Постанова 4857 № 339/65/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 339/65/24 пров. № А/857/13319/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2024 року у справі № 339/65/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, інспектор ДПП Міщанин Оксана Михайлівна про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Пулик М.В. в селище Рожнятів Івано-Франківської області 16.05.2024 о 15:05 год.), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі відповідач, ГУ НП), в якій просить скасувати постанову серії 4АВ № 04565856 від 16 січня 2024 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, якою його, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень, за відсутністю в його діях адміністративного правопорушення. Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2024 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, серії 4АВ № 04565856 від 16.01.2024 винесена інспектором Департаменту патрульної поліції Міщанин О.М. на підставі інформаційних файлів та метаданих до них за результатами автоматичної фіксації подій з ознаками адміністративного правопорушення, отриманих в електронному вигляді із системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі. Відповідно до бази даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів реєстраційна карта ТЗ відповідає даним вказаним у постанові. Зазначає, що в діях позивача є склад адміністративного правопорушення, а постанова про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, щодо позивача винесена на підставі належних і допустимих доказів. Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. Учасники справи, які були належним чином, згідно положень частин першої та другої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, правом на участь у судовому засіданні не скористалися. Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до копії паспорта громадянина України, позивач у цій справі є директором благодійної організації «Благодійний Фонд Волонтери Болехівщини» (далі також БО «Благодійний Фонд Волонтери Болехівщини», Фонд). За БО «Благодійним Фондом Волонтери Болехівщини» 24 листопада 2023 року зареєстровано автомобіль Nissan Terano реєстраційний номер НОМЕР_1 та видано тимчасовий реєстраційний талон ХХР № 056157. Вказаний автомобіль 15 грудня 2023 року згідно акту прийому-передачі був переданий лейтенанту Збройних Сил України ОСОБА_2 з метою забезпечення ЗСУ необхідними засобами. ОСОБА_2 є військовослужбовцем ЗСУ, що підтверджено копією посвідчення офіцера. Постановою серії 4АВ № 04565856 від 16 січня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення позивача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу розмірі 340,00 грн. В оскаржуваній постанові зазначено також реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 та адреса місця проживання позивача, тобто всі його персональні дані, як фізичної особи. Позивач, як директор БО «Благодійний фонд Волонтери Болехівщини», звертався з заявою до відповідача в якій зазначив, що автомобілем 12 січня 2024 року на трасі 06 Київ-Чоп 394+318 керував ОСОБА_2 , який повертався з м. Болехів, де отримав спеціальне обладнання, придбане Фондом для забезпечення військовослужбовців, а також надав Департаменту патрульної поліції всі підтверджуючі документи. 07.02.2024 рішенням т.в.о. заступника начальника відділу опрацювання заяв комунікації з громадянами управління автоматичної фіксації Правил дорожнього руху Департаменту патрульної поліції відмовлено позивачу у його скаргах, залишено оскаржувану постанову у справах про адміністративні правопорушення без змін, а скарги без задоволення. Встановлено, що позивач звертався в ТСЦ МВС № 2641, для того, щоб внести відомості у Єдиний державний реєстр транспортних засобів щодо належного користувача. З відповіді ТСЦ МВС № 2641 від 23.04.2024 за № 31/28/-2641-1023 на звернення БО «БФ Волонтери Болехівщини» вбачається, що автомобілі, які перебувають на обов`язковому тимчасовому державному обліку та на які видано тимчасові реєстраційні талони, не є власністю установи в розумінні законодавства, а відтак відсутня можливість надання адміністративної послуги з оформлення належного користувача на транспортні засоби, які перебувають на тимчасовому державному обліку та ввезені на територію України, як гуманітарна допомога. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції покликається на те, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, котре він не вчиняв, за відсутності доказів його вини, за наявності обставин, які достовірно підтверджують, що правопорушення у зазначені в протоколі час та місці вчинила інша особа, а тільки за те що за Фондом тимчасово зареєстровано автомобіль Nissan Terano, не відповідатиме принципу винуватості діяння. Крім того, позивачем доведено допущення відповідачем порушень вимог КУпАП при винесені постанови серії 4АВ № 04565856 від 16.01.2024 щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР). Відповідно до п.1.1 ПДР ці Правила, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно зі статтею 14 Закону України 30 червня 1993 року від № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.9 ПДР передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом 8.1 Правил передбачено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Пунктом 12.9 «б» Правил зазначено, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3цих Правил. Пунктом 12.4. Правил зазначено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Згідно з частиною першою статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Адміністративне правопорушення у цій справі зафіксовано в автоматичному режимі. Положеннями статті 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Згідно ст. 14- КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2 частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. У разі якщо транспортний засіб зареєстровано за межами території України і такий транспортний засіб відповідно до законодавства не підлягає державній реєстрації в Україні, до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, притягається особа, яка ввезла такий транспортний засіб на територію України. Відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, у випадках, передбачених статтею 279-7 цього Кодексу. Отже, з врахуванням того, що транспортний засіб облікується за юридичною особою, керівником якої є позивач, то в силу згаданих вище приписів саме він несе відповідальність за вчинення правопорушення згідно частини першої статті 122 КУпАП. Згідно до підпункту 4 пункту 2 Загальної частини Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України 8 жовтня 2022 р. № 1145 (далі Порядок № 1145), визначено, належним користувачем є - керівник юридичної особи (особа, яка виконує повноваження керівника юридичної особи) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру несуть відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Згідно пункту 7 Загальної частини Порядку № 1145 внесення до Реєстру одночасно відомостей щодо кількох належних користувачів стосовно одного транспортного засобу не допускається. Апеляційний суд зауважує, що позивач не надав доказів того, що транспортний засіб має іншого належного користувача, зареєстрованого у відповідності до вимог Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України 08.10.2022 № 1145 та статті 14-2 КУпАП. Акти приймання-передачі не є тими документами, які підтверджують доводи позивача, як і не підтверджують інші докази, наявні в матеріалах справи. Разом з тим, згаданий вище автомобіль Nissan Terano реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований за БО «Благодійний Фонд Волонтери Болехівщини», а відтак в силу приписів статей 14-2, 14-3 КУпАП саме ОСОБА_1 є належним користувачем цього транспортного засобу. Покликання суду першої інстанції на те, що позивач звертався в ТСЦ МВС № 2641, для того, щоб внести відомості у Єдиний державний реєстр транспортних засобів щодо належного користувача, безпідставні, оскільки таке звернення мало місце вже після винесення оскаржуваної постанови, а тому не має жодного доказового значення для даної справи. Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. В свою чергу, за пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно статті252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Фотофіксація правопорушення була здійснена відповідно до вимог примітки до ст.14-2 КУпАП з врахуванням місця розташування транспортного засобу. Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення є обґрунтована, прийнята у відповідності до положень чинного законодавства, а тому колегія суддів дійшла висновку, що всі викладені доводи позивача не спростовують вчинення ним адміністративного правопорушення, що оспорюється, а зводяться до намагання уникнути адміністративної відповідальності. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору неправильно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належну правову оцінку. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно частин 1 та 2 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції у справі, що розглядається, неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції задовольнити. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2024 року у справі № 339/65/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, інспектор ДПП Міщанин Оксана Михайлівна про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 04.07.24