Кредитним договором №70296-20/12-1 від 24.10.2012, Кредитним договором №61901-20/9-1 від 24.12.2009 та Кредитним договором №70330-20/12-1 від 24.10.2012 в сумі 136 504 168,7 грн в строк до 30 квітня 2016 року. Не погодившись із діями банку щодо проведення перевірки та прийнятим за її наслідком рішенням щодо нікчемності правочинів, повідомленим листом №2309/16 від 19.04.2016, відповідач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом уповноваженої особи ОСОБА_3 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Банк «Київська Русь», про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень (справа № 826/7711/16). Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року, позовні вимоги задовольнив частково. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року скасовано, а провадження у справі закрито. Таким чином, до моменту прийняття остаточного рішення у справі № 826/7711/16 позивач не мав правової можливості для звернення із відповідним позовом до суду господарської юрисдикції. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що у позивача були наявні обставини, які унеможливлювали та істотно утруднювали своєчасне подання позову з причин, які від нього не залежали, зокрема через тривале провадження у справі № 826/7711/16. Колегія суддів відзначає, що оскільки закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку пропуску строку позовної давності, то дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи. У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення. А тому колегія суддів дійшла до висновку про наявність обґрунтованих підстав визнати поважними причини пропуску позивачем позовної давності в частині заявлених позовних вимог про визнання права іпотеки, у зв`язку з чим такі вимоги позивача підлягають задоволенню. Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року у справі № 910/9980/19 - скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року у справі № 910/9980/19 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року у справі № 910/9980/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" задовольнити.

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро") та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 783.

4. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро") та приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 781.

5. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро") та приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 779.

6. Стягнути з Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХОРИВА, будинок 9-А, код 21516802) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" (04071, місто Київ, вул.Костянтинівська, будинок 32, офіс 8, код 43186135) 5 763,00 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 8 644,50 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

7. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 910/12045/19 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 21.07.2021 Головуючий суддя М.А. Дідиченко Судді Є.Ю. Пономаренко Л.В. Кропивна