Постанова 4855 № 640/11760/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11760/21 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Офіс Генерального прокурора про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 17.05.2021, просив: - визнати протиправною та скасувати постанову департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.04.2021 про закінчення виконавчого провадження № 64707355. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2021 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Офіс Генерального прокурора звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви стягувача про примусове виконання виконавчого листа № 826/17795/14, виданого 18.02.2021 Окружним адміністративним судом м. Києва, про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24.10.2014, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. відкрито виконавче провадження від 03.03.2021 (ВП №64707355), якою, зокрема, встановлено боржнику - Офісу Генерального прокурора - негайно виконати рішення суду. У свою чергу, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 19.04.2021 закінчено виконавче провадження № 64707355 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки листом Офісу Генерального прокурора відділ повідомлено про виконання рішення суду, до якого долучено наказ від 13.04.2021 № 347ц про поновлення ОСОБА_1 на роботі, на підставі чого внесено запис до трудової книжки. Позивач вважає постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження від 19.04.2021 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2021 у справі №826/17795/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не є виконаним, а тому оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим, позовні вимоги щодо її скасування є обґрунтованими. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Таким чином, підлягає обов`язковому виконанню рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2021 у справі № 826/17795/14, оскільки воно набрало законної сили, згідно якого, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24.10.2014. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»). Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. У той же час, виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»). Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1 - 3, 5 - 7, 9 - 12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч.ч. 2 та 3 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»). Приписами ст.ст. 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено застосування виконавцем до боржника заходів впливу за невиконання судового рішення шляхом накладення штрафу. Таким чином, приписами вказаних норм встановлено обов`язок виконавця щодо здійснення заходів примусового виконання судового рішення, а саме такі заходи здійснюються у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом. Отже, судове рішення є виконаним з моменту вчинення боржником дій у спосіб та в порядку, які встановлені у виконавчому документі. Так, зі змісту вказаного виконавчого листа вбачається, що останній видано на негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2021 у справі № 826/17795/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24.10.2014. У той же час, наказом Офісу Генерального прокурора від 13.04.2021 № 347ц ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24.10.2014, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці позивача. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2021 у справі № 826/17795/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконано, оскільки наведеним рішенням позивач підлягає поновленню на посаді саме в Офісі Генерального прокурора, а не на посаді у Генеральній прокуратурі України, що зроблено наказом Офісу Генерального прокурора від 13.04.2021 № 347ц. При цьому, як вірно було встановлено судом першої інстанції, Офіс Генерального прокурора (боржник у виконавчому провадженні) не звертався у межах адміністративної справи № 826/17795/14 із заявою про роз`яснення судового рішення та/ або заявою про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення і за результатом розгляду відповідної заяви встановлено протилежне. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.04.2021 про закінчення виконавчого провадження № 64707355 є передчасною, оскільки боржником рішення суду не виконане. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 750/9782/16-а. Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апелянта про те, що ним виконано виконавчий документ, оскільки згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, тобто на посаді у Генеральній прокуратурі України, не беруться колегією суддів до уваги, так як дане питання вже вирішувалось в межах справи 826/17795/14, в якій рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2021, яке набрало законної сили, поновлено ОСОБА_1 саме на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24.10.2014 та в межах даного спору оцінка вказаному надаватись не може. Крім того, аналізуючи правомірність оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, згідно вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 9, ч. 2 ст. 19, ст. 129-1 Конституції України, п. 1 ст. 6, ст. 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч. 1 ст. 255, ч. 2 та ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», колегія суддів зазначає про наявність підстав для її протиправності також зважаючи на необхідність забезпечення захисту порушених прав позивача на отримання свого активу за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»). Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»). Отже, виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та складовою права на справедливий суд. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження та, як наслідок, задоволення позовних вимог. Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2021 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.