Постанова 4817 № 594/1156/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 594/1156/20Головуючий у 1-й інстанції Чир П.В. Провадження № 22-ц/817/670/21 Доповідач - Дикун С.І. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Дикун С.І. суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М., з участю секретаря - Стецюк М.А. учасників справи: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Дейнюк М.П.; представника позивача - акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - адвоката Панькова О.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №594/1156/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухваленого суддею Чиром П.В., повний текст рішення складено 02 квітня 2021 року,- В С Т А Н О В И В: У 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі-АТ КБ«Приватбанк»),звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.03.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір 03/11/22М, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 259550.29 грн. на термін до 09.03.2018 р. ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановлених кредитним договором. ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим має заборгованість в сумі 559049,12 грн. У забезпечення виконання зобов`язання за договором №03/11/22М було укладено договори поруки з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Приймаючи до уваги те, що відповідачі у кредитних правовідносинах діють як солідарні боржники, просить позовні вимоги задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 559049,12 грн. станом на 24.06.2020 року за кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011 року, яка складається з наступного: -99013,51 грн. заборгованість по відсотках за користування кредитом; -460035,61 грн. пеня за несвоєчасність виконання заборгованості за договором, а також судові витрати. Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , жителя с.Пістинь Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , жительки АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , солідарно в користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, рах. № НОМЕР_4 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2011 року в сумі 155623 грн/ 74 коп., що є заборгованістю по відсоткам за користування кредитом та пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Стягнуто з ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , жителя с.Пістинь Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , жительки АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , солідарно в користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, рах. № НОМЕР_4 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 2334 грн. 59 коп. У решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором в розмірі 155 623,74 грн. та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволені позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у частині стягнення з нього солідарно з іншими відповідачами боргу за кредитним договором, що є заборгованістю за відсотками за користування кредитом та пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, оскільки дані обставини є недоведеними. Вказує на помилковість висновку суду, що розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитом станом на 26 січня 2017 року у сумі 90004,96 грн. є встановленим заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19.05.2017 року у справі № 594/196/17, оскільки зазначена обставина не була предметом розгляду у вказаній справі. Вважає, що оскільки заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19.05.2017 року у справі № 594/196/17 не встановлено обставин щодо розміру станом на 26.01.2017 року заборгованості з відсотків за кредитним договором у сумі 90004,96 грн. та пені у сумі 154 049,32 грн. за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, та позивачем не надано інших належних первинних доказів на підтвердження виникнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором та пені, відсутні правові підстави для задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсотках за період з 31 липня 2015 року по 26 січня 2017 року у розмірі 34 990,66 грн. та стягнення пені за період з 31 липня 2015 року по 26 січня 2017 року у розмірі 120633,08 грн. Окрім того, вважає, що нарахування пені за кредитним договором у розмірі майже вдвічі більшому за надані кредитні кошти за кредитним договором є неправомірним. Оскільки наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її правове значення. Адже неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання і не може лягати непомірним тягарем на споживача й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом термін не поступив. У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Дейнюк М.П. підтримала вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи. Представник АТ КБ ПриватБанк адвокат Паньков О.П. заперечив апеляційну скаргу, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги безпідставними. Інші учасники справи, будучи належно повідомленими про розгляд справи, не з`явились, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів не вбачає перешкод щодо розгляду справи за його відсутності. Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення . Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Із матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №03/11/22М, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит на споживчі цілі у сумі 259550,30 грн, який зобов`язувався повернути з відсотками у розмірі 22% річних згідно графіка, додатку №1 до даного договору, в повному обсязі в строк до 09.03.2018 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань 10.03.2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 було укладено договір поруки (спільний) № 03/11/22М, згідно з яким поручителі зобов`язуються перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором. ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором від 10.03.2011 № 03/11/22М. У зв`язку із цим у 2017 році банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом, солідарно з відповідачів. Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року у справі № 594/196/17 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя с.Пістинь Косівського району Івано - Франківської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительки АДРЕСА_2 , солідарно в користь публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк м.Дніпро вул.Набережна Перемоги, 50, рах. НОМЕР_5 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, суму заборгованості за кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року в розмірі 188612 грн 92 коп., чим фактично підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком та його порушення. Рішення суду набрало законної сили 12.06.2017 року. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 погодилися з рішенням суду та його не оскаржували. Рішення суду виконано 12.03.2018 року сплачено суму заборгованості за Кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року в розмірі 188612,92 грн, що стверджується розрахунком заборгованості та не заперечується відповідачами. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно п.6.8 кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011, терміни позовної давності на вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років. На підтвердження виникнення у ОСОБА_1 заборгованості позивачем надано графік погашення кредиту відсотків і винагород (додаток №1 до кредитного договору) та розрахунок заборгованості за кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року. Згідно з поданим розрахунком заборгованості станом на 24 червня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року, становить: - заборгованості за процентами 99013,51 грн, загальна сума нарахованої пені 460035.61 грн. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За умовами договору п.А.6, сторони погодили за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п.п. 1.2, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1., 4.9 даного договору, а також графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, приведеному в додатку №1 до даного договору, позичальник сплачує відсотки у розмірі 22% річних. Відтак, у межах строку кредитування до 09 березня 2018 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 10 березня 2018 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Судом встановлено, що права позивача АТ КБ ПриватБанк порушено і він має право на отримання заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 31 липня 2015 року по 26 січня 2017 року. Строк кредитування банком було змінено шляхом звернення до суду з позовом про дострокове повернення кредиту у лютому 2017 року. Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року у справі № 594/196/17 встановлено, що за кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011 заборгованість станом на 26 січня 2017 року по відсоткам становила 90004 грн. 96 коп. та 154049 грн. 32 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що стягненню з відповідачів підлягають відсотки за користування кредитом за період з 31 липня 2015 року по 26 січня 2017 року у сумі 34990 грн. 66 коп, з урахуванням збільшеної позовної давності, обумовленої умовами кредитного договору та зміненого строку кредитування. Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду щодо вказаних позовних вимог. Доводи апеляційної скарги, що розмір відсотків за користуванням кредитними коштами не встановлений заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року у справі № 594/196/17, та не доведений належними та допустимими доказами при розгляді даної справи не заслуговують на увагу колегії суддів. Такі доводи спростовуються як самим заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року у справі № 594/196/17 із змісту якого вбачається встановлені судом обставини щодо наявної заборгованості відповідачів за сплатою відсотків за користування кредитом за кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011 року, а також на підтвердження виникнення заборгованості ОСОБА_1 за відсотками позивачем надано графік погашення кредиту відсотків і винагород (додаток №1 до кредитного договору) та розрахунок заборгованості за кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року ( а.с. 5-6;16-17), платіжне доручення від 12.03.2011 року про перерахування банком коштів у сумі 238366,62 грн ОСОБА_1 , які відповідачами не спростовані. Окрім того, суд правильно звернув увагу, що відповідачами визнана заборгованість по тілу кредиту, стягнута заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року у справі № 594/196/17 у сумі 188612,92 грн., яка сплачена банку 07 листопада 2017 року, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 05.02.2020 року і, таким чином визнані обставини порушення зобов`язань за кредитним договором. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення відсотків за користування кредитом постановлено з додержанням вимог закону та обставин справи і підстав для його скасування в цій частині не вбачається. Однак, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції щодо позовних вимог позивача про стягнення пені. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті611 ЦК України). Пунктом А7 кредитного договору №03/11/22М від 10.03.2011, передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбаченого п.п.1.2., 2.2.3,2.3.3., 2.4.1, 4.9 даного договору, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,138% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. При цьому, відсотки за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховуються. Пунктом А8 кредитного договору №03/11/22М від 10.03.2011, передбачено, що у разі порушення позичальником зобов`язань передбачених п.п. 2.2.2,2.3.1., 2.3.2.,2.4.1, 4.1,4.2,4.3,4.4, даного договору по сплаті винагороди та відсотків, позичальник сплачує пеню в розмірі, вказаному в п.А.7 від суми простроченого платежу. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина першастатті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя цієї статті). За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. До вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другоїстатті 258 ЦК України). Тому стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить боржник. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 255 цього кодексу. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу (див.постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 69-73, 75)). Строк кредитування, а відповідно і період, впродовж якого позичальник мав обов`язок вносити періодичні платежі, завершився 09 березня 2018 року згідно з додатком №1 до кредитного договору. Строк позовної давності на вимоги про стягнення неустойки-пені сторонами в договорі визначено тривалістю 5 років, що визнав відповідач і вважає, що такий строк мав би застосовуватися. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду 31.07.2020 року (дата поштового відправлення позову), однак позивач на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів звернувшись до суду з позовом про дострокове повернення позики та винесеним 19 травня 2017 року Борщівського районного судом Тернопільської області рішення, яке набрало законної сили 12.06.2017 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011. Враховуючи наведене, суд дійшов висновків, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а нарахована пеня підлягає стягненню за період з 31.07.2015 року по 26.01.2017 року, що становить 120633 грн. 08 коп. Колегія суддів вважає, що висновок суду в цій частині не у повній мірі відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому рішення суду щодо розміру стягнутої пені підлягає зміні. Стягуючи пеню у розмірі 120633 грн. 08 коп. суд першої інстанції не перевірив наявності доказів збитків позивача, не звернув увагу на відсутність фінансової спроможності позичальника сплатити штрафні санкції у заявленому розмірі. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позов вказував, що нарахування пені за кредитним договором у розмірі майже вдвічі більшому за надані кредитні кошти за кредитним договором є неправомірним. Оскільки наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її правове значення. Адже неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання і не може лягати непомірним тягарем на споживача й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Саме така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України у своєму рішенні від 11.07.2013 року №7-рп/2013. Разом з цим відповідач ОСОБА_1 також не має стабільного доходу, не працює, зареєстрований як безробітний в Борщівській районній філії Тернопільського ОЦЗ, тому сплата неустойки у заявленому розмірі стане для нього непосильним тягарем. Згідно з ч.3 ст.549 ЦК пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 89 ЦПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Суд першої інстанції не врахував, що правовідносини щодо надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення ЦК України про зобов`язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів. Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. В частинах третій, наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання). Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, враховуючи відсутність доказів на доведеність збитків позивача, сплату основної суми заборгованості за кредитним договором, а також скрутний фінансовий та майновий стан позичальника, та ті обставини, що розмір пені, визначений у договорі, є значно завищеним і є несправедливою умовою договору для споживача кредитних послуг, а, відтак, сплата пені для відповідачів є непосильним тягарем для сторони договору, апеляційний суд доходить висновку про часткову зміну рішення суду та зменшення суми пені до 20 000 грн, внаслідок чого зменшується загальний розмір заборгованості до стягнення - 54990,66 грн. За вимогами ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги задоволені частково (54990,66:559049*100=9.84%), а тому розмір судового збору із відповідачів підлягає зміні зменшенню із 2334,59 грн. до 825,15 грн. (8385,74*9.84%). Судові витрати в апеляційному суді слід покласти на сторони в межах, ними понесених. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 березня 2021 року змінити в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором від 10 березня 2011 року. Зменшити суму стягнення із ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , жителя с.Пістинь Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , жительки АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , солідарно на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, рах. № НОМЕР_4 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором від 10 березня 2011 року із 120633,08 грн до 20000 грн, визначивши загальну суму заборгованості у розмірі 54990,66 грн. Зменшити суму стягнутого судового збору із ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , жителя с.Пістинь Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , жительки АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, рах. № НОМЕР_4 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) із 2334,59 грн. до 825,15 грн. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 19 липня 2021 року. Головуючий : Дикун С.І. Судді: Парандюк Т.С. Храпак Н.М.