Постанова 4807 № 314/1915/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 314/1915/21 Головуючий в 1 інст. Кононенко І.О. Провадження № 33/807/503/21 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2021 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу, за участі ОСОБА_1 , його захисника адвоката Штенгелова О.В., за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Штенгелова Олександра Володимировича на постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 3 червня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 18.02.2010 року, не працює, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчення водія НОМЕР_2 від 30.12.2011 року, визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік, стягнуто судовий збір, - В С Т А Н О В И В : Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що водій ОСОБА_1 , по а/д Запоріжжя-Донецьк 11 км., 02.05.2021 року о 02-10 керував т/з LAND ROVER номер НОМЕР_3 , з явними ознаками стану алкогольного сп`яніння (запах з ротової порожнини,не стійка хода, не виразна річ ). Від огляду на стан алкогольного сп`яніння в присутності двох свідків, відмовився. Даними діями водій порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України. В апеляційній скарзі захисник адвокат Штенгелов О.В. вважає постанову суду першої інстанції незаконною та також, що підлягає скасуванню. В обґрунтування скарги зазначає, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 суд грубо порушив вимоги ст. 268 КУпАП, оскільки справа була розглянута за відсутності ОСОБА_1 та його захисника. Суд першої інстанції не врахував, що клопотання про перенесення судового засідання було подано захисником завчасно з належним обґрунтуванням поважності неможливості участі сторони. Крім того, зазначає, що суду було надане клопотання про закриття провадження у справі, але під час судового розгляду, суд не врахував доводи сторони захисту. Так, захисник зауважує, що протокол про адміністративне правопорушення містить відомості, які не відповідають дійсності. ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та не мав відповідних ознак, що вказані співробітником поліції у протоколі про адміністративне правопорушення. Також зазначає, що ОСОБА_1 відмовився лише на пропозицію працівника поліції проїхати до медичного закладу для проходження вказаного огляду. Суд першої інстанції не взяв до уваги, те що працівник поліції не роз`яснював ОСОБА_1 для чого йому необхідно їхати до лікарні. Вказані в постанові посилання на те, що ОСОБА_1 міг самостійно пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, не узгоджуються з вимогами відомчих інструкцій та порядку, оскільки вказаними нормативними актами не передбачено самостійне проходження особою огляду на стан сп`яніння. Захисник вказує, що ОСОБА_1 запропонував працівникам поліції пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу, що передбачено відомчими інструкціями та порядом, проте працівники поліції, діючи в супереч вказаним вимогам, відмовили ОСОБА_1 з посиланням на те, що в них при собі не має алкотестера. Вказане підтверджується відомостями відео-фіксуванням, які є в матеріалах справи. Наголошує, що за умови наявності згоди особи пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім того, в направлені на огляд водія міститься лише відомості про одну ознаку сп`яніння різкий запах алкоголю. Тоді, як протокол про адміністративне правопорушення та акт огляду на стан алкогольного сп`яніння містять відомості про наявність трьох ознак, а саме запах алкоголю з ротової порожнини, не виразна річ, не стійка хода. У направленні відсутні відомості про серію та номер складеного протоколу про адміністративне правопорушення за наслідками відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. Документи, долучені до протоколу, в якості доказів місця та часу вчинення адміністративного правопорушення, яке начебто вчинив ОСОБА_1 , суперечать обставинам, визначеним співробітником поліції у цьому ж протоколі. Пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідають дійсності, оскільки з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 погодився пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу. Крім того, суд першої інстанції не надав оцінку тому, що вказані свідки є заявниками на лінію «102», про те, що ОСОБА_1 сідав у транспортний засіб в стані алкогольного сп`яніння. Захисник вважає, що вказані свідки є упередженими і умотивованими. Сторона захисту просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати, а справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника адвоката Штенгелова О.В., які підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили постанову судді скасувати та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків. Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. При цьому, він не обмежений її доводами, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, також апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно ст. 251 КУпАП закріплено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п.2 рішення Конституційного Суду України 25.12.1997 року по справі №9-зп). Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно з ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Як передбачено ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий розгляд справи та встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. У практиці Європейського суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня суспільної небезпеки (рішення у справі «+4 посилання» та ін.), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державною в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов`язана доводити свою винуватість. Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі № 201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі № 743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17. Також, абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 передбачає, що елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Вказаних вимог закону суд першої інстанції в повній мірі не дотримався, оскільки обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не з`ясував, та не перевірив правильність складання матеріалів адміністративної справи, в тому числі, і протоколу про адміністративне правопорушення, внаслідок чого ОСОБА_1 був помилково визнаний винним і притягнутий до адміністративної відповідальності. Ухвалюючи постанову суддя не обґрунтував свій висновок доказами, які беззаперечно та поза розумнім сумнівом дають підстави стверджувати про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому адміністративному правопорушенні. В постанові судді місцевого суду зазначено, що факт вчинення інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП підтверджується протоколом про адміністративного правопорушення серії ААБ №161642 від 2 травня 2021 року (а.с.3), відеозаписом правопорушення (а.с.13), письмовими поясненнями свідків (а.с.8-9), актом огляду водія та направленням водія на огляд (а.с.6-7).. Разом з тим, апеляційний суд при перегляді вказаної справи дійшов до висновку, що вказані докази, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувачення, ані окремо по собі, ані в сукупності не свідчать на наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні порушення вимог п.2.5 ПДР України та адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що в ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а лише відмовився на пропозицію співробітника поліції проїхати до медичного закладу. Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Як передбачено п. 2.5 Правил дорожнього руху України(далі ПДР),водій зобов`язаний на вимогу працівників поліції пройти у встановленому порядку медичне обстеження для визначення стану алкогольного сп`яніння,впливу наркотичних або токсичних речовин. Пункт 2.9 «а» ПДР України забороняє водія керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже ознаками об`єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, по третє - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За положеннями ст. 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103 визначено, що особи, які керують транспортними засобами, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп`яніння, підлягають огляду на стан сп`яніння, який проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів у присутності двох свідків, а у разі незгоди водія на проведення такого огляду або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я, які мають право на проведення такого огляду, не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Враховуючи вказане та матеріали справи, апеляційний суд встановив, що працівником поліції протокол про адміністративне правопорушення, складений за відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, в присутності двох свідків. Однак, встановлено, що в матеріалах справи міститься відеозапис правопорушення з якого вбачається, що ОСОБА_1 погоджується на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та відмовляється їхати до медичного закладу. Крім того, стороною захисту було надано письмові пояснення від інспектора СРПП ВП №2 Запорізького РУП Галича Р.М., який пояснив, що під час події він не мав при собі газоаналізатора для визначення стану алкогольного сп`яніння та можливості викликати інший наряд поліції, а тому ОСОБА_1 було запропоновано відразу проїхати до медичного закладу для визначення стану сп`яніння. Сам ОСОБА_1 під час події наполягав на проходженні огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки. Під тиском свідків, працівник поліції склав протокол відносно ОСОБА_1 за відмову від проходження огляду. Крім того, матеріали справи, які були складені, відносно ОСОБА_1 мають суперечності, які ставлять під сумнів правомірність дій працівника поліції. Так, в направлені на огляд водія міститься відомості про одну лише ознаку сп`яніння різкий запах алкоголю. Тоді як протокол про адміністративне правопорушення та акт огляду містить відомості про наявність трьох ознак алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, невиразна річ, не стійка хода. У направленні також відсутні відомості про серію та номер складеного протоколу про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд зазначає, що порядок проходження огляду осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння закріплено у ст. 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі Інструкції), а також «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженого постановою КМУ 17.12.2008 № 1103 . Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, працівником поліції з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Крім того, відповідно до п.п. 2, 3 Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів, порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Із змісту положення ч. 5 ст. 266 КУпАП слідує, що огляд на стан алкогольного сп`яніння проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Апеляційний суд зазначає, що вимоги КУпАП та Інструкції і Порядок, які розроблені профільним міністерством, поліцейським не виконано, в той час як законодавець покладає обов`язок щодо збирання доказів на посадових осіб органів внутрішніх справ (Національної поліції) (ч. 2 ст. 251, п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП). Наведені вище обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки неправильне та неточне оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, порушення порядку огляду водії на стан алкогольного сп`яніння унеможливлює визнання судом належними та допустимими здобутих по справі доказів в розумінні вимог ст. 251 КУпАП. Окрім того, за умов наявності згоди особи пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки, не може утворювати склад адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП. Також суд апеляційної інстанції, вважає доводи апелянта про заінтересованість свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що заслуговують на увагу, оскільки вказані свідки є також заявниками (а.с.8-9) про нібито вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Вищевказані обставини, суд першої інстанції залишив поза увагою, чим не виконав вимоги п. 2 ч. 1 ст. 278 КУпАП за змістом яких орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення окрім іншого, повинен вирішити чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, не перевірив чи виконано поліцейськими вимоги ч. 2 ст. 251 КУпАП, передчасно постановив рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Також суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Однак, ухвалюючи рішення в справі, суд першої інстанції вказані вимоги не взяв до уваги, розглянув справу за відсутності учасників та за наявності обґрунтованого клопотання захисника про перенесення судового засідання на іншу дату (а.с.21-23), чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia», рішення від 30.05.2013, заява N 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява N 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів. Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно ст. 288 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення може бути скасована. Згідно ст. 293 КУпАП при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути прийнято рішення про скасування постанови і закриття справи. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи були порушені вимоги процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому вважає за наслідками розгляду апеляційної скарги, відповідно до вимог п. 3 ч. 8 ст. 294 КУпАП, скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову у справі, якою провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Штенгелова Олександра Володимировича, задовольнити. Постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 3 червня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік, скасувати. Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 314/1915/21