Постанова 4857 № 460/9845/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/9845/20 пров. № А/857/9003/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року (судді Друзенко Н.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 13 год. 39 хв. в м. Рівне повний текст рішення складено 12.03.2021) у справі №460/9845/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов,- ВСТАНОВИВ: ФОП ОСОБА_1 30.12.2020 звернувся в суд з позовом до Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті в якому просить протиправними та скасувати постанови Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №223259 від 10.11.2020, №223260 від 10.11.2020 та №223524 від 03.12.2020. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що він не був перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки транспортний засіб, щодо якого здійснювалася перевірка, на час перевезення вантажу знаходився у користуванні у ФОП ОСОБА_2 згідно договору оренди №1 від 02.12.2019 та акту приймання-передачі автомобіля від 02.12.2019, також посадової особою відповідача порушено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що в свою чергу дає підстави для сумніву у достовірності відображених у складених під час проведення перевірки документах вагових параметрів транспортного засобу та відповідності способу зважування визначеному нормативно. У відзиві на апеляційну скаргу представник Державної служби України з безпеки на транспорті заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №460/9845/20 та ухвалою суду від 17.05.2021 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.09.2019, перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у Рівненській області з 03.09.2019; види діяльності за КВЕД: вантажний автомобільний транспорт (аркуш справи 14). 14.09.2020 у пункті габаритно-вагового контролю на а/д Городище-Рівне-Староконстантинів, 137 км посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області було проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки RENAULT реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належать ОСОБА_1 (аркуш справи 17) За результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу з причіпом встановлено, що навантаження на строєну вісь складає 24,15 т при нормативно допустимому - 22 т., про вказані вище дані результатів габаритно-вагового контролю свідчить талон про зважування від 14.09.2020, транзакція № 39720, час зважування 10:37 год. (аркуш справи 73). Наведене підтверджується також Довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0007483 від 14.09.2020 та Актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №034926 від тієї ж дати (аркуші справи 75-76). На підставі зазначених вище документів габаритно-вагового контролю складено розрахунок №926 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування згідно акту від 14.09.2020 №034926, яким позивачу нараховано плату за проїзд в сумі 47,60 євро (аркуш справи 77). Також за результатами перевірки було складено Акт №227928 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (аркуш справи 74). В акті зафіксовано, що під час перевірки встановлено порушення п.22.5 ПДР України, ст.48, ст.49 Закону України «Про автомобільний транспорт», внутрішні перевезення вантажу здійснювались автомобілем з перевищенням вагових обмежень, а саме: осьового навантаження на строєну вісь 24,15 т, при допустимих 22,0 т. Відсутній дозвіл на участь в дорожньому русі ТЗ, вагові параметри якого перевищують нормативні. Також зазначено, що водій не надав під час перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, роздруківку тахокарти, даних роботи тахографа за 14.09.2020, тобто зафіксовано також порушення вимог п.3.3 наказу №385, у тому числі порушення відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: абзацу 14 частини першої - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу; абзацу 3 частини першої - надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону. В графі «пояснення водія про причини порушень» зазначено, що під час складання матеріалів водій розпочав рух без дозволу інспектора, а тому особу водія взагалі не встановлено. Особу власника вантажного автомобіля ОСОБА_1 встановлено згідно бази даних НАІС. Також зафіксовано дані про те, що згідно з ТТН №КЛ-141781від 14.09.2020 автомобільним перевізником значиться ФОП ОСОБА_2 (аркуш справи 80). Листом від 22.10.2020 №82511/34/24-20 позивача було запрошено прибути 03.11.2020 до Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області для участі у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Вказаний лист отриманий позивачем 27.10.2020 (аркуш справи 70, 71). Представником позивача адвокатом Бондар Ю.М. 03.11.2020 подано клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 10.11.2020, про що повідомлений представник позивача під підпис (аркуші справи 72, 78). Представником позивача адвокатом Бондар Ю.М. 10.11.2020 подано клопотання про перенесення розгляду справи і заперечення. В запереченнях представником позивача зазначено лише про те, що проведена контрольна вагова перевірка та складені за її результатами документи є незаконними та сфабрикованими, складені з порушенням нормативних вимог та не можуть бути підставою для визнання транспорту великогабаритним з донарахування плати за проїзд та в будь-якому випадку притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, позаяк будь-якого правопорушення ОСОБА_1 не вчиняв (аркуш справи 79), про договір оренди в таких запереченнях не згадується і будь-які документи в додатках не значаться. За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 10.11.2020 управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області винесено: постанову №223260 про застосування до СПД ОСОБА_1 адміністративного-господарського штрафу в розмірі 1700 грн., за порушення частини другої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що передбачено відповідальність абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (аркуш справи 69); постанову №223259 про застосування до СПД ОСОБА_1 адміністративного-господарського штрафу в розмірі 8500 грн., за порушення частини четвертої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що передбачено відповідальність абзацом 14 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (аркуш справи 15). 27.10.2020 у пункті габаритно-вагового контролю на а/д Городище-Рівне-Староконстантинів, 137 км посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області було проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки RENAULT реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіпа JANMIL реєстраційний номер НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_1 (аркуш справи 17) За результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу з причіпом встановлено, що навантаження на строєну вісь складає 24,0 т при нормативно допустимому - 22 т. Про вказані вище дані результатів габаритно-вагового контролю свідчить талон про зважування від 27.10.2020, транзакція № 45070, час зважування 16:47 год. (аркуш справи 87). Наведене підтверджується також Довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю №050370 від 27.10.2020 та Актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №039193 від тієї ж дати (аркуші справи 89-90). На підставі зазначених вище документів габаритно-вагового контролю складено розрахунок №9193 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування згідно акту від 27.10.2020 №039193, яким позивачу нараховано плату за проїзд в сумі 53,60 євро (аркуш справи 91). Також за результатами перевірки було складено Акт №239571 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (аркуш справи 86). В акті зафіксовано, що під час перевірки встановлено порушення п.22.5 ПДР України, а саме: перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень на строєну вісь 24,0 т, при допустимих 22,0 т без відповідного дозволу, що є порушенням ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за що передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: абзацу 14 частини першої - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Також містяться дані про те, що згідно з ТТН №КЛ-151393 від 27.10.2020 автомобільним перевізником значиться ФОП ОСОБА_2 (аркуш справи 92). Крім цього в акті зафіксовано, що під час здійснення вагового контролю водій проводив маніпуляції з причепом, а саме накачував та спускав подушки причепа та з метою коригування показників маси ним було піднято ліниву вісь на причепі, що є неможливим на справному причепі, коли той завантажений (аркуш справи 86), чим пояснюються розбіжності у вагових параметрах зафіксовані у талонах про зважування від 27.10.2020: транзакція № 45065, час зважування 16:34 год. та транзакція №45101, час зважування 18:33 (аркуші справи 87-88). В графі «пояснення водія про причини порушень» зазначено, що він з правопорушенням не згідний. Листом від 23.11.2020 №91395/22.3/24-20 позивача було запрошено прибути 01.12.2020 до Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області для участі у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Вказаний лист отриманий позивачем 27.11.2020 (аркуші справи 84, 85). Представником позивача адвокатом Бондар Ю.М. 01.12.2020 подано клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 03.12.2020, про що повідомлений представник позивача під підпис (аркуші справи 83,93). 03.12.2020 управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області винесено постанову №223524 про застосування до СПД ОСОБА_1 адміністративного-господарського штрафу в розмірі 8500 грн., за порушення частини четвертої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що передбачено відповідальність абзацом 14 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (аркуш справи 81). Не погодившись із постановами про застосування адміністративно-господарських штрафів позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ) державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Відповідно до статті 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів. Статтею 48 Закону №2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що суб`єктом відповідальності за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм є саме автомобільний перевізник. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону №2344-ІІІ). Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363). Згідно з положеннями цих Правил, перевізник це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами. Апелянт наводить доводи, що він не був автомобільним перевізником в розумінні положень Закону №2344-ІІІ, оскільки наявний договір оренди транспортного засобу №1 від 02.12.2019, фотокопія якого була долучена до позовної заяви (аркуші справи 18-19), в той час як копія акт здачі приймання до нього була долучена до матеріалів справи лише 11.02.2021 (аркуш справи 142-143). Згідно з умовами вказаного договору орендодавець (ФОП ОСОБА_1 ) зобов`язується передати орендарю (ФОП ОСОБА_2 ) у тимчасове платне володіння та користування вантажний автомобіль RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 , з причіпом, а також зобов`язується забезпечити своїми силами його керування та технічну експлуатацію, а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове володіння та користування автомобіль під керуванням екіпажу (водія) орендодавця і зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату. За умовами такого договору ФОП ОСОБА_1 зобов`язаний надати орендареві необхідну документацію на автомобіль та нести витрати з оплати праці екіпажу (водія), а також витрати на його утримання. При цьому екіпажем (водієм) даного транспортного засобу є саме працівник орендодавця, тобто ФОП ОСОБА_1 , і саме розпорядженням орендодавця підпорядковується даний водій щодо керування та технічної експлуатації відповідного транспортного засобу. Розпорядження ж орендаря обов`язкові для водія лише щодо комерційної експлуатації транспортного засобу (аркуш справи19). Такі умови свідчать на користь того, що вказана угода не є суто орендною, позаяк містить комплексні зобов`язання: як безпосередньо пов`язані з наданням транспортного засобу в користування так і з надання послуг, пов`язаних з керуванням та його технічною експлуатацією транспортного засобу. Інакше кажучи, за таким договором орендодавець надає орендарю на систематичній основі ще й додаткові послуги. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані умови договору, з врахуванням того, що основним видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є діяльність вантажного автомобільного транспорту, не можуть свідчити на користь того, що на час проведення 14.09.2020 та 27.10.2020 рейдової перевірки транспортного засобу марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричіпом JANMIL реєстраційний номер НОМЕР_2 , позивач не був автомобільним перевізником. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Стаття 73 КАС України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А відповідно стаття 76 КАС України вказує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до матеріалів справи апелянтом не було надано будь-яких документів, які б свідчили на користь того, що договір оренди транспортного засобу №1 від 02.12.2019 реалізовується його сторонами, а саме не надано доказів внесення орендної плати ФОП ОСОБА_2 у розмірі 5000 грн. на місяць, не надано також і жодних актів приймання-передачі наданих ФОП ОСОБА_1 для ФОП ОСОБА_2 послуг, як стосовно надання послуг оренди автомобіля, так і стосовно надання послуг екіпажу (водія), хоча з урахуванням того, що водій є найманим працівником орендодавця, то для обліку його робочого часу і для оплати його праці, складання таких актів було необхідним. Втім, суду не було надано і доказів укладення трудового договору між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Згідно положень статті 48 Закону №2344-ІІІ, позивач зобов`язаний був забезпечити водія транспортного засобу RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 , під час перевезення ним вантажів копією вищевказаного договору оренди від 02.12.2019 для підтвердження факту використання такого транспортного засобу орендарем ФОП ОСОБА_2 , або ж оформити тимчасовий реєстраційний талон. Втім, ні під час рейдових перевірок, ні під час розгляду матеріалів про порушення законодавства про автомобільний транспорт позивачем для відповідачів договір оренди транспортного засобу №1 від 02.12.2019 не пред`являвся. Більше того, як слідує з матеріалів справи, про наявність договору оренди від 02.12.2019 представник позивача не вказував у письмових запереченнях, наданих під час розгляду справ про порушення законодавства про автомобільний транспорт, на нього не посилався і його копію до заперечень не долучав. Таким чином апеляційний суд вважає, що під час розгляду матеріалів про порушення законодавства про автомобільний транспорт і вирішенні питання стосовно того, хто ж має нести відповідальність: ФОП ОСОБА_1 чи ФОП ОСОБА_2 , Поліське міжрегіональне управління Укртрнсбезпеки підставно виходило з того, що автомобільним перевізником є саме позивач, так як зазначена в товарно-транспортній накладній інформація про ФОП ОСОБА_2 , як про перевізника, нічим не підтверджена, а саме стороною позивача не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідний вантажний автомобіль вибув з його розпорядження і знаходився у правомірному користуванні іншої особи, а саме ФОП ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі встановлених судом фактичних обставин справи апелянт не спростував. Також, 18.08.2020 в Управлінні Укртрансбезпеки у Рівненській області вже розглядалася справа щодо порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про автомобільний транспорт в частині перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень без дозволу на рух автомобільними дорогами загального користування тим самим транспортним засобом, за результатами якої до нього застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 8500 грн, який сплачено до бюджету в повному обсязі (аркуші справи 96-111). При розгляді даної справи ОСОБА_1 ні статус перевізника, ні факт використання цього транспортного засобу саме ним як перевізником не оспорювався. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами (надалі - Порядок №1567). Пунктом 15 Порядку №1567 встановлений виключний перелік питань, що з`ясовується під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено: перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів. Згідно з пунктом 16 Порядку №1567, під час рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю. Відповідно до пункту 20 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. Згідно з пунктами 21, 22 Порядку №1567, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом). Разом з тим, відповідно до пункту 6 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 №422, у разі виявлення порушень правил перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів посадові особи складають акти за формою згідно з додатками 2 (акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів) і 3 (акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів) до цього Порядку та повідомляють відповідний підрозділ МВС про такі порушення. Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-ХІІ (далі - Закон № 3353-ХІІ) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. За правилами статті 33 Закон №2862-IV, рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Відповідно до пункту 4 Правил №30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд. Як вже зазначалося судом, відповідно до вимог статті 48 Закону №2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків. Постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок №879). За підпунктом 2 пункту 2 Порядку №879 вимірювання (зважування) - це процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Також положеннями пунктом 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Згідно з пунктами 16-18 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль. У разі коли за допомогою автоматичних зважувальних пунктів виявлено факт перевищення встановлених габаритно-вагових параметрів, габаритно-ваговий контроль транспортного засобу здійснюється на найближчому стаціонарному та/або пересувному пункті габаритно-вагового контролю. За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення. Відповідно до пункту 28 Порядку №879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень. Матеріалами справи підтверджується, що 14.09.2020 та 27.10.2020 посадовими особами відповідача був проведений габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, який належить на праві власності ФОП ОСОБА_1 , що передбачало визначення його фактичної маси із застосуванням зважувального обладнання. Після проведення зважування сформовано талони, а саме: від 14.09.2020, згідно з яким зафіксовано навантаження на строєну вісь 24,15 т, при допустимих 22 т; 27.10.2020, згідно з яким зафіксовано навантаження на строєну вісь 24,0 т, при допустимих 22 т (аркуші справи 73, 87, 88). Вказане також підтверджується довідками про результати здійснення габаритно-вагового контролю, де відображено результати вагового контролю. На виконання пунктів 20 та 21 Порядку №1567 за результатами проведеної перевірки щодо транспортного засобу позивача посадовими особами Управління Укртрансбезпеки було складено акти проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, якими зафіксовано порушення: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу та надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону №2344-ІІІ. Водночас перевіркою зафіксовано, що документи, передбачені частинами 2 та 4 статті 48 Закону №2344-ІІІ (дозвіл або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, роздруківку тахокарти, даних роботи тахографа за 14.09.2020) водієм не надані. Водій покинув місце перевірки 14.09.2020 без дозволу перевіряючих не надавши відповідні документи. Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ, надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону є підставою для застосування штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В силу приписів абзацу 14 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ, відсутність в автомобільного перевізника вищевказаних документів, за умови перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу є підставою для застосування штрафу у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Колегія суддів вважає правильний висновок суду першої інстанції, що розміри штрафу в сумі 1700 грн. та в сумі 8500 грн. відповідають вимогам абзаців 3 та 14 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ. Щодо доводів позивача про порушення Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні та сумніви в правильності проведених контролерами Укртрансбезпеки замірів, такі є необґрунтованими, оскільки матеріали справи підтверджують, що зважування транспортного засобу здійснювалось автоматичним приладом для зважування транспортних засобів в русі, тип засобу вимірювальної техніки «Ваги пересувні автоматичні «CHEKLODE FREEWEIGH», зав.№008212. Відповідно до пунктів 12, 13 Порядку № 879, вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані. Судом встановлено, що на зазначений засіб вимірювальної техніки ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» видано свідоцтво №34-00/2032 від 06.08.2020 (чинне до 06.08.2021), згідно з яким встановлено, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам ГОСТ 29329-92 «Весы для статического взвешивания. Общие технические требования» (аркуш справи 122). При цьому, згідно з сертифікатом про відповідність №РТ-042/2020 пересувний пункт габаритно-вагового контролю відповідає критеріям оцінювання вимірювальних можливостей (аркуш справи 123). Отже, станом на 14.09.2020 та 27.10.2020 (дати проведення зважування транспортного засобу позивача) засіб вимірювальної техніки відповідав загальним технічним вимогами державних стандартів та був придатним до застосування. Аналогічний висновок щодо оцінки таких обставин викладено у постанові Верховного суду від 09.08.2019 в справі № 819/586/16. Наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.10.1997 №363 (далі Правила № 363), на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу. Так, відповідно до підпунктів 8.14-8.15 Глави 8 Правил №363, завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху. Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення. Згідно з пунктом 12.1 Глави 12 Правил № 363 при транспортуванні вантажів слід дотримувати вимог Правил дорожнього руху України. Пунктом 12.5 Глави 12 Правил № 363 визначено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху. Також пунктом 8.20 Глави 8 Правил № 363 передбачено, що водій зобов`язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню. Виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов`язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у ПДР (пункт 8.21 Глави 8 Правил № 363). Отже, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого (подільного) вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху. Тобто, обов`язок забезпечення належного розміщення та кріплення вантажу, яке б унеможливлювало його зміщення під час руху покладається на водія, який перевозить вантаж. Водночас зміщення вантажу і, як наслідок, перевищення встановлених вагових обмежень, є порушенням вимог чинного законодавства. З приводу посилання позивача на те, що матеріали перевірки не містять інформації про засіб вимірювальної техніки, яким проводилось зважування, то суд зазначає, що реквізити Акта перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом - затверджені додатком №3 до Порядку №1567; форма і реквізити Довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю - затверджені додатком №1 до Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України 10.10.2013 №1007/1207. Зазначені документи, складені відповідачем за встановленими цими нормативно-правовими актами формами, затвердженими реквізитами яких не передбачено внесення (відображення) будь-якої інформації щодо засобу вимірювальної техніки, за допомогою якого здійснювався ваговий контроль. Також, суд зауважує, що нормами чинного законодавства про автомобільний транспорт не передбачено обов`язкового пред`явлення водію транспортного засобу при здійсненні габаритно-вагового контролю документів щодо відповідності зважувальних приладів встановленим стандартам, тому ненадання посадовими особами управління Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю вказаної документації не свідчить про протиправність їхніх дій та відсутність права використовувати відповідне зважувальне обладнання. Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, при прийнятті постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу №223259 від 10.11.2020 в розмірі 8500,00 грн., №223260 від 10.11.2020 в розмірі 1700,00 грн. та №223524 від 03.12.2020 в розмірі 8500,00 грн. діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, а ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №817/1051/16, від 09.08.2019 в справі № 819/586/16, від 24.07.2019 у справі №803/1540/16, від 28.02.2019 року справі №805/3598/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат підставі статті 139 КАС України немає. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі №460/9845/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк