Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/3215/21

Дата документу 13.07.2021 Справа № 333/3215/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/3215/21 Провадження №22-ц/807/2712/21 Головуючий в 1-й інстанції Тучков С.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав,- В С Т А Н О В И В: До Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2021 року позовну заяву залишено без руху і надано строк для усунення недоліків. 31.05.2021 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшли заяви ОСОБА_1 про усунення недоліків і про уточнення позовних вимог. Позов ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог обґрунтований тим, що ухвалою Верховного суду від 15.02.2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2020 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 28.12.2020 року в цивільній справі №333/6551/19 на підставі п.1 ч.2 ст.394 ЦПК України, у зв`язку з тим, що ці рішення не підлягають касаційному оскарженню. Спроба уникнути Верховним Судом виконання обов`язків, а то й більш додаткового навантаження незаконними вимогами безпосереднього учасника справи, має ознаки упередженості та грубого нехтування обов`язками. Висновок Верховного Суду, з посиланням на відсутність логічного обґрунтування пп. «а», «в» п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, є незаконним, а ухвала Верховного Суду від 15.02.2021 року про відмову у відкритті касаційного провадження в цивільній справі №333/6551/19 є такою, яка позбавляє конституційного права ОСОБА_1 на касаційне оскарження судового рішення. Порушення Конституції України Верховним Судом водночас визначає ставлення Верховного Суду до ОСОБА_1 як людини другого сорту, що принижує честь і гідність, завдає непереборних душевних страждань, пригнічує свідомість, руйнує витончену душевну організацію, спричиняє неймовірний негативний вплив на емоційно психологічний стан ОСОБА_1 , призводить до нервового напруження та зрештою решт нищіть віру в неупередженість та справедливість судочинства України. Позивач змушений прикладати додаткових зусиль для захисту своїх конституційних прав та свобод, а саме звертатися з окремими позовними заявами до Держави Україна, втрачати особистий час, задіяти відповідний інтелектуальний ресурс у виконанні незвичної юридичної праці. З огляду на об`єктивну вимогу справедливості та розумності у визначенні заподіяної Верховним Судом моральної шкоди, ОСОБА_1 враховує, що порушення Конституції України відбулось завдяки незаконним діям найвищої ланки судової гілки України та є найвищим ступенем зневаги до конституційних прав і свобод звичайних громадян України, є суттєвою перешкодою на шляху до досягнення Україною стандартів системи цінностей ЄС та НАТО. Компенсація заподіяної моральної шкоди у розмірі 15000000 гривень дієво зупинить уповноважених державою осіб в намірах перешкоджати демократичному розвитку України, певною мірою зможе згладити завдані ОСОБА_1 душевні страждання, позбавить відчуття безпорадності, надасть необхідної наснаги суддям Верховного Суду у суворому дотриманні законодавства України і припинить подібні прояви свавілля та упередженості в майбутньому. На підставі викладеного, позивач просив визнати дії Держави в особі Верховного Суду незаконними в частині недотримання приписів ч.2 ст.6 Конституції України при розгляді касаційної скарги, визнати дії Держави в особі Верховного Суду незаконними в частині порушення конституційного права ОСОБА_1 на касаційне оскарження відповідно до ст.129 Конституції України, визнати дії Держави в особі Верховного Суду незаконними в частині порушення ст.55 Конституції України та позбавлення ОСОБА_1 права на справедливий суд і судовий захист, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 завдану моральну (немайнову) шкоду в розмірі 15000000 гривень. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року, у відкритті провадження у цивільній справі №333/1634/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав відмовлено. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, при цьому встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду на стадії розгляду справи по суті, а не відкриття провадження у справі. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відмовляючи у відкритті провадження за позовом, суд першої інстанції зазначив, що зі змісту заяви про усунення недоліків позовної заяви і заяви про уточнення позовних вимог, поданих на виконання ухвали Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 19.05.2021 року, і первісних позовних вимог позивача чітко вбачається, що їх предметом є виключно процесуальні дії суддів при здійсненні ними правосуддя, таким чином позивач шляхом звернення до суду із даним позовом у непроцесуальний спосіб оскаржує дії колегії суддів Верховного Суду під час розгляду цивільної справи, в якій він є учасником процесу, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі у відповідності до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема шляхом відшкодування моральної шкоди. Чинне законодавство України дає право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»). Відповідно до змісту статей 62, 126 і 129 Конституції України майнова та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. У зв`язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії прийняття позову до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Зі змісту позовних вимог вбачається, що їх предметом є дії колегії суддів Верховного Суду під час розгляду цивільної справи, в якій позивач був учасником процесу та відшкодування шкоди внаслідок таких процесуальних дій суду при здійсненні правосуддя. За таких обставин, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є правильною та ґрунтується на вимогах закону. Оскаржувана ухвала є законною і обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушені норми процесуального права. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 15 липня 2021 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков