Постанова 4812 № 487/5891/23

22.05.24 22-ц/812/840/24 Провадження №22-ц/812/840/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 21 травня 2024 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судових засідань: Лівшенком О.С., за участю: відповідачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Бедь М.І., розглянувши в порядку спрощеного провадженняу відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №487/5891/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке ухвалив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Темнікової Альони Олександрівни у приміщенні цього суду 22 березня 2024 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів за минулий час, в с т а н о в и л а : У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у шлюбі в період з 31 січня 1998 року по 10 березня 2022 року. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 20 лютого 2022 року проживає з позивачем і знаходиться на його повному утриманні. У шлюбі сторін 15 лютого 2018 року також була народжена дочка ОСОБА_4 і первісно записана в Державному реєстрі актів цивільного стану ГТУЮ у Миколаївській області 02 березня 2018 року як дитина позивача. На підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 січня 2022 року по справі № 487/8220/21 (провадження 487/905/22) відносно позивача як батька були виключені відомості з актового запису про народження дитини, оскільки експертиза виключила можливість позивача бути біологічним батьком цієї дитини. ОСОБА_1 з початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України забрала свої речі та речі Віри (в тому числі note-book Кирила) і без попередження виїхала з м. Миколаєва, залишивши ОСОБА_3 з позивачем, на його утриманні. З березня 2022 року по цей час відповідачка не надає малолітньому ОСОБА_3 будь-якої матеріальної допомоги на його утримання відповідно до вимог законодавства. Крім того, перебуваючи в м. Мукачево Закарпатської області з березня 2022 року, вона безпідставно зареєструвала сина ОСОБА_3 як внутрішньо переміщену особу, умисно приховувала своє місцезнаходження, ухиляючись від сплати аліментів. Таким чином ОСОБА_1 безпідставно отримувала на малолітнього Кирила державну допомогу з березня по серпень 2022 року щомісячно в розмірі 3000 грн. (всього 18000 грн.), при цьому не надсилаючи дитині будь-яких коштів, не підтримуючи ані з дитиною, ані з позивачем будь-якого зв`язку, хоча їй добре відомі їх засоби зв`язку, котрі залишались незмінними з довоєнних часів. Додатково в цей же період ОСОБА_1 безпідставно отримала за свого сина ОСОБА_3 допомогу ООН в розмірі 6600 грн., які також не були повернуті позивачу для утримання дитини, а були привласнені нею і витрачені на свої особисті потреби. Кошти на утримання сина ОСОБА_3 перестали нараховувати позивачці лише у серпні 2022 року. Перебуваючи з квітня 2022 року з сином у с. Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області, позивач та їх малолітній син ОСОБА_3 не були включені в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, так як були «двійниками», і тільки за допомогою Управління соціального захисту населення Новоархангельського відділу державних соціальних допомог, компенсацій, житлових субсидій і пільг Кіровоградської області, Мукачевської міської ради та Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної військової адміністрації, Кирило був знятий з обліку в м. Мукачево і почав отримувати допомогу в місці перебування - с. Новоархангельськ. Отже, з березня 2022 року відповідачка не тільки не утримувала матеріально дитину, нічим не допомагала, крім того кошти, які надавались на утримання дитини як ВПО, були відповідачкою необґрунтовано отримані та витрачені на свої власні потреби, а дитині повернуті не були, що порушує інтереси дитини, норми міжнародної конвенції про захист прав дитини і національне законодавства з охорони прав та інтересів дитини. Наразі в провадженні Заводського районного суду міста Миколаєва перебуває цивільна справа №394/652/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Відповідачка з червня 2022 року на постійній основі працює в Закарпатському обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою і отримує заробітну плату біля 15000 грн. Крім того вона має окрему квартиру у м. Миколаєві, у якій постійно проживає декілька осіб на правах орендаторів, за яку сплачують по 5000 грн. щомісячно. Місце проживання відповідачки, її місце роботи, заробіток, який вона отримує, позивачу сталі відомо лише після отримання ним позову про визначення місця проживання дитини в травні 2023 року. При цьому відповідачка постійно змінює місце свого проживання та не отримує листування. Попри неодноразові звернення до відповідачки з пропозицією сплати аліментів на утримання сина вона будь-яких коштів на утримання дитини не надсилає, хоча має таку можливість. Позивач є директором підприємства ТОВ «Віталіс-плюс» і отримує заробітну плату в розмірі 12000 - 14000 грн. Крім того відповідачка ухилялась від сплати аліментів протягом 2022 року та 2023 року, що є підставою для стягнення аліментів за минулий період, а саме: з березня 2022 року по день звернення до суду. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 березня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття, а також витрати, які позивач поніс у зв`язку з отриманням правових послуг і розглядом справи. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідачка зазначила, що після розірвання шлюбу малолітній син ОСОБА_3 залишився на її утриманні та вихованні, з народження і по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав з матір`ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Після припинення з позивачем ОСОБА_2 з січня 2021 року шлюбних відносин він проживав у квартирі по АДРЕСА_2 , яка належала на праві приватної власності його матері, відвідував сина ОСОБА_3 за місцем проживання, спілкувався з ним. Вперше з розриву стосунків сторін син залишився у ОСОБА_2 з ночівлею 23 лютого 2022 року. 24 лютого 2022 року РФ розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, у м. Миколаєві залишатися було небезпечно через постійні обстріли. ОСОБА_1 звернулась до позивача з проханням, щоб він повернув сина ОСОБА_3 за місцем його проживання, оскільки вона мала намір евакуюватися з донькою ОСОБА_6 та сином ОСОБА_3 у безпечне місце. Однак з 23 лютого 2022 року по 04 березня 2022 року (день виїзду з м. Миколаєва) позивач не повернув сина, уникав зустрічей. Протягом зазначеного періоду відповідачка не мала можливості поспілкуватись з дитиною. 04 березня 2022 року позивачка була вимушена виїхати з донькою ОСОБА_6 з м. Миколаєва, так як подальше перебування у місті загрожувало життю через постійні обстріли. 29 березня 2022 року відповідачка була взята на облік як внутрішньо переміщена особа та зареєструвала своє фактичне місце перебування: АДРЕСА_3 . Разом з нею був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа і син ОСОБА_3 та його фактичне місцем перебування зареєстроване за вказаною адресою. Така реєстрація сина була здійснена відповідачкою у зв`язку з тим, що він до 24 лютого 2022 року постійно проживав разом з нею, тому відповідач не знала, що позивач самочинно змінить місце проживання сина та не поверне його матері. 20 квітня 2022 року позивачка придбала квиток, щоб повернутися до м. Миколаєва та забрати з собою сина ОСОБА_3 до м. Мукачева Закарпатської області, де фактично на даний час проживала з донькою ОСОБА_6 . Про це вона напередодні повідомила ОСОБА_2 у телефонному режимі. Після цього телефон відповідачки було заблоковано та вона не мала можливості спілкуватися з ним та дитиною. Після 20 квітня 2022 року батько ОСОБА_2 заборонив синові ОСОБА_3 спілкуватися з відповідачкою і сам не виходив на зв`язок. Тільки 17 серпня 2022 р. відповідачка дізналася, що син перебуває на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області. 18 серпня 2022 року відповідачка направила заяву у Службу у справах дітей Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області з повідомленням про те, що відповідач самовільно змінив місце проживання сина, чинив перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з ним. Після того, як відповідачці стала відома інформація про місце перебування сина ОСОБА_3 (17 серпня 2022 р.) та про наміри ОСОБА_2 залишити дитину проживати з ним, відповідачка зібрала необхідні документи та 25 серпня 2022 року звернулася із заявою у Службу у справах дітей Новоархангельської селищної ради про прийняття рішення щодо визначення місця проживання малолітнього сина з матір`ю. 25 серпня 2022 року комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Новоархангельної селищної ради прийняла рішення №1, яким рекомендувала батькам звернутися до суду. Таким чином твердження батька, про те, що відповідачка покинула свою дитину та не спілкувалася з нею є надуманими. Батько ОСОБА_2 перешкоджає відповідачці у спілкуванні з дитиною, налаштовує сина проти неї, повідомляючи йому неправдиві відомості. 12 вересня 2022 року ОСОБА_1 приїздила до смт. Новоархангельск, одна зустрітися з сином не змогла через перешкоджання з боку ОСОБА_2 . При цьому відповідачка змогла передати дитині речі та продукти харчування через дерев`яну огорожу. Для з`ясування місця перебування малолітнього сина відповідачка зверталась у поліцію м. Мукачева. В ході розгляду заяви було встановлено, що ОСОБА_2 разом з сином переїхали з смт. Новоархангельська Кіровогорадської області до м. Києва. 12 грудня 2022 року відповідачка звернулась із заявою до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві адміністрації про усунення перешкод у спілкування з сином. Не дивлячись на те, що син тимчасово проживає з 24 квітня 2022 року з батьком, ОСОБА_1 протягом зазначеного часу постійно по мірі можливості приїжджає до сина та забезпечує його всіма необхідними речами: продуктами харчування, включаючи фрукти та овочі, необхідним шкільним приладдям, купує весь необхідний одяг: нижню білизну, куртки, футболки, светри, взуття, засоби гігієни, придбала планшет. ОСОБА_1 неодноразово передавала посилки для сина ОСОБА_3 через начальника Служби у справах дітей Новоархангельської селищної ради Кіровогрдаської області, оскільки позивач відмовлявся отримувати передані відповідачкою речі. Після повернення позивача із сином до м. Миколаєва відповідачка передавала речі через кур`єрську доставку «Нова Пошта» великими посилками. 31 грудня 2022 року та у липні 2023 року відповідачка також приїжджала до м. Миколаєва та намагалась зустрітись з сином, передати йому речі і подарунки, але позивач не впустив її до квартири. Вартість планшету, який ОСОБА_1 купила сину, складає 11700 грн., а вартість інших речей становить понад 30000 грн. Таким чином ОСОБА_1 виконує свій обов`язок щодо матеріального утримання дитини. ОСОБА_2 не надав жодних належних допустимих доказів, що він вживав заходи щодо одержання з ОСОБА_1 аліментів, але не міг їх одержати у зв`язку з її ухиленням від їх сплати. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2024 р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, від дня пред`явлення позову, тобто з 04 вересня 2023 р. і до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що син сторін ОСОБА_3 проживає з батьком, мати дитини - відповідачка ОСОБА_1 мешкає окремо від дитини у м. Мукачево Закарпатської області, де взята на облік як внутрішньо переміщена особа 29 березня 2022 року, що підтверджується довідкою від 29 березня 2022 року №211-5000572047, працює з 28 червня 2022 року в Закарпатському обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної Ради з середньомісячною заробітною платою 7918 грн. 44 коп.; має на утриманні малолітню доньку 15 лютого 2018 р. народження. Добровільно аліменти у спосіб, визначений статтею 187 СК України, відповідачкою не сплачуються. Епізодично ОСОБА_1 надсилаються відправлення для утримання дитини, від отримання частини з яких позивач відмовляється, мотивуючи відсутністю потреби в них, що було підтверджено самим ОСОБА_2 у судовому засіданні. Відповідач ОСОБА_2 є керівником ТОВ «Віталіс Плюс» та отримує середньомісячну заробітну плату у сумі 14500 грн. Суд дійшов висновку, що відповідачка зобов`язана і має можливість сплачувати на користь позивача на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, від дня пред`явлення позову, тобто з 04 вересня 2023 р. і до досягнення дитиною повноліття. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачки аліментів за минулий період, то суд відмовив в їх задоволенні у зв`язку з недоведеністю належними та допустимими доказами сукупності обставин, що позивач ОСОБА_2 вживав заходи щодо одержання аліментів з відповідачки за період з березня 2022 року по 04 вересня 2023 року, але не міг їх одержати саме у зв`язку з ухиленням відповідачки від їх сплати. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду в частині задоволених вимог про стягнення аліментів є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам й просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів в повному обсязі, а рішення суду в частині відмови у стягненні аліментів за минулий час залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини. Так, нею на виконання вимог статті 81 ЦПК України було надано квитанції, товарні чеки, фото придбаних речей, що підтверджували виконання обов`язку з утримання сина у натуральній формі. Як вбачається з поданих відповідачкою клопотань та наданих письмових доказів, вона кожного місяця (а інколи і декілька разів на місяць ) надсилала синові продукти харчування: крупи, олію, макаронні вироби, сезонні фрукти та овочі; предмети гігієни: від зубної щітки до туалетного паперу; одяг відповідно до сезону: куртку зимову, черевики зимові, теплі сорочки, нижню білизну, тощо; для навчання: зошити, ручки, олівці інше приладдя, надсилала також ковдри та постільну білизну. Окрім того ОСОБА_1 , вказує, що надсилала дитині подарунки на свята в тому числі і смаколики, придбала планшет для навчання вартістю 11700 грн., оскільки воно відбувається онлайн. Вартість всіх речей, одягу, продуктів харчування, взуття, смаколиків, тощо становить понад 50000 грн. Відповідачка зауважує, що не всі чеки збереглися, також вона придбавала речі, де не завжди видавали чек, тому ті письмові докази, які нею були надані, це тільки невелика частина, що є в наявності. Крім того, відповідачка не погоджується з висновком суду про те, що нею надсилалося допомога на власний розсуд, оскільки після розірвання шлюбу малолітній син ОСОБА_3 залишився на її утриманні та вихованні. З народження і по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав разом з нею за адресою АДРЕСА_1 . Таким чином, вона знала про всі вподобання свого сина, його анатомічні особливості та потреби. Також ОСОБА_1 постійно перебуває на зв`язку з класним керівником сина та вчителями, відвідує онлайн батьківські збори, тому зі всіма вимогами щодо шкільного приладдя для навчання сина, підручників ознайомлена. З 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України і вона змушена була евакуюватися з м. Миколаєва. Відповідачка зауважує, що позивач ОСОБА_2 без узгодження забрав сина та чинить перешкоди у спілкуванні з ним та у користуванні нею квартирою по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим вона змушена була звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 та про поділ майна подружжя, які на даний час знаходяться на розгляді у Заводському районному суді м. Миколаєва. На даний час місце проживання сина не визначено. Також відповідачка стверджує, що хоч позивач 04 вересня 2023 року і звернувся з позовом про стягнення з неї аліментів, однак і надалі не заперечував проти того, що нею виконується обов`язок по утриманню сина у натуральній формі, оскільки приймав всі посилки та надіслані нею речі практично аж до постановлення рішення по справі, крім однієї з речами для сина. Таким чином ОСОБА_1 зазначає, що виконує свій обов`язок відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 у тому числі і щодо його матеріального утримання, що судом не було враховано при постановленні рішення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 вказує, що рішення суду першої інстанції є об`єктивним, ухвалено відповідно до закону і просить його залишити без змін, відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 без узгодження з позивачем та без домовленості щодо зарахування вартості посилок із продуктами харчування та побутовими речами до складу утримання на дитину. Передані для сина продукти харчування відповідачка отримувала як гуманітарну допомогу, яку також отримувала й дитина, а одяг вона купувала у секонд-хенді. Іноді одяг не підходив сину за розміром та фасоном. Тому декілька посилок син відмовився отримувати. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених вимог про стягнення аліментів, а тому в силу частини 2 статті 367 ЦПК України в частині відмови у стягненні аліментів за минулий період не переглядається. Заслухавши доповідь судді, пояснення дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 31 січня 1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 лютого 2022 року (а.с. 12), і є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції 25 березня 2013 року (а.с. 11). Як стверджує позивач та не заперечує відповідачка їх неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24 лютого 2022 року проживає з батьком ОСОБА_2 . На день звернення з позовом та ухвалення рішення у справі батько та син проживають у АДРЕСА_1 (а.с. 32). Відповідач ОСОБА_2 є керівником ТОВ «Віталіс Плюс» та отримує середньомісячну заробітну плату у сумі 14500 гривень 00 копійок. Мати дитини - відповідачка ОСОБА_1 мешкає окремо від сина у місті Мукачево Закарпатської області, де взята на облік як внутрішньо переміщена особа 29 березня 2022 року, що підтверджується довідкою від 29 березня 2022 року №211-5000572047 (а.с. 13). З 28 червня 2022 року відповідачка працює в Закарпатському обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної Ради з середньомісячною заробітною платою 7918 гривень 44 копійки; має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Між сторонами існують спори щодо поділу спільного майна подружжя, визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 та способу участі матері в його утриманні. Добровільно аліменти у спосіб, визначений статтею 187 СК України, відповідачкою не сплачуються. Епізодично ОСОБА_1 на свій розсуд надсилає позивачеві відправлення в якості участі в утриманні дитини, від отримання частини з яких позивач відмовляється, мотивуючи відсутністю потреби в них, що було підтверджено самим ОСОБА_2 у судовому засіданні. Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі Конвенції про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Статтею 18 Конвенції про права дитини передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно частини 2 статті 27 Конвенції про права дитини батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти та готувати її до самостійного життя. Відповідно статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. За такого вирішальним при розгляді спорів про стягнення аліментів на утримання дитини є встановлення, з ким проживає дитина, а також наявність(відсутність) домовленості між цією особою та іншим з батьків щодо розміру та способу надання утримання на дитину. При визначенні розміру аліментів згідно статті 182 СК України суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина 2 статті 182 СК України). Відповідно до статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. З урахуванням змін, які були внесені до частини 2 статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Наведені норми права дають підстави для висновку, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і розмір такого утримання має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. У разі невиконання одним із батьків такого обов`язку спір щодо аліментів вирішується судом за позовом того з батьків, разом з яким проживає дитина. Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). Сторони мають обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини 3 та 4 статті77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). Суд першої інстанції у справі, яка переглядається, встановивши на підставі наданих сторонами доказів, що малолітній син сторін ОСОБА_8 з 24 лютого 2022 року та на день ухвалення судом рішення проживає зі своїм батьком позивачем, який його утримує, а між сторони існує спір щодо способу та розміру утримання дитини, яке надає матір відповідачка, дав належну правову оцінку таким фактичним обставинам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнув з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання сина Такий висновок відповідає вимогам сімейного законодавства щодо обов`язку батьків утримувати дитину. Доводи апеляційної скарги є аналогічним за заперечення відповідачки проти позову в суді першої інстанції, були ретельно досліджені та відхилені судом першої інстанції, не спростовують його висновків та не приймаються колегією суддів. Так, факти надіслання ОСОБА_1 , яка мешкає окремо від дитини, на власний розсуд щодо виду (в натуральній формі) та розміру, без узгодження з ОСОБА_2 , з яким проживає їхній син, допомоги на утримання сина, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо сплати аліментів на утримання дитини, яка наразі мешкає з батьком та має право на створення умов, необхідних для гармонійного та всебічного розвитку, що є відповідальністю обох батьків. Розмір наданого відповідачкою утримання на користь позивача за період з дня звернення з цим позовом може бути врахований державним виконавцем при визначенні розміру заборгованості за аліментами у цій справі, але не є підставою для відмови у позові про стягнення з неї аліментів на користь позивача з дня його звернення до суду, оскільки між сторонами існує спір, який підлягає вирішенню судом. Щодо наявності між сторонами у справі, яка переглядається, спорів стосовно поділу майна, участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_3 , визначення його місця проживання з одним із батьків, перебування у провадженні Заводського районного суду міста Миколаєва цивільної справи №394/652/22 за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи - Органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, то такі обставини також не є підставою для відмови у стягненні аліментів на користь ОСОБА_2 , з яким фактично проживає син сторін. У разі визначення судом місця проживання малолітньої дитини з іншим із батьків питання подальшої долі періодичних платежів на утримання сина сторін можуть вирішуватися в порядку, визначеному частиною 4 статті 273 ЦПК України. Оскільки рішення суду в частині стягнення аліментів з дня звернення з позовом ухвалено судом першої інстанції відповідно до положень матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та з дотриманням вимог процесуального права, відповідно до статті 375 ЦПК України відсутні підстави для його скасування. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). З огляду на результати апеляційного перегляду справи відсутні підстави для перерозподілу судових витрат, які у цій справі покладаються на відповідачку. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська _______________________________________________________ Повний текст постанови суду виготовлений 22 травня 2024 року