Постанова 4855 № 640/7380/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7380/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бояринцева М.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року в справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Київспецтранс» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: Приватне акціонерне товариство «Київспецтранс» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Київспецтранс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у місті Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.03.2019 року №0237191212. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року значений позов задоволено частково. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ДПС у місті Києві (правонаступник ГУ ДФС у місті Києві) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі підпункту 191.1.2 пункту 191.1 статті 191, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, згідно порядку встановленого статтею 76 та пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України, ГУ ДФС у м. Києві здійснено камеральну перевірку ПАТ «Київспецтранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати суми (зобов`язання) по земельному податку з юридичних осіб. За наслідком проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 14.02.2019 року №000770/26-15-12-12-12/2772037 (далі - акт перевірки). Як вбачається з акту перевірки, при її здійсненні використано Інформаційний ресурс ДФС у м. Києві «Облік платежів», індивідуальну картку платника по коду бюджетної класифікації 18010500 - Земельний податок з юридичних осіб, електронну форму податкової декларації з плати за землю та електронну форму податкового повідомлення-рішення по земельному податку (форма «Ш»). Так, за результатами перевірки податковим органом встановлено, що ПАТ «Київспецтранс» несвоєчасно сплачено самостійно визначені грошові зобов`язання з плати за землю з юридичних осіб, чим порушено вимоги пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України та порушено терміни сплати (перерахування) визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні по земельному податку (форма «Ш»). Не погоджуючись із висновками акту перевірки позивачем подано заперечення, за наслідком розгляду яких ГУ ДФС у м. Києві листом від 15.03.2019 року №48488/10/26-15-12-12-18 повідомила позивача про залишення висновків акту перевірки від 14.02.2019 року №000770/26-15-12-12-12/2772037 без змін. У подальшому, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.03.2019 року № 0237191212, яким застосовано до ПАТ «Київспецтранс» штраф у розмірі 20% у сумі 417 949,64 грн. за платежем земельний податок з юридичних осіб (далі по тексту - оскаржуване ППР). Вважаючи оскаржуване ППР протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, оскільки сума штрафу у розмірі 270 154, 68 грн. застосована контролюючим органом, станом на дату складання акту перевірки, протиправно, оскільки зобов`язання, за несвоєчасну сплату яких застосовано штраф набули статусу узгоджених починаючи 11.08.2020 року. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Згідно із підпунктом 14.1.34 пункту 14.1 статті 14 ПК України власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України). При цьому, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (пп. 16.1.4 п. 16.1 статті 16 ПК України). Відповідно до приписів пунктів 49.1, 49.2 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності. Згідно із пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (п. 270.1 ст. 270 ПК України). Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п. 271.1 ст. 271 ПК України). Відповідно до пунктів 285.1, 285.2 статті 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 статті 287 ПК України). Разом з цим, положеннями пункту 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Між тим, не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (п. 56.11 статті 56 ПК України). Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки та нарахування позивачу штрафу, контролюючим органом використано електронну форму податкової декларації з плати на землю підприємства від 19.12.2018 року №9025285358, яка є доказом в матеріалах справи №826/9411/18, в межах якої оскаржується податкове повідомлення-рішення від 21.05.2018 року №0297781209. Таким чином, на думку ПрАТ «Київспецтранс» його зобов`язання є не узгодженим в цій частині. Так, ПАТ «Київспецтранс» подало до ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік від 19.02.2018 року №9025285388. Відповідно до Декларації від 19.02.2018 року ПАТ «Київспецтранс» вказало річну суму земельного податку (до сплати) у сумі 1 637 895,19 грн. У подальшому, позивачем подано до ДПІ у у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), уточнююча, за 2018 рік від 30.03.2018 року №9055671353. ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік ПАТ «Київспецтранс, за результатом якої складено акт від 25.04.2018 року №233/26-15-12-09-19/02772037. На підставі акта камеральної перевірки акт від 25.04.2018 року №233/26-15-12-09-19/02772037 ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення - рішення №0297781209. При перевірці використано електронну форму уточнюючої податкової декларації за 2018 рік з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) реєстраційний номер 9055671353 від 30.03.2018 року. Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 року у справі №826/9411/18, у задоволенні позову ПАТ «КИЇВСПЕЦТРАНС» до ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено. У вказаному вище рішенні судом встановлено наступне: «Камеральною перевіркою уточнюючої податкової декларації за 2018 рік з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) реєстраційний номер 9055671353 від 30.03.2018 року встановлено, що зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб (КБК 18010500) за земельну ділянку 78:129:0004 за січень і лютий 2018 року визначена платником у сумі 0 грн.00 коп. (нуль гривень 00 копійок) щомісяця. Однак, камеральною перевіркою визначена сума заниження податкового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб (КБК 18010500) за податковий період січень, лютий 2018р., термін сплати по яким настав на час проведення перевірки, на підставі Довідки № Ю-29566/2017 про розмір нормативної грошової оцінки (НГО) земельної ділянки у розмірі 272982,84 грн. Отже, наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких підтверджена належними, достатніми і достовірними доказами, відтак, спірне податкове повідомлення - рішення є правомірним». Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.78 КАС України). Тобто, податкові зобов`язання за податковою декларацією з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік від 19.02.2018 року №9025285388, з урахуванням уточнюючої податкової декларації за 2018 рік від 30.03.2018 року №9055671353 та з урахуванням висновків викладених в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 року по справі №826/9411/18, є узгодженим тільки починаючи з 11.08.2020 року. Уточнюючою податковою декларацією за 2018 рік від 30.03.2018 року №9055671353 позивачем зменшено свої зобов`язання до 0 грн. за податковою декларацією з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік від 19.02.2018 року №9025285388, що в свою чергу, в судому порядку не підтверджено. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що застосування контролюючим органом штрафу за порушення граничних строків сплати земельного податку за податковою декларацією за 2018 рік від 19.02.2018 року №9025285388, станом на час складання акту від 14.02.2019 року №000770/26-15-12-12-12/2772037, є протиправним. Загальна сума штрафу за порушення граничних строків сплати земельного податку за податковою декларацією за 2018 рік від 19.02.2018 року №9025285388 становить 270 154, 68 грн. Також, податковим органом до позивача застосовано штраф за порушення граничних строків сплати грошового зобов`язання визначеного податковим повідомленням-рішення від 04.07.2018 року форми «Ш» №0396241212. Між тим, ПАТ «Київспецтранс» заперечувало факт отримання податкового повідомлення-рішення від 04.07.2018 року форми «Ш» №0396241212. На виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 08.09.2020 року про витребування у відповідача податкового повідомленням-рішення від 04.07.2018 року форми «Ш» №0396241212, контролюючим органом надано вищевказане податкове повідомлення-рішення із доказами отримання останнього позивачем 12.08.2018 року. З урахуванням наведеного, доводи ПАТ «Київспецтранс» щодо неузгодженості податкового повідомлення-рішення від 04.07.2018 року форми «Ш» №0396241212 є безпідставними та спростовуються вищезазначеними доказами. Доказів сплати узгодженого грошового зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням від 04.07.2018 року форми «Ш» №0396241212 матеріали справи не містять, а позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Крім того, ПАТ «Київспецтранс» не надано належних доказів на підтвердження своєчасності сплати самостійно узгодженого грошового зобов`язання за податковими розрахунками №9299621740 від 19.02.2018 року, від 09.03.2018 року, №9299330814 від 27.02.2018 року, №9020464233 від 19.02.2016 року. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині суми штрафу у розмірі 270 154, 68 грн., яка застосована контролюючим органом станом на дату складання акту перевірки від 14.02.2019 року №000770/26-15-12-12-12/2772037, протиправно, оскільки зобов`язання, за несвоєчасну сплату яких застосовано штраф набули статусу узгоджених 11.08.2020 року після винесення судових рішень. Між тим, доводи позивача в частині відсутності у останнього обов`язку щодо сплати податку - плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, у тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено спростовується рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2020 року №826/9411/18, а тому не підлягають додатковому доказуванню. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що оскаржуване ППР є протиправним лише в частині накладення штрафу в розмірі 270 154,68 грн., що дає законні правові підстави для його скасування та часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 14.07.2021