Постанова Запорізький апеляційний суд № 2-2512/10

Дата документу 06.07.2021 Справа № 2-2512/10 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №2-2512/10 Головуючий у 1 інстанції: Федченко І.М. Провадження № 22-ц/807/1847/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В., при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що відповідно до укладеного договору № 61059-cred від 18 квітня 2007 року, ОСОБА_3 отримала строковий кредит у розмірі 1000 доларів США шляхом перерахування кредитних коштів на картрахунок відкритий ПАТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється за Графіком погашення кредиту та процентів, зазначених у додатку № 1 до Кредитного договору. ПАТ КБ «ПиватБанк» зазначали, що взяті на себе зобов`язання ОСОБА_3 виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим, станом на 15 березня 2010 року має заборгованість 4197,41 доларів США, яка складається з: 2490,48 доларів США заборгованість за кредитом; 1447,37 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 62,67 доларів США штраф (фіксована частина); 196,89 доларів США штраф (процентна складова). Крім того, позивач зазначав, що зобов`язання за вказаним договором забезпечено договором поруки, укладеним з поручителями ОСОБА_4 згідно договору поруки № 61059/2 від 18 квітня 2007 року, та ОСОБА_1 згідно договору поруки № 61059/1 від 18 квітня 2007 року. Посилаючись на наведені обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просили суд стягнути на їх користь солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 4197,41 доларів США, що за курсом станом на 13 березня 2010 року складає 33486,98 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 суму заборгованості на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 33486,98 грн. за кредитним договором № 61059-cred від 18 квітня 2007 року. Стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 державне мито 334,87 грн. та 120 грн. витрат на ВТЗ розгляду справи на користь ПАТ КБ «ПриватБанк». Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про скасування заочного рішення. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року залишено без задоволення. Не погоджуючись із вищевказаним заочним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не надсилав відповідачам у тому числі ОСОБА_1 вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором № 61059-cred від 18 квітня 2007 року. При цьому, з договору поруки №61059/1 від 18 квітня 2007 року вбачається, що в ньому не встановлено строк, після якого порука припиняється, а умова п.10 договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором, не може розглядатися як установлений строк дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Отже, вказане не свідчить про що договором встановлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції 12.10.2010 року, яка діяла станом на день розгляду справи), тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції 12.10.2010 року, яка діяла станом на день розгляду справи) про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, строк виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором закінчився 17 квітня 2009 року, а банком вимога про погашення заборгованості до ОСОБА_1 була пред`явлена лише 11 травня 2010 року, тобто з пропущеним строком встановленого ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції 12.10.2010 року, яка діяла станом на день розгляду справи). Крім того, ОСОБА_1 вважає, що позивач протиправно нарахував проценти за користуванням кредитом за квітень 20 квітня 2009 року за 329 днів, оскільки з моменту попереднього нарахування процентів з 19 березня 2009 року по 20 квітня 2009 року минуло лише 31 день, тобто після закінчення дії кредитного договору. Правова позиція, що покладена в основу даному твердженню, сформована в тому числі Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12. Також, разом з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав до суду клопотання про витребування доказів. Учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити її з вищевказаних підстав. Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Мельникова Я.В. у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Також, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав клопотання про витребування доказів, яке прокольною ухвалою залишено колегією без задоволення, оскільки скаржником не зазначено правових підстав для витребування оригіналів зазначених у клопотанні документів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Так, судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 18 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 61059-cred, за яким банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 1000 доларів США, шляхом перерахування кредитних коштів на картрахунок відкритий ПАТ КБ «ПриватБанк», а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним у строки та в порядку, що встановлені кредитним договором (а.с. 7, зворот-9). Пунктом 1.4 Кредитного договору сторони визначили строк повного погашення кредиту - 17 квітня 20009 року. № 61059-cred від 18 квітня 2007 року, ОСОБА_3 отримала строковий кредит у розмірі 1000 доларів США. Відповідно до частин першої, другої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В забезпечення виконання кредитного договору 18 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 61059/1, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався відповідати перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за виконання кредитного договору в тому ж обсязі, що і ОСОБА_3 , включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені, інших платежів, відшкодування збитків (а.с. 11, зворот). Також, 18 квітня 2007 року в забезпечення за кредитним договором, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 61059/2, за умовами якого ОСОБА_4 зобов`язався відповідати перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за виконання кредитного договору в тому ж обсязі, що і ОСОБА_3 , включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені, інших платежів, відшкодування збитків (а.с. 12). У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань, станом на 15 березня 2010 року утворилась заборгованість - 4197,41 доларів США, яка складається з: 2490,48 доларів США - заборгованість за кредитом; 1447,37 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи: 62,67 доларів США - штраф (фіксована частина), 196,89 доларів США процентна складова (а.с. 6). Розмір заборгованості ОСОБА_3 , тобто основним боржником, не оскаржено. ОСОБА_1 обґрунтованих заперечень щодо наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором також не наведено. За матеріалами справи не встановлено факту направлення ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу боржника та поручителів вимоги про повне або дострокове погашення кредиту. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 має заборгованість за кредитним договором, яка утворилася в результаті несвоєчасної сплати щомісячних платежів за кредитом, а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є поручителями за зобов`язанням ОСОБА_3 , тому, відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України, несуть солідарну відповідальність разом із позичальником. З зазначеним висновком колегія суддів погоджується. При цьому, оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія зазначає наступне. Статтею 526 ЦК України передбачено, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, які полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. З огляду на викладені приписи, порука є строковим зобов`язанням і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням». У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що «строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 ГПК України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) викладено правовий висновок такого змісту: «Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя». Таким чином, з огляду на зазначені правові норми та позицію Великої Палати Верховного Суду, можна зробити висновок, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є преклюзивним, тобто, його закінчення є підставою для припинення поруки. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Строк є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина перша статті 251 ЦК України). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Так, у п. 10 договору поруки зазначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором. Разом з тим, аналіз договору поруки № 61059/1 від 18 квітня 2007 року свідчить про те, що сторони у п. 12 Договору поруки дійшли згоди, що строк (позовна давність) в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється протягом у 5 (п`ять) років, тобто, фактично сторони визначили, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Таким чином, умови договору поруки свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, частини четвертої статті 559 ЦК України. За таких обставин, застосування шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя у спірних правовідносинах не може мати місце, оскільки договором поруки встановлено строк дії поруки, а саме - протягом п`яти років, відтак підстави для визнання договору поруки припиненим відсутні. Отже, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 07 травня 2010 року (а.с. 21), ПАТ КБ «ПриватБанк» не пропустило встановлений договором поруки від 18 квітня 2007 року строк дії поруки, а саме - п`ять років з настання строку виконання основного зобов`язання - 17 квітня 2009 року. Викладені в апеляційній скарзі доводи щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України у зв`язку з непред`явленням кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов`язання не заслуговують на увагу, оскільки наведена правова норма стосується випадків, коли в договорі поруки не встановлено строк припинення поруки. В даному ж випадку в укладеному між кредитором і поручителем договорі поруки було встановлено строк припинення поруки - п`ять років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Тому передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя не застосовується до спірних правовідносин. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л). Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду проте висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, не містять. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року - без змін. Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 15 липня 2021 року. Головуючий: Судді: