Постанова 4856 № 560/2715/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2715/21 Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В. Суддя-доповідач: Смілянець Е. С. 15 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов, В С Т А Н О В И В : в березні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову, винесену державним виконавцем Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) від 04.02.2021 про стягнення витрат у виконавчому провадженні ВП №64041414; - визнати протиправною та скасувати постанову, винесену державним виконавцем Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) від 04.02.2021 про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №64389126; - стягнути за рахунок державних асигнувань Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) судові витрати у розмірі 4550,00 грн., понесені позивачем на правову допомогу у справі №560/2715/21. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 23.03.2021 позов задовольнив. Судове рішення мотивоване тим, що закон не містить норм прямої дії, яка б зобов`язувала державного виконавця здійснювати стягнення визначених витрат виконавчого провадження, закінченого з підстав виконання рішення до винесення постанови про його відкриття, а тому рішення щодо стягнення витрат виконавчого провадження, відкритого на підставі виконаного виконавчого документу, підлягає скасуванню. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. А тому, у зв`язку із тим, що боржник не сплатив витрати виконавчого провадження, державним виконавцем, відповідно до вищезазначених вимог Інструкції 04.02.2021 була винесена постанова №64041414 від 04.02.2021 про стягнення з боржника 158,15 грн. витрат, яка 04.02.2021 була виведена в окреме виконавче провадження та зареєстрована в АСВП за №64389126. Вважає, що Закон України "Про виконавче провадження" не містить норм щодо звільнення боржника від сплати витрат виконавчого провадження у випадку виконання ним рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тому вважає спірні постанови прийнятими правомірно. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що не зважаючи на виконання позивачем постанови про накладення штрафу, 25.01.2020 державний виконавець Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) 11.01.2021 про відкриття виконавчого провадження №64041414, а також постанову від 11.01.2021 про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження №64041414 у розмірі 158,15 грн. Вважає, що у зв`язку із добровільною сплатою, виконавче провадження №64041414 було закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та прийнята постанова від 04.02.2021 про відкриття виконавчого провадження №64389126 про стягнення витрат виконавчого провадження. Сторони в судове засідання призначене на 08.07.2021 о 13:20 не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою від 30.10.2020 Нетішинського відділення поліції Славутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області серії ГАА №923082 ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності та до нього застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 грн. 03.11.2020 ОСОБА_1 оплатив штраф у вищевказаному розмір, що підтверджується квитанцією про сплату від 03.11.2020 №0.0.1892655874.1. 11.01.2021 державний виконавець Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Нетеса І.П. винесла постанови від 11.01.2021 про відкриття виконавчого провадження №64041414, а також постанову від 11.01.2021 про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження №64041414 у розмірі 158,15 грн. 04.02.2021 боржник надав письмову заяву про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із добровільною сплатою даного штрафу, та зазначив про відмову у сплаті витрат виконавчого провадження у розмірі 158,15 грн. 04.02.2021 виконавче провадження ВП №64041414 було завершене на підставі пункту 9 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку із сплатою боржником штрафу. 04.02.2021 була винесена постанова №64041414 від 04.02.2021 про стягнення з боржника 158,15 грн. витрат, яка 04.02.2021 була виведена в окреме виконавче провадження та зареєстрована в АСВП за №64389126. 04.02.2021 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №64389126 щодо примусового виконання постанови державного виконавця №64041414 від 04.02.2021, яку направлено сторонам. Одночасно з відкриттям виконавчого провадження було винесено постанову №64389126 від 04.02.2021 року про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 158,15 грн. 05.02.2021 винесено постанову про звернення стягнення витрат в розмірі 316,30 грн. із заробітку боржника, яку направлено для виконання за місцем роботи боржника. 05.03.2021 втрати були стягнуті та перераховані в повному обсязі та 05.03.2021 виконавче провадження ВП №64389126 було закінчено на підставі пункту 9 Статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (у зв`язку із повним фактичним виконанням). Вважаючи постанову від 04.02.2021 про стягнення витрат у виконавчому провадженні ВП №64041414 та від 04.02.2021 про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №64389126, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначається Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (Закон №1404-VIII). Положеннями частини четвертої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Приписами частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до вимог статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. За приписами пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Отже, положеннями чинного законодавства, якими регламентовано підстави та процедуру здійснення виконавчого провадження, розмежовано такі поняття, як визначення та стягнення витрат виконавчого провадження, та визначено порядок винесення відповідних постанов державного виконавця та їх наслідки. Зокрема, відповідно до вищенаведених норм права, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виконавець виносить постанову лише про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Таким чином, стягнення витрат виконавчого провадження не є неминуче пов`язаним наслідком із початком виконавчого провадження. Відповідно до частин 4 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Таким чином, Закон України "Про виконавче провадження" дозволяє здійснити стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на стадії його закінчення лише у разі необхідності стягнення з боржника таких витрат. Також, слід зазначити, що у відповідності до п. 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. У відповідності до статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України №2830/5 від 29.09.2016 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» (далі наказ №2830/5) до видів витрат виконавчого провадження відносяться, зокрема: - виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; - пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку; - послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій; - плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження. Отже, витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника безвідносно до того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку. Таким чином, виконання боржником судового рішення у добровільному порядку не звільняє його від обов`язку відшкодовувати витрати, що були понесені під час виконавчого провадження з виконання виконавчого документу. Схожі правові висновки щодо спірних правовідносин наведено у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №751/4365/17, від 19 червня 2019 року у справі №750/7053/17, від 05 квітня 2018 року у справі №750/4352/17. За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як встановлено судом першої інстанції, постанова про відкриття виконавчого провадження від 11.01.2021 винесена після фактичного виконання виконавчого документу від 03.11.2020. Також зазначив, що Законом України "Про виконавче провадження" передбачено лише один наслідок у випадку фактичного виконання рішення згідно з виконавчим документом, а саме: закінчення виконавчого провадження в порядку, передбаченому пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону, та застосуванням наслідків, встановлених статтею 40 цього ж Закону. Разом з тим, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження" не регламентує наслідки щодо витрат виконавчого провадження у випадку його закінчення. При цьому, Закон України "Про виконавче провадження" не передбачено інших наслідків у випадку фактичного виконання рішення згідно з виконавчим документом та порядок дій державного виконавця. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню врегульовані Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція). Відповідно до пункту 2 Розділу VI Інструкції якщо у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами і, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у пунктах 40, 41 постанови від 16.04.2020, винесеній у справі №640/8425/19, зазначив, що Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом від 02.04.2012 №512/5, розробленою відповідно до законів №1403-VІІІ і №1404-VІІІ, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню. Тобто, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які суперечать закону, на виконання яких ця Інструкція затверджена. Натомість, суд першої інстанції помилково вважав, що оскільки закон не містить норм прямої дії, яка б зобов`язувала державного виконавця здійснювати стягнення визначених витрат виконавчого провадження, закінченого з підстав виконання рішення до винесення постанови про його відкриття, а тому рішення щодо стягнення витрат виконавчого провадження, відкритого на підставі виконаного виконавчого документу, підлягає скасуванню. У постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №823/461/17 в аспекті спірних правовідносин та їхнього правового регулювання Верховний Суд зауважує, що витратами виконавчого провадження є фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на поштову кореспонденцію, друк документів тощо). Такі витрати, боржник повинен компенсувати незалежно від того, чи він виконав судове рішення у добровільному порядку. Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, суб`єкт владних повноважень не довів, що діяв у межах закону при прийнятті оскаржуваних постанов. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.