Ухвала КАС ВС № 640/1052/20

УХВАЛА 16 липня 2021 року м. Київ справа №640/1052/20 адміністративне провадження №К/9901/25214/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 640/1052/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), де просила: визнати бездіяльність Офісу Генерального прокурора протиправною в частині невнесення до наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2161ц щодо звільнення ОСОБА_1 посилання на пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку та зобов`язати здійснити цю виплату; зобов`язати відповідача доповнити наказ Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2161ц та трудову книжку записами з посиланням на пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 24 грудня 2019 року по день фактичного розрахунку із компенсацією втрати частини доходів (індексацією) у зв`язку із порушенням строків їх виплат. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Офісу Генерального прокурора протиправною в частині невнесення до наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2161ц щодо звільнення ОСОБА_1 посилання на пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 37 756,15 грн. Зобов`язано відповідача доповнити наказ Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2161ц та трудову книжку записами з посиланням на пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 25 грудня 2019 рокупо день фактичного розрахунку. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року - скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності Офісу Генерального прокурора протиправною в частині невнесення до наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 №2161ц щодо звільнення ОСОБА_1 посилання на пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та зобов`язання відповідача доповнити наказ Генерального прокурора України від 21.12.2019 №2161ц та трудову книжку записами з посиланням на пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовлено . У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року - залишено без змін. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, застосував висновки Верховного Суду у справі № 560/3971/19, відповідно до яких внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Водночас, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд також зазначив, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги, що є державною гарантією, що полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, що застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі. При цьому, обґрунтовуючи вказану підставу, скаржник посилається на наявність інших висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16. Водночас колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом сформовано усталену практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену зокрема у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 та від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від неї. Враховуючи наявність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та статті 44 Кодексу законів про працю України, викладеного у справах №№380/1662/20, 260/1890/19, 560/3971/19 у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 640/1052/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько О.А. Губська О.В. Калашнікова Судді Верховного Суду