Постанова 4851 № 520/16072/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2021 р. Справа № 520/16072/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, по справі № 520/16072/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправною та скасування відмови та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту ГУ ДПС у Харківській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просила суд: - скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.04.2020р. № 0085100-5606-2030 на суму 84027,53грн; - скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.04.2020р. № 0085102-5606-2030 на суму 99609,51 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки нерухоме майно, на яке контролюючим органом визначено податкове зобов`язання, є нежитловим приміщенням, будівлею промисловості, що використовується у межах підприємницькій діяльності за функціональним призначенням, у зв`язку з чим не є об`єктом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до п.п. «є» п.п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 по справі № 520/16072/2020 роз`єднано в окремі провадження об`єднані у позові вимоги. У межах справи № 520/16072/2020 залишено вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2020 № 0085100-5606-2030 на суму 84027,53 грн. Вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2020 № 0085102-5606-2030 на суму 99609,51 грн виділено в окреме провадження і передано до відповідного структурного підрозділу апарату Харківського окружного адміністративного суду для організації виконання положень ст.31 КАС України. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №520/16072/2020 позов - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 17.04.2020р. № 0085100-5606-2030 на суму 84027 (вісімдесят чотири тисячі двадцять сім гривень) 53 коп. Судові витрати по сплаті судового збору покладено на відповідача. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі № 520/16072/2020 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що податкове повідомлення - рішення від 17.04.2020 № 0085100-5606-2030 на суму 84027,53 грн є правомірним, оскільки сама по собі специфіка об`єкта оподаткування (наявність спеціального статусу будівлі, як будівлі промисловості, не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Враховуючи, що нежитлова будівля загальною площею 2013,60 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , не використовується позивачем за призначенням, а передана в оренду іншому суб`єкту господарювання - ТОВ Чарівна Мозаїка, застосування пільги, визначеної пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є неможливим, а тому позивач, який відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України як власник будівлі є платником податку на нерухоме майно, повинен був сплатити цей податок. Також наполягав на правильності розрахунку грошового зобов`язання, а саме: 2013,60 х 41,73 = 84.027,53 грн (де 2013,60 - площа нежитлової будівлі; 41,73 грн - ставка податку за 2019 рік (1% * 4.173,00 - розмір мінімальної зарплати на 01.01.2019). З огляду на викладене, вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив докази та встановив обставини справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення. Представник позивача в наданому до суду апеляційної інстанції письмовому відзиві просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване, посилаючись на правову позицію, яка викладена у позовні заяві. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником об`єктів нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , а саме: 1) комплексу (однієї будівлі) у вигляді нежитлової будівлі літ. А-1 площею 1.031,3 кв.м., нежитлової будівлі літ. Б-2 площею 42,9 кв.м., нежитлової будівлі літ. Е-1 площею 154,5 кв.м., нежитлової будівлі літ. Ж-1 площею 30,8 кв.м., нежитлової будівлі літ. З-1 площею 115,2 кв.м., нежитлової будівлі літ. З-1 (33-1) площею 140,7 кв.м., нежитлової будівлі літ. Л-1 площею 356,7 кв.м., нежитлової будівлі літ. И-1 площею 304,2 кв.м., нежитлової будівлі літ. Х-1 площею 16,2 кв.м., нежитлової будівлі літ. Ц-1 площею 208,3 кв.м.), речове право власності на які набуто за договором купівлі-продажу № 2913 від 23.09.2005; 2) нежитлової будівлі літ. "0-1" загальною площею 271,9 кв.м. та нежитлової будівлі літ. літ."У-1" загальною площею 60,1 кв.м., речове право власності на які набуто за договором купівлі-продажу № Н1-08 від 01.02.2001р. та актом прийняття-передачі б/н від 01.02.2001; 3) нежитлової будівлі літ. АБ-2 загальною площею 2013,6 кв.м., речове право власності на яке набуто на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.06.2008 року по справі № 2- 3334/08. Ці обставини учасниками справи не заперечуються та не спростовуються, додатково підтверджені відомостями Довідки від 09.04.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, копіями договору купівлі-продажу № 2913 від 23.09.2005, витягу з Державного реєстру правочином від 23.09.2005, витягу про реєстрацію прав на нерухоме майно від 26.09.2005, рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.06.2008 по справі № 2- 3334/08 (а.с.14-19). Згідно з наданими до матеріалів справи копіями технічних паспортів перелічені об`єкти є виробничими будівлями, а саме: виробничим будинком випічного цеху площею 2013,6 м.кв., адміністративно - складським корпусом випічного цеху площею 1025,4 м.кв., складом та прохідною площею 154,50 кв.м., цехом металоконструкцій площею 208,3 кв.м., складом площею 16,20 кв.м., складом площею 30,80 кв.м., адміністративним приміщенням площею 42,9 кв.м., складом літ З-1 площею 115,20 кв.м., складом площею 140,70 кв.м., сварочним цехом площею 304,20 кв.м., складом та виробничим корпусом літ. Л-1 площею 356,70 кв.м. (а.с.20-56). За твердженням позивача у межах укладеного з ТОВ Чарівна мозаїка договору оренди від 04.12.2017 р. частина із цих об`єктів у вигляді випічного цеху (2013,6 кв.м.) та адміністративно-складського корпусу випічного цеху (1.025,4 кв.м.) були передані у користування названому Товариству у розмірі 2690,85 кв.м. (а.с.57-62). ТОВ Чарівна мозаїка на адресу - АДРЕСА_1 були отримані дозвільні документи на провадження господарської діяльності у сфері виробництва харчових продуктів, а саме: рішення Держпродспоживслужби №1134 від 23.09.2016р., про реєстрацію потужностей; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 28.07.2016р.; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 25.07.2019р.; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 22.07.2022р.; дозвіл Державного пожежного нагляду України на початок роботи №41 від 06.05.2011р. Виходячи зі змісту акту ГУ ДПС у Харківській області від 24.02.2020 №530/20-40-05-02-08/ НОМЕР_1 місцезнаходженням ТОВ Чарівна мозаїка є АДРЕСА_2 , указане Товариство орендує нежитлові приміщення разом з устаткуванням та обладнанням для здійснення господарської діяльності, одним із напрямів якої є виготовлення кондитерських виробів. Отже, згідно з наданими заявником до матеріалів справи копіями документів для використання у межах господарської діяльності іншому суб`єкту господарювання передано лише 2690,85 кв.м. нерухомості виробничого призначення, що є меншим від сукупного показника загальної площі переданих в оренду об`єктів нерухомого майна нежитлових приміщень, а саме: випічного цеху (2013,6 кв.м.) та адміністративно-складського корпусу випічного цеху (1025,4 кв.м.). Доказів використання за функціональним призначенням решти площі перелічених вище об`єктів нерухомого майна позивачем до суду не подано. 17.04.2020 без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника були прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0085100-5606-2030 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік у розмірі 84027,53 грн (а.с.4) та податкове повідомлення-рішення від 17.04.2020 №0085102-5606-2030 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік на суму 99609,51 грн (а.с.5). Суд першої інстанції зауважив, що зміст вказаних податкових повідомлень рішень не містить взагалі ніякої конкретизації стосовно будь-яких параметрів об`єктів справляння податку (адреси, площі, призначення тощо). Відносно цих правових актів індивідуальної дії заявником була застосована процедура адміністративного оскарження, проте рішенням Державної податкової служби України №4397/Б/99-00-06-02-04-09 від 09.10.2020 податкові повідомлення - рішення було залишено без змін, а скарга ОСОБА_1 від 04.08.2020 - без задоволення (а.с.6-9). Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішенннями позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 17.04.2020 № 0085100-5606-2030, як такого, що прийнято за відсутності підстав для визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік у розмірі 84027,53 грн. Так, за висновком суду відповідачем фактично не доведено правильність обчислення податку позивачу на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, саме за ставкою 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. об`єкту нерухомого майна з огляду на необґрунтованість кваліфікації контролюючим органом спірного нерухомого майна, зокрема як будівлі промисловості, складу, готельної будівлі, торгівельної будівлі тощо та незастосування податкової пільги, передбаченої пп."є" ст.266 ПК України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України). Приписами ст. 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Питання сплати платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано ст. 266 ПК України. Згідно з п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому об`єктом оподаткування, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України). База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Відповідно до підпункту 14.1.129 п.14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно вимог законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари; туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; г) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі. Підпунктом є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (в редакції, на час складення спірного податкового повідомлення-рішення) визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Згідно з п.30.1 ст.30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України). Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Аналіз приписів підпункту є пп.266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України дає підстави дійти висновку, що законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки саме з функціональним призначенням будівлі. Колегія суддів зазначає, що наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Колегія суддів вважає, що такий підхід у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Слід відмітити, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості. До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 - Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 - Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 - Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 - Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 - Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 - Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 - Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне. Отже, будівлі харчової промисловості віднесені до об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником ТОВ Чарівна мозаїка, основним видом діяльності якого за КВЕД (код 10.72) є виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання (а.с. 76). Згідно з договором оренди від 04.12.2017 року ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ Чарівна мозаїка випічний цех та адміністративно складський корпус випічного цеху загальною площею 2690,85 кв.м., які знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується актом приймання передачі випічного цеху - 2013,6 кв.м. (об`єкт, щодо якого складено спірне податкове повідомлення-рішення) та адміністративно складського корпусу випічного цеху - 1025,4 кв.м. загальною площею 2 690,85 кв.м. від 04.12.2017 року (а.с.57-62). Використання ТОВ Чарівна мозаїка вказаної будівлі за її функціональним призначенням, а саме як будівлі харчової промисловості підтверджується також отриманими ТОВ Чарівна мозаїка відповідними дозвільними документами, які містяться в матеріалах справи (а.с.63-67). Крім того, позивач є власником знаку для товарів та послуг ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво № НОМЕР_2 від 25.11.2015 року), відповідно до Ліцензійного договору від 25.11.2015 року, про передачу прав на використання торговельної марки позивач (як Ліпензіар) передав ТОВ "Чарівна мозаїка" (як Ліцензіату) виключні права на знак для товарів та послуг ІНФОРМАЦІЯ_1 для використання його при виробництві харчової продукції (а.с.70-71). Колегією суддів взято до уваги, що в силу статті 41 Конституції України позивач як власник майна необмежений та непозбавлений можливості, залишаючись власником майна та небажаючи його вносити до статутного капіталу заснованого товариства, реалізувати своє право користування майном в спосіб, який відповідає закону та його інтересам, а тому використання ОСОБА_1 належного їй майна у виробничій діяльності опосередковано через створене ним товариство, відповідає встановленому законодавцем критерію застосування податкової пільги - використання об`єкта нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Слід зауважити, що підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено виключно перелік об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно. При цьому зазначений пункт в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не містить переліку осіб, на яких він поширюється або не поширюється, як і не містить жодних інших виключень, обмежень чи застережень, в т.ч. стосовно оренди як способу/механізму його використання тощо. Вказана правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 05 березня 2020 року по справі №825/1625/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" підлягає врахуванню судом під час вирішення цього спору. Отже, встановлені у справі обставини та наведені положення законодавства, дозволяють дійти висновку про наявність правової підстави для застосування до переліку спірних об`єктів нерухомого майна, якими володіє позивач, підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду 17.02.2020 року у справі № 820/3556/17, відповідно до якого підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом, а й з використанням будівлі за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних і юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд в постанові від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 зазначив про те, що оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище. Водночас, Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16.01.2020 № 466-ІХ, який набрав чинності у вказаній частині 23.05.2020 року, законодавець виклав підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в такій редакції: є) будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-Р КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець в подальшому з 23.05.2020 змінив норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, де вже передбачив застосування податкової пільги за умови, що будівлі промисловості не здаються їх власниками, зокрема в оренду. Вказане дає підстави для висновку, що за попередні періоди законодавець не обмежував застосування вказаної податкової пільги навіть за умови здачі в оренду, але при дотриманні загального критерію, яким є використання за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Так, промисловими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секцій: В Добувна промисловість та розроблення кар`єрів; С Переробна промисловість, зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; Б Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; Е Водопостачання: каналізація, поводження з відходами; Р Будівництво. При цьому клас 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво входить до групи 16.1 Лісопильне та стругальне виробництво розділу 16 Оброблення деревини та виготовлення виробів з деревини та корка, крім меблів; виготовлення виробів із соломки та рослинних матеріалів для плетіння секції С Переробна промисловість Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД-2010). Таким чином, ТОВ "Чарівна мозаїка" є промисловим підприємством, яке орієнтовано на харчову промисловість, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в якому зазначено, що основним видом діяльності ТОВ "Чарівна мозаїка" за КВЕД (код 10.72) є виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання та вищенаведеними дозвільними документами для здійснення ТОВ "Чарівна мозаїка" господарської діяльності за адресу АДРЕСА_2 . Отже, враховуючи приписи підпункту "є" пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та наведене вище, суд вважає, що контролюючим органом помилково віднесено нежитлові будівлі позивача до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку. Щодо розрахунку грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначеного контролюючим органом спірним податковим повідомленням-рішенням, колегія суддів зазначає наступне. За змістом пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Пунктами 14.1.129 та 14.1.129-1 ПК України об`єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об`єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку. З аналізу наведених норм слідує, що визначення ставки податку, яку слід застосовувати до нерухомого майна, як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки в порядку ст.266 ПК України контролюючим органом має здійснюватися на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з обов`язковим урахуванням місця розташування (зональності) та типу чи категорії такого об`єкту нерухомості. Так, з наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (далі Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) вбачається, що відомості про тип та категорію належного ОСОБА_1 на праві приватної власності об`єкту нерухомого майна, який знаходиться АДРЕСА_1 , будівля літ. АБ-2, право власності на яке позивачем набуто на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.06.2008 року по справі № 2- 3334/08 (випічний цех) (а.с.14, 19), в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Інструментом ідентифікації об`єктів нерухомості в частині їх належності до відповідних типів нерухомого майна є Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної виконавчої влади та всіма суб`єктами господарювання (юридичними фізичними особами) в Україні. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 822/2624/16, ДК 018-2000 використовується для визначення статусу нежитлового приміщення, від якого залежить ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації на об`єкт нерухомого майна. Так, в Розділі І Вступ ДК 018-2000 вказано, що будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень, повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинно бути визначене таким чином: обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання; потім будівля класифікується за методом "зверху - вниз". Будівлю спочатку відносять з розділу (один розряд коду), що охоплює всю чи більшу частку всієї її загальної площі. Далі їх відносять до підрозділу (два розряди коду) - житлові будівлі, нежитлові будівлі за найбільшою питомою вагою площі в цій будівлі; Наступним кроком визначається група (три розряди коду) за найбільшою часткою вс:-щ загальної площі в межах підрозділу. Нарешті, вибирається належність будівлі до класу (чотири розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі у межах групи. Отже, враховуючи наведені положення ДК 018-2000, досліджені судом апеляційної інстанції правовстановлюючі документи та технічну документацію, яка міститься в матеріалах справи, відповідно до яких нежитлової будівлі площею 2013,60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , будівля літ. АБ-2, слід класифікувати як будівлю промислового призначення. Така класифікація вказаної будівлі підтверджується також наявним в матеріалах справи технічним паспортом на виробничий будинок (випічний цех) (а.с.49-52). При цьому слід зауважити, що відповідачем ані до суду першої ані до суду апеляційної інстанцій не надано жодного доказу та не наведено обставин, які б спростовували приналежність вказаного об`єкту нерухомості (нежитлової будівлі площею 2013,60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , будівля літ. АБ-2) до будь-якого іншого типу, відмінного від наведеного судом. Як зазначалось вище, ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням міської ради, зокрема. Так, Додатком 1 до рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017 №542/17, станом на 01.01.2019 встановлено такі ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) виключений; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка. Виходячи зі змісту вказаного рішення, ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1% застосовується до готельних, офісних, торговельних будівель та будівель для публічних виступів. При цьому слід зауважити, що будівлі промисловості відсутні у вказаному переліку об`єктів, до яких застосовується така ставка податку, як 1%. Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській було винесено відповідачем на підставі самостійно визначеного ним грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у розмірі 84027,53 грн, обрахованого у зв`язку із застосуванням до належного позивачу на праві власності нежитлового приміщення ставки податку у розмірі 1%. При цьому відповідачем не доведено віднесення належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення до будь-якої з вказаних вище категорій будівель (готельних, офісних, торговельних будівель та будівель для публічних виступів) та, відповідно не обґрунтовано застосування ставки податку саме у розмірі 1% до вказаної будівлі. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля". У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні будь-які підстави при обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовувати ставку у розмірі 1%, враховуючи відсутність у встановлених законодавством джерелах відомостей, необхідних для ідентифікації, зокрема, типу відповідного об`єкта нерухомості, що є обов`язком в даному випадку. Тобто, податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. В даному випадку, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна у розмірі 1% без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача. Колегія суддів зазначає, що положення статті 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі № 822/2687/17. Верховний Суд в даному рішенні прийшов до висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків. Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В силу ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однак, відповідач правомірності свого рішення належним чином не довів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкове повідомлення-рішення від 17.04.2020р. №0085100-5606-2030 в частині віднесення нежитлової будівлі площею 2013,60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , будівля літ. АБ-2 до об`єкту оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 84027,53 грн, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ПК України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на результат апеляційного розгляду, судові витрати відповідно до ст.139 КАС України розподілу не підлягають. Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області,утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 по справі № 520/16072/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова С.П. Жигилій