Постанова Північний апеляційний господарський суд № 920/1230/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" липня 2021 р. Справа№ 920/1230/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко А.І. суддів: Іоннікової І.А. Скрипки І.М. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Коблика Олександра Миколайовича на рішення Господарського суду Сумської області від 15.02.2021 (повне рішення складено та підписано 19.02.2021) у справі №920/1230/20 (суддя Жерьобкіна Є.А.) за позовом Фермерського господарства "Об`єднане фермерське господарство Крицького М.М." до Фізичної особи-підприємця Коблика Олександра Миколайовича про стягнення 110000,00 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Фермерське господарство "Об`єднане фермерське господарство Крицького М.М." звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Коблика Олександра Миколайовича про стягнення 110000,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки позивач поставив відповідачу товар на суму 110 000,00 грн., однак, відповідач не здійснив оплату поставленого товару, внаслідок чого позивач змушений звернутись до суду про стягнення заборгованості. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви Рішенням Господарського суду Сумської області від 15.02.2021 у справі № 920/1230/20 позов задоволено повністю. На підставі рішення суду з Фізичної особи-підприємця Коблик Олександра Миколайовича підлягає стягненню на користь Фермерського господарства "Об`єднане фермерське господарство Крицького М.М." 110 000 грн. 00 коп. заборгованості за товар, 2102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 110 000, 00 грн., виконав належним чином, у відповідача виник обов`язок оплати вартості даного товару згідно положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України. Разом з тим відповідачем не надано доказів сплати заборгованості у повному обсязі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Апелянт, в обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилається на те, що приписами Господарського кодексу України не передбачено вчинення господарських зобов`язань в усній формі, отже суд першої інстанції не надав належної оцінки «Накладній № 1 від 25.09.2018», неправильно застосував норми матеріального права та поставився упереджено щодо наявності доказів існування господарських зобов`язань між позивачем та відповідачем, дійшов безпідставного висновку про стягнення з відповідача заборгованості на користь позивача та не застосував принцип верховенства права з урахуванням судової практики рішення Європейського суду з прав людини. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Одночасно позивач зазначає, що оскільки ним виконано свій обов`язок щодо передачі товару відповідачу на загальну суму 110 000, 00 грн. належним чином, у відповідача виник обов`язок оплати вартості даного товару згідно положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України. Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджено матеріалами справи, за видатковою накладною №1 від 25.09.2018 позивачем було поставлено товар (сою), а відповідачем прийнято товар на загальну суму 110 000,00 грн., що підтверджується відповідним підписом в графі «одержав». 13.08.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 12 від 08.08.2019 про оплату отриманого відповідачем товару відповідно до ст. 530 ЦК України, до якої додав рахунок від 08.08.2019 № 08/08 на оплату сої вартістю 110000 грн. 00 коп. (фіскальний чек та опис вкладення від 13.08.2019), яка була направлена на адресу відповідача 13.08.2019 рекомендованим листом з описом вкладення. Одночасно позивачем попереджено відповідача про те, що у разі невиконання грошового зобов`язання, позивач буде змушений звертатись до суду для вирішення питання у судовому порядку. Вищезазначена вимога отримана відповідачем 17.08.2019, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідач відповідь на вимогу не надав, заборгованість не сплатив. Позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 110 000, 00 грн. заборгованості за отриманий товар. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 110 000, 00 грн. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті Цивільного кодексу України ). Частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 17.12.2018 у справі № 912/1883/17, від 19.12.2019 у справі № 904/5542/18. Матеріали справи та надані сторонами докази підтверджують обставини того, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки. Так відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України). Тобто, з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору поставки, такі як і істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну. За видатковою накладною, копія якої містяться в матеріалах справи ( а.с. 10) та у якій сторонами визначена вартість товару та його асортимент, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 110 000,00 грн., що за висновками апеляційного суду, свідчить про погодження між сторонами всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строку оплати товару сторонами не встановлено, між тим, за правилами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, за відсутності прямого врегулювання договором строків оплати отриманого товару, відповідач був зобов`язаний керуватись загальними нормами господарського та цивільного законодавства. Оскільки договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого способу та строку оплати товару, відтак, обов`язок сплати його вартості виник у відповідача одночасно з отриманням цих товарів, незалежно від того, чи пред`явив йому позивач, як кредитор, пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Викладеним спростовуються доводи апелянта стосовно того, що приписами ГУ України не передбачено вчинення господарських договорів в усній формі. Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, оскільки позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 110 000, 00 грн., виконав належним чином, у відповідача виник обов`язок оплати вартості даного товару згідно положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України. Враховуючи, що зобов`язання з оплати товару відповідачем належним чином не виконано, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 110 000, 00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, а саме стягнення з Фізичної особи-підприємця Коблика Олександра Миколайовича на користь Фермерського господарства "Об`єднане фермерське господарство Крицького М.М." основного боргу за поставлений товар за накладною № 1 від 25.09.2018 у розмірі 110 000, 00 грн. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, є безпідставними та необґрунтованими, такими, що зводяться до намагань апелянта здійснити переоцінку обставин справи, правильно встановлених судом першої інстанції та не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильність викладених в судовому рішенні висновків. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 15.02.2021 у справі № 920/1230/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 269, 270 пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Коблика Олександра Миколайовича на рішення Господарського суду Сумської області від 15.02.2021 у справі №920/1230/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Сумської області від 15.02.2021 у справі №920/1230/20 залишити без змін. Матеріали справи № 920/1230/20 повернути до Господарського суду Сумської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено: 19.07.2021. Головуючий суддя А.І. Тищенко Судді І.А. Іоннікова І.М. Скрипка