Постанова 4824 № 752/17123/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/17123/18 Головуючий у І інстанції Чередніченко Н.П. Провадження № 22-ц/824/2334/2021 Головуючий у ІІ інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 14 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, УСТАНОВИВ: у серпні 2018 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашенння заборгованості за кредитним договором та просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року у сумі 69 443,26 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає суму в розмірі 1 817 834,55 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 67,90 кв.м, жилою площею 40,80 кв.м, що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . В обґрунтування позову зазначав, що 11.08.2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/4038/82/42734, згідно умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 81 000,00 доларів США строк до 11.08.2016 року, а позивачальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 12,00 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та в строки, визначені цим кредитним договором. 27.05.2011 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору, згідно умов якої строк кредиту збільшився на 82 календарних місяці, в зв`язку з чим дата остаточного погашення кредиту сторонами була визначена - 11.06.2023 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 11.08.2006 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. та зареєстровано в реєстрі за № 2527 та 27.05.2011 року були внесені зміни до нього. Відповідно до умов іпотечного договору, його предметом є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 67,90 кв.м, жилою площею 40,80 кв.м, що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Науково-дослідним інститутом «Квант» 27.07.1994 року, згідно із розпорядженням (наказом) від 27.07.1994 року № 417-П, зареєстрованого Київським бюро технічної інвентаризації 10.08.1994 року і записана у реєстрову книгу за № 3134. Відповідно до висновку про вартість майна від 23.04.2018 року, середня ринкова вартість іпотечного майна складає суму в розмірі 1 265 000,00 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.06.2014 року у справі № 752/14474/13-ц з ОСОБА_1 на користь позивача було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року в розмірі 48 113,31 доларів США, що еквівалентно 384 569,00 грн. Однак, позичальник зазначене рішення суду та умови укладеного кредитного договору не виконує, а тому станом на 25.04.2018 року має заборгованість в сумі 69 443,26 доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 1 817 834,55 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 42 599,79 доларів США, що еквівалентно 1 115145,95 грн., в тому числі прострочена заборгованість за кредитом в сумі 14 941,20 доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 391119,74 грн.; заборгованості за відсотками в розмірі 26 843,47 доларів США, що еквівалентно суму в розмірі 702 688,60 грн., в тому числі прострочена заборгованість за відсотками в сумі 26 703,41 доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 699 022,21 грн. У зв`язку з невиконанням відповідачем основного зобов`язання, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом та просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.05.2019 року позов було задоволено. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.08.2019 року заяви відповідача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 про поновлення строків та перегляд заочного рішення у справі № 752/17123/18 - задоволені. Поновлено відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16.05.2019 року у справі № 752/17123/18. Скасовано заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16.05.2019 року у справі № 752/17123/18 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в частині вимог до ОСОБА_2 - закрито. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 року в задоволенні позову акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити у даній справі нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості - задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно послався на те, що позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки подано після спливу встановленого законом трирічного строку позовної давності, оскільки перебіг такого строку на думку суду розпочався з дня ухвалення рішення Голосіївським районним судом м. Києва від 16 червня 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому, апелянт звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що суд першої інстанції встановив обґрунтованість вимог банку у зв`язку із неналежним виконанням відповідачами кредитних зобов`язань, які забезпечені іпотечним майном. Отже, позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині застосування наслідків спливу строку позовної давності. Зазначає також, що 27 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов`язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору № 014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року, згідно до умов п. 7 якої Сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням Кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у 70 років. За правилами ч. 1 ст. 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшити встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Згідно з умовами укладеного між сторонами Кредитного договору позичальник був зобов`язаний щомісячно повертати кредитні кошти рівними частинами, щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитом, а також сплатити неустойку за порушення строків повернення кредиту та відсотків за користування ним. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу і початок перебігу позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Проте, у зв`язку з порушенням боржником умов Кредитного договору щодо повернення кредиту банк використав передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України право на односторонню зміну умов Кредитного договору, звернувшись в 2014 році з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому, звернувшись в 2014 році до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором до Боржника протягом 70 (сімдесяти) років від дати пред`явлення первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме - до 2084 року, який очевидно ще не настав. Таким чином, на думку позивача, судом першої інстанції неправомірно застосовано до даних спірних правовідносин ч. 4 ст. 267 ЦК України, а саме наслідки спливу строку позовної давності. Крім того, судом першої інстанції неправомірно не прийнято до уваги Додаткову угоду №1 від 27.05.2011 року до Кредитного договору № 014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року як доказ факту збільшення сторонами встановленого законом строку позовної давності до 70 (сімдесяти) років. Отже, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не дослідив належним чином Додаткову угоду №1 від 27.05.2011 року до Кредитного договору №014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року щодо збільшення сторонами встановленого законом строку позовної давності до 70 (сімдесяти) років та передчасно зробив висновок про сплив строку позовної давності. 06 квітня 2020 року представником відповідача ОСОБА_1 , - адвокатом Стось Д.С. подано відзив на апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на подання відзиву. Зважаючи на поважність причин пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов висновку про його продовження та прийняття відзиву до справи. У своєму відзиві представник відповідача заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на їх безпідставність. Вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми цивільного законодавства, які регламентують строк позовної давності для звернення до суду із позовом. Вважає, що зазначений строк слід відраховувати з 16.06.2014 року, тобто з дня, коли набрало законної сили рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі №752/14474/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в частині вимог до ОСОБА_3 - закрито В судовому засіданні представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» - Дьоміна Н.Ю. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Крім того, представником позивача було подано заяву про зміну найменування учасника справи, зазначивши, що згідно протоколу Загальних зборів акціонерів №3б-62 від 23.04.2021 року назву банку змінено з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк». Представники відповідача ОСОБА_1 - адвокати Зорін О.В. та Мурашевський Д.Л. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували. Зазначили, що у зв`язку із тим, що до Договору іпотеки не вносилися зміни в частині визначення строку позовної давності, у зв`язку із чим до правовідносин, які випливають із договору іпотеки слід застосовувати загальну позовну давність тривалістю 3 роки. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з пропуском загальної позовної давності тривалістю у три роки, про що заявлено стороною відповідача, та є підставою для відмови у позові. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони зроблені за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Так, судом першої інстанції встановлено, що 11.08.2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/4038/82/42734, згідно умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 81000,00 доларів США строк до 11.08.2016 року, а позивачальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 12,00 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та в строки, визначені цим кредитним договором (том 1 а.с. 21-25). 27.05.2011 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору, згідно умов якої строк кредиту збільшився на 82 календарних місяці, в зв`язку з чим дата остаточного погашення кредиту сторонами була визначена - 11.06.2023 року (том 1 а.с.26-34). З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 11.08.2006 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. та зареєстровано в реєстрі за № 2527 та 27.05.2011 року були внесені зміни до нього. Відповідно до умов іпотечного договору, його предметом є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 67,90 кв.м, жилою площею 40,80 кв.м, що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Науково-дослідним інститутом «Квант» 27.07.1994 року, згідно із розпорядженням (наказом) від 27.07.1994 року № 417-П, зареєстрованого Київським бюро технічної інвентаризації 10.08.1994 року і записана у реєстрову книгу за № 3134 (том 1 а.с.35-40, 41-42, 43-44, 45, 46-54). По справі також встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.06.2014 року у справі № 752/14474/13-ц з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року в розмірі 48 113,31 доларів США, що еквівалентно 384 569,00 грн. (том 1 а.с.55-58). 03.05.2018 року та 18.05.2018 року відповідачам банком були направлені вимоги про виконання грошових зобов`язань за кредитним договором (том 1 а.с.59, 60, 61-63, 64-68). Відповідно до висновку про вартість майна від 23.04.2018 року, середня ринкова вартість іпотечного майна складає суму в розмірі 1265000,00 грн. (том 1 а.с.85-114). Судом першої інстанції також вірно встановлено і не заперечувалось відповідачами, що позичальник ОСОБА_1 зазначене рішення суду та умови укладеного кредитного договору не виконав. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованими, не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Частиною першою статті 530 ЦК Українивстановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до статті 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). У відповідності до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом статті 266 ЦК Українизі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Як вбачається зі змісту п. 7 Додаткової угоди № 1 до Кредитного договору №014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року, сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням Кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю в 70 років. (том 1 а.с. 26-28) Крім того, зі змісту п. 1.1 Договору іпотеки, укладеного між сторонами, вбачається, що цей договір забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з Кредитного договору №014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення дії кредитного договору), укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем - Позичальником, за умовами якого Іпотекодавець - Позичальник зобов`язаний до 11 серпня 2016 року повернути Іпотекодежателю кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 81 000 доларів США 00 центів, сплатити проценти за користування ним згідно умов кредитного договору, комісійну винагороду, а також можливу неустойку (штраф, пеню), у розмірі, строки і у випадках, передбачених Кредитним та цим Договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати Іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. (том 1 а.с. 35) За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України). Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі (за періодичними платежами з моменту несплати окремого платежу) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (ст.1050 ЦК України). Такий правовий висновок сформований у ряді постанов Верховного Суду України,зокрема у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-3116цс16 Верховний Суд України зазначив, що пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту кредитор згідно ч.2 ст.1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання. У даній справі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» змінив строк виконання зобов`язання, звернувшись до суду 12.08.2013 року із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Однак, оскільки сторонами кредитного договору строк позовної давності за спільною згодою визначено у 70 років, то такий строк на момент пред`явлення АТ «Райффайзен Банк Аваль» даного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не закінчився. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неправомірного застосування до даних правовідносин ч. 4 ст. 267 ЦК України, а саме наслідки спливу строку позовної давності, знайшли своє підтвердження, у зв`язку із чим колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду від 14 вересня 2020 року та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позову. Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції виходить із наступного. Відповідно до положень ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені ст. 35-37 Закону України «Про іпотеку». Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в ст. 590 ЦК України передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з положеннями п. 5.3 Договору іпотеки, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за Кредитним договором, забезпеченим цією іпотеко, якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення Іпотекодавцями обов`язків, встановлених цим Договором. Відповідно до п. 5.4 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду. Як встановлено з матеріалів справи, 03.05.2018 року на адресу відповідача ОСОБА_1 позивачем направлено лист-вимогу про виконання грошових зобов`язань за кредитним договором (а.с. 59, том 1), в якій банк вимагає від позичальника протягом не біль ніж 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити погашення заборгованості за Кредитним договором у повному обсязі, зокрема: 42 599,79 доларів США - заборгованості по кредиту, 26 703,41 долар США - заборгованість по процентам, а також пеню. В разі непогашення заборгованості, банк попереджає про можливість реалізації права звернути стягнення на предмет іпотеки. Вказаний лист- вимогу ОСОБА_1 вручено 14.05.2018 року. (том 1 а.с. 60) Крім того, 18.05.2018 року банк направляв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмові вимоги про виконання грошових зобов`язань та про усунення порушення основного зобов`язання за Кредитним договором № 014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року, в яких повідомляв, що у разі невиконання цієї вимоги, банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» шляхом подачі до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та примусове виселення. (том 1 а.с. 61-68) До позовної заяви представником позивача було додано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року, згідно з яким загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору станом на 25.04.2018року становить 42 599,79 доларів США- заборгованості за кредитом, 26 843,47 доларів США - заборгованості по відсоткам (а.с. 11-14, том 1). Згідно висновку про вартість майна від 24.04.2018року, ринкова вартість квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 станом на 23 квітня 2018 року року становить 1 265 000 грн. (а.с.85-95, т. 1). Таким чином, позивач АТ «Райффайзен Банк Аваль» у зв`язку з наявністю непогашеної заборгованості за кредитним договором позичальника ОСОБА_1 , невиконанням ним вимог банку про погашення заборгованості у повному обсязі, має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, на погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, колегією суддів встановлено, що у серпні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернтався до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року у справі № 752/14474/13-ц позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у сумі 48 113,31 доларів США, що еквівалентно по курс НБУ 384 569,69 грн. (том 1 а.с. 55-57) Вказане судове рішення набрало законної сили. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Доказів на підтвердження виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року відповідачем ОСОБА_1 до суду не подано. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, оскільки розмір заборгованості вже встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року, з якого вбачається, що сума заборгованості за кредитним договором була стягнута достроково. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц , від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц , якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що після використання АТ «Раййфайзен Банк Аваль» права вимоги дострокового стягнення усієї суми кредиту, що залишилась несплаченою, та сплати процентів, підстави для продовження нарахування процентів за користування кредитом - відсутні. Враховуючи встановлені рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року у справі № 752/14474/13-ц обставини та розмір стягнутої заборгованості, колегія суддів вважає необґрунтованим розрахунок заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви на суму кредиту - 69 443,26 доларів США, та вважає за необхідне визначити заборгованість, на погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, у розмірі, встановленому Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року у справі № 752/14474/13-ц, у розмірі 48 113 доларів США 31 цент. Заява представника відповідача про пропуск банком строку позовної давності та застосування наслідків спливу строку позовної давності є необґрунтованою та не може бути задоволена з підстав, викладених у даній постанові. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки. Крім того, згідно з Законом № 2478-VIII від 03.07.2018 року статтю 39 Закону України «Про іпотеку» було доповнено новою частиною другою, відповідно до якої у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також необхідно встановити спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна під час проведення виконавчих дій. Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були понесені судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору: за подання позовної заяви та апеляційної скарги 4405,00 грн., а також витрати, понесені на оплату оцінки майна - 1500,00 грн., які у відповідності до положень ч.. 1, 2 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк». На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк»задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 рокускасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позов акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. У рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 014/4038/82/42734 від 11.08.2006 року, визначеної рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року у сумі: 48 113 доларів США 31 цент, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з трьох жилих кімнат та має загальну площу - 67, 90 кв.м., жилу площу - 40, 80 кв.м., що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних долях на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Науково-дослідним інститутом «КВАНТ» 27.07.1994 року згідно з розпорядженням (наказом) від 27.07.1994 року № 417-П, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 10.08.1994 року і записана у реєстрову книгу за № 3134. Звернення стягнення здійснити шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Стягнути ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» витрати по сплаті судового збору у сумі - 4405,00 грн, а також витрати, понесені на оплату оцінки майна - 1500,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 19 липня 2021 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Ігнатченко Н.В.