Постанова 4813 № 522/10098/20

Номер провадження: 22-ц/813/6002/21 Номер справи місцевого суду: 522/10098/20 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія: 27 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Феленко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» про захист прав споживачів та визнання частково недійсним кредитного договору, - ВСТАНОВИВ: 23 червня 2020 року представник позивача звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» про захист прав споживачів та визнання частково недійсним кредитного договору, по котрому просив суд визнати частково недійсним договір № 2266322 про надання споживчого кредиту від 13 квітня 2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» та ОСОБА_1 . Позивач посилався на те, що умови Договору № 2266322 про надання споживчого кредиту від 13.04.2020 року є несправедливими та суперечать принципам розумності й добросовісності, створюють дисбаланс договірних прав і обов`язків, не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають визнанню недійсним (а.с. 1-5). Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2020 року (головуючий суддя Свячена Ю.Б.) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» про захист прав споживачів та визнання частково недійсним кредитного договору відмовлено (а.с.146-152).???? 21 грудня 2020 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку було направлено апеляційну скаргу на заочне рішення від 12 листопада 2020 року. На думку апелянта рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права. Так апелянт наполягає, що умови договору абз. 3 п.1.5.2. щодо нарахування підвищених процентів за користування кредитними коштами після спливу визначеного договором строку 13.05.2020 року; умови договору п. 7.4.1 та п. 7.4.2., які містять умови про сплату штрафних санкцій у розмірі 542 грн. та 135 грн.; умови договору п. 9.1. стосовно якого строк дії договору встановлено до повного виконання зобов`язань не відповідають діючому законодавству і підлягають визнанню судом недійсними, ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення про протилежне є наслідком допущених під час розгляду цивільної справи порушень застосування матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. На підставі викладеного апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити но про задоволення позовних вимог у повному обсязі (а.с.154-156). З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам. 22 лютого 2021 року до Одеського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача звернула увагу на те, що у разі незгоди з умовами кредитного договору позивач не був позбавлений можливості скористатися своїм правом, визначеним ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і відповідно протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору, однак таких дій позивач не вчинив. Також представник відповідача зазначив, що позивачу було відомо на яких умовах відповідач здійснює кредитування споживачів, в тому числі було відомо, що таке кредитування здійснюється за процентною ставкою, що складає 1,9% в день і застосовується серед іншого у межах періоду прострочення, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Проте, вказує представник відповідача, позивач вже неодноразово отримував кредити від відповідача, а тому став учасником програми лояльності, згідно з якою споживачеві надається знижена процентна ставка у розмірі 1,43% в день. При цьому в кредитному договорі та програмі лояльності, вказує представник відповідача, зазначено, що знижена процентна ставка застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 Договору та може бути застосована виключно за умови, якщо споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості до закінчення строку кредитного договору або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. Тобто, на думку представника відповідача, не вбачається в даному випадку збільшення процентної ставки зі зниженої на стандартну, заборона щодо якої встановлена Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», оскільки стандартна процентна ставка є загальною та застосовується для всіх клієнтів, які не беруть участі в програмі лояльності або не виконують її умови, а враховуючи, що проценти відповідно до умов кредитного договору нараховуються як плата за користування кредитом, а не як міра відповідальності позичальника, то у Товариства відсутні правові підстави для звільнення споживача від сплати таких процентів, оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» звільняє споживача саме від відповідальності. З огляду на це, представник відповідача вважає, що усі посилання позивача на порушення його прав як споживача є необґрунтованими, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Учасники справи в судове засіданні не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції до суду не подавали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи оскаржуване заочне рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б обґрунтовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про недобросовісність відповідача при укладенні кредитного договору чи невідповідність змісту правочину цивільному законодавству. Як вбачається з матеріалів справи, 13 квітня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 2266322 про надання споживчого кредиту в сумі 11300, 00 гри. строком на 30 днів. Дата повернення кредиту у договорі зазначена 13.05.2020 року (а.с. 9-11). Відповідно до п. 1.1. даного Договору укладення цього Договору здійснювалося сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаного при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету (а.с. 9). Як вбачається з умов даного Договору, пунктом 1.5. встановлена фіксована процентна ставка, яка залежить від фактичного виконання клієнтом умов Договору, а саме: 1.5.1. Знижена процентна ставка становить 1.43% процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (521,55 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, якщо в цей строк Клієнт здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою повернення кредиту, що вказана в графіку платежів. 1.5.2. Стандартна процента ставка складає 1.90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (695,40 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту в пункті 1.4 цього Договору, якщо Клієнт не виконав умови зазначені в п. 1.5.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки (а.с. 9-10). Як вбачається з п 1.8. Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту складає: за зниженою ставкою 16130, 75 грн., за стандартною ставкою 17741,00 грн (а.с. 10). Відповідно до п. 7.4. Договору ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» встановило Клієнту наступну нейстойку: У випадку невиконання та/або неналежного виконання Клієнтом зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом. Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству штраф: у розмірі 542,40 гривень, на 4-й день такого невиконання та/або неналежного виконання; та у розмірі 135,60 гривень, починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожен факт такого порушення, тобто за кожен день невиконання та/або неналежного виконання (а.с. 12). Як вбачається з розрахунків ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», надісланих ОСОБА_1 на електронну адресу, станом на день подання позовної заяви сума заборгованості за оспорюваним договором складає 25255, 50 грн (а.с. 16). Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене та відповідно до положень ст.ст. 205, 207 ЦК України можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Як вбачається з матеріалів справи, договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. У п. 10 Договору у графі «Споживач» зазначено анкетні дані позивача, а сам договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором М5214004 / ОСОБА_1 / (а.с. 14). Тобто сторонами дотримано умови оформлення такого договору. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі тощо. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами, наведений у ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є вичерпним. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з графіку платежів до договору про надання споживчого кредиту №2266322 від 13.04.2020 року, дата повернення позики та сплати нарахованих процентів 13.05.2020 року (а.с. 41). Відповідно до п. 4.1 Договору строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4 Договору (30 днів), якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження. Апеляційний суд з даного приводу зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що сторонами було продовжено строк кредитного договору. Відповідно до постанови Великої Палати ВС від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Таким чином, стягнення заборгованості повинно відбутись (з врахуванням невиконання у встановлений договором строк дії договору до 13.05.20 р.) за один місяць з врахуванням стандартної процентної ставки за цей період. Стосовно вимог позивача по визнання недійсним пунктів 7.4.1. та 7.4.2. Договору апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. З огляду на зазначені положення, нарахування процентів за користування даним кредитом припиняється після 13.05.2020 року, а в подальшому за кожен день прострочення виконання зобов`язання кредитором нараховується пеня та одноразово може бути стягнуто штраф передбачений п. 7.4.1 договору. Щодо останнього, то його встановлення та розмір не порушують ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Апеляційний суд також зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання додаткових прибутків кредитором. Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №754/6091/18. Однак, надаючи оцінку п. 7.4.2. в контексті дотримання закону України «Про захист прав споживачів» суд виходить з того, що незважаючи на те, що сам по собі розмір пені має ознаки несправедливого у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно високої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, проте самі сторони в договорі в п. 7.4.3. обмежили розмір стягнення неустойки за договором, що не може перевищувати 50% від 11 300 грн, тобто 5650 грн. Оскільки поняття неустойки включає і штраф, і пеню, то сукупні штрафні санкції за цим договором не можуть перевищувати обумовлену сторонами вищевказану суму. З огляду на це, апеляційний суд не вбачає підстав для визнання вище зазначених пунктів договору недійсними. Позивач в апеляційній скарзі просив також визнати недійсним п. 9.1. Договору (а.с. 155 зворот). Як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи судом першої інстанції проводився у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 25). Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Оскільки в позовній заяві таких вимог заявлено не було та не зроблено відповідної заяви до початку першого судового засідання в справі, апеляційний суд зазначає, що вимоги щодо визнання недійсним п. 9.1. Договору не підлягають розгляду. Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак виходив із невідповідних мотивів, то заочне рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині та її викладу в редакції цієї постанови на підставі ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2020 року змінити в мотивувальній частині. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 13.07.2021 року м. Одеса