Постанова 4872 № 915/2021/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/2021/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богатиря К.В. суддів: Бєляновського В.В., Філінюка І.Г. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 (суддя суду першої інстанції Ржепецький В.О., дата і місце постановлення рішення: 19.05.2021 (повний текст складено 24.05.2021), м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області) по справі № 915/2021/19 за позовом: фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни, до відповідача: фізичної особи-підприємця Щавінського Олександра Віталійовича про: стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.04.2021 у справі №915/2021/19 в задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі. 11.05.2021 від фізичної особи-підприємця Щавінського Олександра Віталійовича до Господарського суду Миколаївської області надійшла заява про ухвалення додаткового рішення. Відповідач просив суд стягнути з позивача понесені судові витрати по оплаті правової допомоги у загальному розмірі 15000,00 грн. Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 заяву фізичної особи-підприємця Щавінського Олександра Віталійовича від 05.05.2020 року про стягнення понесених судових витрат у справі №915/2021/19 задоволено; стягнуто з фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на користь фізичної особи - підприємця Щавінського Олександра Віталійовича понесені судові витрати у вигляді оплати правової допомоги у розмірі 15000,00 грн. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що положенням договору-доручення про надання правової допомоги №0912 від 09.12.2019, в тому числі Додатком до Договору-доручення про надання правової допомоги №0912 від 09.12.2019, встановлено фіксований гонорар за надання адвокатських послуг у 15 000,00 грн. Суд першої інстанції вказав, що дана сума є співмірною зі складністю справи (тривалість розгляду, призначення експертизи тощо), процесуальними діями, які вчинені у справі адвокатом, а заперечення позивача не підтверджується належними доказами, тому суд першої інстанції їх відхиляє. До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 по справі №915/2021/19. Апелянт вказує, що Відповідачем не було подано до суду першої інстанції доказів, які б містили детального переліку конкретних послуг із зазначенням вартості кожної послуги окремо, що не дає можливості оцінити обґрунтованість та співмірність кожної послуги окремо, а також не подано доказів, які б містили перелік та розмір витрат, понесених адвокатом (у тому числі витрат часу), що унеможливлює оцінку їх обґрунтованості та співмірності. Апелянт також зазначає, що він також оскаржує рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.04.2021 у справі №915/2021/19 та результат даного оскарження може безпосередньо вплинути на результат оскарження додаткового рішення, стати підставою для задоволення апеляційної скарги. Керуючись викладеним вище, апелянт просить додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 р. по справі №915/2021/19 скасувати повністю, витрати по оплаті понесених Відповідачем витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. покласти на Відповідача. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 915/2021/19 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Бєляновський В.В., Філінюк І.Г., що підтверджується витягом з протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 04.06.2021. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 по справі №915/2021/19; розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 по справі №915/2021/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 01.07.2021. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ГПК України до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. 29.06.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від фізичної особи-підприємця Щавінського Олександра Віталійовича надійшов відзив на апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 по справі №915/2021/19. Відповідач вказав, що ФОП Щавінський О.В. та Адвокатське бюро «Стефанюк М.М.» погодили, що гонорар сплачується у фіксованому розмірі, тобто в незалежності від об`єму наданої правової допомоги, тому детальний перелік наданих послуг до суду надаватися не повинен. Відповідач вважає, що Акт прийому-передачі наданих послуг підтверджує надання правової допомоги у повному обсязі. Керуючись викладеним вище, відповідач просить апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Семери Вікторії Анатоліївни від 03.06.2021 на Додаткове Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 залишити без задоволення, а Додаткове Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 без змін. Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 09.06.2021, якою відкрито апеляційне провадження у справі №915/2021/19, направлялася на електронну адресу позивача та відповідача 11.06.2021 та була отримана в цей же день, що підтверджується роздруківками з електронної пошти (додані до матеріалів апеляційного оскарження). Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2021, якою відкрито апеляційне провадження у справі №915/2021/19, була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 11.06.2021. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України».) Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційних скарг в письмовому провадженні без виклику сторін. Фактичні обставини, встановлені судом. В провадженні Господарського суду Миколаївської області перебувала справа за позовом фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни про стягнення з фізичної особи-підприємця Щавінського Олександра Віталійовича заборгованості по оплаті вартості товару за договором поставки №21/03/18-б від 21.03.2018 у розмірі 132 500,00 грн. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.04.2021 у справі №915/2021/19 в задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі. 11.05.2021 від ФОП Щавінського О.В. до Господарського суду Миколаївської області надійшла заява про ухвалення додаткового рішення. Відповідач просив суд стягнути з позивача понесені судові витрати по оплаті правової допомоги у загальному розмірі 15 000,00 грн. 14.05.2021 на адресу Господарського суду Миколаївської області надійшли заперечення ФОП Семери В.А. на заяву відповідача про стягнення витрат на правову допомогу. Згідно ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 ГПК України. Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Першою заявою по суті справи ФОП Щавінського О.В. був відзив на позовну заяву ФОП Семери В.А. У даному відзиві відповідач вказав, що він планує понести витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн та у подальшому дана сума може збільшитися. Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". За відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 було здійснено висновок про те, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. Відповідно, обґрунтованість її стягнення підлягає оцінці з урахуванням співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. В підтвердження вказаних витрат відповідачем подано до суду: - Договір-доручення про надання правової допомоги №0912 від 09.12.2019, укладений між Адвокатським бюро «Стефанюк М.М.» та фізичною особою-підприємцім Щавінським О.В., за умовами п. 1.1. якого Бюро зобов`язується надати Клієнту правовову допомогу та здійснювати його представництво в справі щодо захисту прав та інтересів останнього в судах усіх інстанцій, в правоохоронних органах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування з питання розгляду справ у господарських, адміністративних судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі на умовах, визначених договором; п. 3.1 даного договору передбачено, що за надання правової допомоги клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) в розмірі, що визначається в окремому додатку до даного договору; - Додаток до Договору-доручення про надання правової допомоги №0912 від 09.12.2019, згідно п.1, п.1.2 якого сторонами погоджено наступний безпосередній зміст правової допомоги за Договором про надання правової допомоги: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів, а також сприяння їх відновленню в разі порушення клієнта в якості відповідача у справі №915/2021/19. Гонорар за надання правової допомоги вказаної в цьому Додатку відповідно до умов Договору та чинного законодавства погоджено сторонами у фіксованому розмірі в сумі 15000,00 грн; - акт прийому-передачі наданих послуг від 29.04.2021 на суму 15000,00 грн. до договору-доручення про надання правової допомоги №0912 від 09.12.2019; - докази оплати правової допомоги в сумі 15000,00 грн, а саме: квитанція №ПН1192 від 05.05.2021 на суму 4900,00 грн, квитанція №71 від 05.05.2021 на суму 4900,00 грн, квитанція №73 від 05.05.2021 на суму 300,00 грн, квитанція №72 від 05.05.2021 на суму 4900,00 грн. Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як було зазначено вище, 14.05.2021 на адресу Господарського суду Миколаївської області надійшли заперечення ФОП Семери В.А. на заяву відповідача про стягнення витрат на правову допомогу. Позивач просила суд заяву відповідача залишити без розгляду, оскільки відповідачем не подано до суду доказів, які містять детальний перелік конкретних послуг із зазначенням вартості кожної з них окремо, що на думку позивача, не дає можливості оцінити обґрунтованість та співмірність кожної з них. Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги дане посилання позивача, оскільки у даному випадку сторони у договорі узгодили фіксований розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу, який не залежить від об`єму наданих послуг та витраченого адвокатом часу, тому детальний перелік наданих послуг до суду надаватися не повинен. Схожий висновок також вже був викладений у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі N 640/18402/19. Колегія суддів вважає, що Акт прийому-передачі наданих послуг підтверджує надання правової допомоги у повному обсязі. А квитанція №ПН1192 від 05.05.2021 на суму 4900,00 грн, квитанція №71 від 05.05.2021 на суму 4900,00 грн, квитанція №73 від 05.05.2021 на суму 300,00 грн, квитанція №72 від 05.05.2021 на суму 4900,00 грн. підтверджує реальність понесення відповідачем відповідних витрат З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що заявлена відповідачем сума витрат на правову допомогу в сумі 15000,00 грн. є співмірною з ціною позову, складністю справи та її значенням для відповідача. Таким чином, враховуючи відмову у задоволенні позову, дані витрати відповідача на професійну правничу допомогу необхідно покласти на позивача у повному обсязі. Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Приймаючи дане рішення, суд відповідно до ст. 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Висновки апеляційного господарського суду: Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Будь-яких підстав для скасування додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 по справі №915/2021/19 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено. За вказаних обставин оскаржене додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 по справі №915/2021/19 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення. Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 по справі №915/2021/19 залишити без задоволення. Додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2021 по справі №915/2021/19 залишити без змін. Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу. Постанову складено та підписано 20.07.2021. Головуючий К.В. Богатир Судді: В.В. Бєляновський І.Г. Філінюк