Постанова 4851 № 520/17591/2020

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2021 р. Справа № 520/17591/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду питання про прийняття додаткової постанови в адміністративній справі за апеляційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 (головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В.) по справі № 520/17591/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЬВІВБРОК" до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІВІВБРОК» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому з просило: - визнати протиправними та скасувати рішення Галицької митниці Держмитслужби про коригування митної вартості № UА209000/2020/210029/2 від 05.11.2020 та картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 209140/2020/00621 від 05.11.2020. - стягнути з відповідачів на користь Позивача витрати на правову допомогу у розмірі 12 600,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Галицької митниці Держмитслужби про коригування митної вартості № UА209000/2020/210029/2 від 05.11.2020 та картку відмови Галицької митниці Держмитслужби в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 209140/2020/00621 від 05.11.2020. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь ТОВ «ЛІВІВБРОК» судовий збір у розмірі 2 102 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 року апеляційну скаргу Слобожанської митниці Державної митної служби України залишено без задоволення. Проте, під час ухвалення судом апеляційної інстанції постанови не вирішено питання щодо судових витрат, понесених позивачем в суді першої інстанції. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Колегія суддів, розглянувши питання про розподіл судових витрат, дослідивши письмові докази по справі, прийшла до висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового судового рішення по справі № 520/17591/2020. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч. 3 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Відповідно до ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Щодо витрат на правову допомогу. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд безпідставно стягнув витрати на правову допомогу, оскільки Товариством не надано суду відповідного документа із посиланням на конкретні дії та/або документи, вчинені/складені адвокатом, який підписано сторонами рамкового договору, тоді як орієнтовний розрахунок із зазначенням послуг, не є належним доказом, оскільки підписаний не сторонами, а лише адвокатом; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги з наступних підстав. З позовної заяви вбачається, що ТОВ " Лівьвброк" просило суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 12 600,00 грн. В підтвердження заявленої суми позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги від 01.09.2020 із Адвокатським об`єднанням "Профит-Лекс", свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності ОСОБА_1 , попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, ордер на надання правової допомоги. Відповідач, у відзиві на позов, вважав заявлені витрати на суму 12 600,00 не співмірними, завищеними, а також не підтвердженими документально, а тому просив відмовити в задоволені заяви про їх стягнення. Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції , з посиланням на критерії розумності та співмірності, дійшов висновку, що відшкодуванню підлягають витрати в розмірі 5 000 грн. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки такі не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат. Зменшуючи розмір витрат на правову допомогу, суд першої інстанції в своєму рішенні не навів жодних обґрунтувань. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно п.4 ч.1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 ч.1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність). Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктами 1, 2 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Отже, нормами КАС України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що лише документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Таким чином, при визначенні суми витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст. 72 КАС України). За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За вимогами ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 16.04.2020 по справі №727/4597/19, від 30.06.2021 року. При вирішенні питання відшкодування понесених витрат, суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з обставин у справі та фінансового стану обох сторін. Так, вирішуючи питання відшкодування витрат на правову допомогу суд першої інстанції, виходив з того, що до відшкодування підлягає 5 000, грн., посилаючись заяву відповідача та критерії розумності, співмірності. Однак, при вирішенні даного питання , судом першої інстанції не надано оцінки доказам, наданим позивачем в підтвердження їх понесення та доводам відповідача, щодо відсутності документального підтвердження заявлених витрат. Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги від 01.09.2020 та орієнтований розрахунок витрат на правову допомогу . За умовами договору клієнт зобов`язаний сплатити Адвокатському об`єднанню винагороду, яка складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього Договору, та розмір якої підтверджується при підписанні акту, передбаченого п. 2.8. даного Договору (п. 3.1. Договору). За результатами надання правової допомоги Адвокатське об`єднання направляє Клієнту відповідний акт, в якому зазначається її вартість (п. 2.8. Договору). Колегія суддів зауважує, що за умовами договору від 01.09.2020 розмір гонорару адвоката не є фіксованим та має підтверджуватись актом наданих послуг. Однак, акт наданих послуг, з детальними розрахунком таких витрат, ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції позивачем не надавався. Наявний в матеріалах справи попередній (орієнтований) розрахунок витрат на правову допомогу не є належним доказом на підтвердження понесених витрат, оскільки підписаний лише адвокатом, а не сторонами договору, крім того містить відомості щодо витрат, які плануються в майбутньому, а не фактично наданим. Отже, позивачем не до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів , в підтвердження фактично понесених витрат на правову допомогу. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічний правовий висновок щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката міститься у постановах Верховного Суду від 16.09.2019 у справі № 755/6702/16-а та від13.05.2021 по справі №826/13632/18. З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань витрат на правничу допомогу в сумі 5 000 грн., оскільки такі витрати на момент прийняття рішення не були підтверджені відповідними доказами. За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, рішення суду в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь ТОВ «ЛІВІВБРОК» витрат на правничу допомогу в сумі 5 000 грн. підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомоги. Керуючись ст. ст. 252, 321, 317, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Прийняти у справі №520/17591/2020 додаткову постанову. Скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь ТОВ «ЛІВІВБРОК» витрат на правничу допомогу в сумі 5 000 грн. Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЬВІВБРОК" про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити. Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Русанова В.Б. Судді Перцова Т.С. Жигилій С.П. Повний текст додаткової постанови виготовлений 16.07.2021.