Постанова 4818 № 644/5730/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «16» липня 2021 року м. Харків справа № 644/5730/20 провадження № 22ц/818/4048/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року в складі судді Матвієвської Г.В. в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Позовна заява мотивована тим, що з серпня 2013 року по січень 2019 року вона з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю та у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначила, що дочка проживає разом із нею та наразі відвідує Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 378 Харківської міської ради». Вказала, що дитина повністю перебуває на її утриманні, відповідач не відвідує її та жодної участі у її вихованні не приймає, кошти на утримання в добровільному порядку не надає, хоча він є працездатною особою і в змозі заробляти грошові кошти і надавати відповідну допомогу у твердій грошовій формі в розмірі 5200,00 грн. Посилалася на те, що витрати на утримання дитини в місяць складають приблизно 5200,00 грн, з яких на харчування в дитсадку - 400,00 грн, заняття з англійської мови - 100,00 грн, заняття з акробатики - 200,00 грн, заняття з танців - 100,00 грн, лікування у логопеда - 400,00 грн, витрати на одяг, іграшки та інші необхідні речі для належного розвитку дитини -2000,00 грн, витрати на продукти харчування для дитини -2000,00 грн. Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5200,00 грн з урахуванням інфляції щомісячно, починаючи з моменту розірвання фактичних шлюбних відносин та припинення проживання однією сім`єю з 01 січня 2019 року; допустити негайне виконання рішення суду в розмірі місячного аліментного платежу; судові витрати по справі стягнути з відповідача. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3 500,00 грн щомісячно, починаючи з 31 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття; стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн; допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати в частині встановлення щомісячної сплати аліментів в розмірі 3500,00 грн, ухвалити нове рішення, яким встановити розмір аліментів, який дорівнює 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини у справі, не взято до уваги, що на даний час він проживає однією сім`єю з ОСОБА_4 та двома неповнолітніми дітьми: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син співмешканки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином, на його утриманні знаходиться дві неповнолітні дитини та непрацездатна співмешканка, яка доглядає за дітьми та веде домашнє господарство. Зазначив, що він працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ГІС Полімер» на посаді різальника матеріалів та його заробітна плата з березня 2021 року складає 6000,00 грн, будь-яких інших доходів не має. Після утримання з заробітної плати усіх видів податків, він отримує 4830,00 грн. Посилався на те, що встановлення аліментів в сумі 3500,00 грн на одну дитину є неспівмірним з доходом його родини і позбавить його сім`ю будь-яких засобів для існування, оскільки після утримання з нього цих аліментів на утримання його сім`ї (сплата комунальних платежів, харчування, одяг, утримання двох дітей та непрацездатної дружини) залишається 1330,00 грн. Вважав, що доцільне було б встановити розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 1197,50 грн, що є мінімальним гарантованим розміром аліментів на одну дитину та дорівнює 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з відповідача підлягають стягненню аліменти у розмірі 3500,00 грн, який є достатнім для забезпечення потреб дитини та який відповідач може надавати. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.9). Як вбачаться з довідки № 19/01-38 від 29 січня 2020 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно відвідує Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 378 Харківської міської ради» з 02 травня 2018 року по теперішній час (а.с.10). З довідки Виконавчого комітету Новомиколаївської сільської ради Шевченківського району Харківської області № 422/02-30 від 26 листопада 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 та має склад сім`ї: ОСОБА_4 - співмешканка, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - син співмешканки (а.с.31). До суду першої інстанції ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якій, зокрема, зазначив, що його середньомісячний дохід складає приблизно 10 000,00 грн (а.с.26-30). Разом з апеляційною скарго ОСОБА_2 надав довідку № ПЛ000000037 від 23 квітня 2021 року, з якої вбачається, що він працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ГІС Полімер» з 27 травня 2020 року на посаді різальника матеріалів та його дохід за березень 2021 року склав 2200,47 грн (а.с.55). Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини (далі - Конвенція ООН про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно зі статтею 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Статтями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Вирішуючи питання щодо стягнення аліментів, суд виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо своєї дитини, передбаченого статтею 141 СК України, а також приділяє першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини. Відповідно до статті 80 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень. Згідно частин 1 та 2 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків. Аналіз указаних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов`язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини. За відсутності домовленості між батьками щодо способів виконання обов`язку утримувати дитину (частина перша статті 181 СК України), передбачене законом право отримання аліментів на дитину одним із подружжя, не залежить від того, перебувають батьки дитини у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 723/3193/19-ц, провадження № 61-11454св20. Отже, будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись або за домовленістю між батьками, або за рішенням суду. Виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи, що добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації обов`язку з утримання дитини не досягнуто, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини в розмірі 3500,00 грн, який з урахуванням балансу інтересів батьків та дитини буде достатнім для забезпечення її належного утримання та відповідатиме можливостям батька надавати таку допомогу. Задовольняючи позов частково та стягуючи аліменти на утримання дитини в розмірі 3500,00 грн щомісяця і до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 є працездатною людиною і як батько зобов`язаний матеріально утримувати свою дитину, забезпечивши її мінімально необхідними благами, які потрібні для її життя та виховання, також суд першої інстанції врахував стан здоров`я та матеріальне становище сторін та наявність інших утриманців. При цьому, суд виходить з необхідності забезпечення права дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Доказів того, що такий розмір аліментів є надмірним, та покладення на відповідача обов`язку з його сплати поставить його у скрутне матеріальне становище, матеріали справи не містять. Будь-яких доказів щодо дійсного розміру своїх доходів ОСОБА_2 протягом розгляду справи не надав. При цьому зазначив, що його середньомісячний дохід становить приблизно 10 000,00 грн. Таким чином, оскаржуване судове рішення ухвалено з урахуванням розміру доходів відповідача. Надана ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції довідка № ПЛ000000037 від 23 квітня 2021 року, з якої вбачається, що він працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ГІС Полімер» з 27 травня 2020 року на посаді різальника матеріалів та його дохід за березень 2021 року склав 2200,47 грн, колегія суддів до уваги не приймає, адже до суду першої інстанції відповідач таких доказів не надавав. При цьому, такий дохід ОСОБА_2 склав лише за березень 2021 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду, тож ця обставина не може бути врахована апеляційним судом при перегляді справи. Водночас, у разі зміни майнового стану чи стану здоров`я платника аліментів ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернення до суду з позовом про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів Також, судова колегія звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив визначити розмір аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тоді як норми СК України не передбачають такого порядку визначення розміру аліментів, які можуть бути стягнуті або у певній твердій грошовій сумі або у частці від розміру доходів відповідача. Отже, його вимоги, сформульовані у такий спосіб, не можуть бути задоволені. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 16 липня 2021 року.