Постанова 4812 № 467/216/21

15.07.21 22-ц/812/1315/21 Провадження №22-ц/812/1315/21 ПОСТАНОВА Іменем України 15 липня 2021 року м. Миколаїв справа № 467/216/21 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О., переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, ухвалене 25 травня 2021 року під головуванням судді Догарєвої І.О., дата складання повного тексту судового рішення не зазначена, В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач зазначав, що 18 січня 2014 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, за яким останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому був збільшений до 50000 грн. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 погодився, що заява позичальника разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua, становлять між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Посилаючись на викладене та порушення відповідачем своїх зобов`язань, що призвело до заборгованості за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом, що станом на 25 лютого 2021 року складає: 43 447 грн 75коп. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Апелянт зазначав, що суд безпідставно не врахував, що відповідач особисто підписав анкету-заяву, висловивши таким чином згоду на укладання кредитного договору на запропонованих Банком умовах. Також, на думку апелянта, суд не звернув уваги на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 201820 року у справі № 189/2109/18755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц. Крім того, у разі відхилення розрахунків банку суд мав самостійно здійснити власні розрахунки наявного боргу, що відповідає висновку Верховного Суду у справі №755/7704/15-ц. Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 18 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 12). В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він згоден з цими умовами. В подальшому відповідачем на підставі укладеного договору про надання банківських послуг були отримані кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту, який відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 неодноразово змінювався (а.с.11). Факт користування відповідачем кредитними коштами підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_1 , яка відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, є первинним документом, що підтверджує здійснені по банківському рахунку операції (а.с. 48-62). Відповідно до Довідки, наданої позивачем, за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 надавалися кредитні картки: 18 листопада 2016 року - № НОМЕР_1 - з терміном дії - жовтень 2018 року; 24 листопада 2017 року - № НОМЕР_2 - з терміном дії - липень 2021 року (а.с. 10). Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 25 лютого 2021 року складає 43447 грн.75 коп. (тіло кредиту). Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані Банком до суду Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. Суд першої інстанції, встановивши наведені обставини, обґрунтовано вважав, що в даному випадку наданий Банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Унверсальна» і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Аргументи апеляційної скарги щодо неправильності таких висновків суду суперечать встановленим обставинам справи, наведеним положенням закону та вищезазначеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем за весь період користування картковим рахунком було використано 146 158 грн. 63 коп. кредитних коштів, проте поповнення рахунку було ним здійснено на загальну суму 194 562 грн. 88 коп. Сплачені відповідачем кошти були спрямовані Банком на погашення процентів у розмірі, які сторонами не були узгоджені. Проте не з усіма висновками суду першої інстанції можна погодитись. Зі змісту власноручно підписаної ОСОБА_1 довідки про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» вбачається, що сторони погодили базову відсоткову ставку за користування кредитом 2,5 % на місяць, порядок та строк погашення кредиту щомісяця до 25 числа поточного місяця в розмірі 7 % від заборгованості на кінець попереднього місяця, але не менше 50 грн.; також узгодили, що при порушенні позичальником строків платежів більше ніж на 30 днів позичальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісії, та встановили розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості та порядок її розрахунку (а.с. 115). Такі обставини свідчать про узгодження сторонами конкретних умов кредитування, зокрема щодо розміру базової процентної ставки - 2,5% в місяць, тобто, 30% на рік. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неузгодженість сторонами умов кредитування. Між тим згідно наданого Банком розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитом до 30 вересня 2019 року нараховувались за ставкою 42% річних, а починаючи з 1 жовтня 2019 року за ставкою 84 % річних. Проте позивачем не доведено належними та достатніми доказами узгодження з відповідачем саме того розміру процентів за користування кредитними коштами, з яких виходив АТ КБ «ПРИВАТБАНК», здійснюючи розрахунок заборгованості. Розрахунок заборгованості, поданий позивачем до позовної заяви, не відповідає обставинам справи, оскільки здійснений з застосуванням підвищеної процентної ставки (не узгодженої сторонами). Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не пред`являв, проте, частина коштів, внесених відповідачем в рахунок погашення кредитної заборгованості зарахована на погашення як тіла, так і неузгоджених підвищених процентів. З виписки з особового рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 здійснив погашення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 194 562 грн. 88 коп., а використав кредитних коштів на суму 146 158 грн. 63 коп. Різницю цих сум складає сплата процентів за користування кредитними коштами. Аналіз розрахунку заборгованості свідчить про те, що нарахування за використання ліміту (проценти) за кожний наступний місяць проводилось на загальну заборгованість за попередній місяць, в тому числі і на нараховані за попередній період проценти .(а.с.5-9). Нарахування у такий спосіб суперечить Умовам (а.с. 14-39) та положенням статті 534 ЦПК щодо черговості погашення вимог за грошовими зобов`язаннями. Такий розрахунок не може бути покладено в основу визначення та стягнення кредитного боргу. Розрахунок заборгованості за кредитом з урахуванням узгодженої процентної ставки 30 % річних, проведений апеляційним судом свідчить про те, що заборгованість за кредитом ОСОБА_1 повністю погасив у травні 2019 року. Отже, апеляційний суд погоджується з основним висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявність станом на 25 лютого 2021 року заборгованості ОСОБА_1 за кредитом. Судове рішення в частині підстав відмови в позові (недоведеність узгодження умов кредитування), викладених в мотивувальній частині, підлягає зміні. Враховуючи викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення в повному обсязі та задоволення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК». З огляду на наслідки апеляційного перегляду справи відповідно до статті 141 ЦПК України відсутні підставі для перерозподілу судових витрат, встановлених судом першої інстанції, та відшкодування судового збору, сплаченого за апеляційну скаргу. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2021 року змінити в частині підстав відмови в позові відповідно до редакції мотивувальної частини цієї постанови. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді: О.О. Данилова Н.О. Шаманська Повний текст постанови складено 15 липня 2021 року.