Постанова КЦС ВС № 686/14530/15-ц

Постанова Іменем України 07 червня 2023 року м. Київ справа № 686/14530/15 провадження № 61-13299св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І., суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Інгосстрах», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Спірідонової Т. В., Талалай О. І. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Інгосстрах», про стягнення боргу за кредитним договором, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Приватне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), у липні 2015 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором № HMIBGA00007884 від 10 грудня 2007 року в розмірі 17 386,42 доларів США, що еквівалентно 493 948,19 грн. Зазначений позов обґрунтований тим, що 10 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № НМІВGА00007884, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 20 000 доларів США під 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення - 09 грудня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, 10 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за яким поручитель поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_5 зобов`язань за вищевказаним кредитним договором. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі. Проте, позичальник на порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. Поручитель також не виконав зобов`язання позичальника. Відповідач (позичальник) ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, правонаступниками якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 19 березня 2018 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - ТОВ « СК «Інгосстрах»). Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 13 травня 2021 року в задоволенні позову відмовив. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів укладення кредитного договору між сторонами саме 10 грудня 2007 року із погодженням умов та правил надання кредитних коштів. Хмельницький апеляційний суд постановою від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № HMIBGA00007884 від 10 грудня 2007 року по 3 923,92 доларів США з кожного. В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що станом на 09 грудня 2014 року - час припинення дії кредитного договору та станом на 08 вересня 2015 року - час смерті позичальника ОСОБА_4 , останній не виконав свої зобов`язання за кредитним договором № HMIBGA00007884 від 10 грудня 2017 року, мав заборгованість за даним договором і ця заборгованість в силу вимог статей 1281, 1282 ЦК України має бути стягнута з його спадкоємців - відповідачів у справі в межах вартості спадкового майна. Кредитним договором визначено строк кредитування, тобто строк до якого позичальник зобов`язаний повернути кредит, 09 грудня 2014 року, а отже після спливу цього строку в банку припинилось право нараховувати, передбачені договором проценти. Згідно з розрахунком, наданим банком, АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача пеню, в розмірі передбаченому кредитним договором, станом на 08 вересня 2015 року, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки таке право позичальника припинилось 09 грудня 2014 року. Станом на 09 грудня 2014 року розмір пені складає 1 814,83 доларів США і саме в такому розмірі пеня підлягає стягненню. Нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставним і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником. Сплачена позичальником комісія у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту за період з 10 січня 2008 року до 21 жовтня 2013 року підлягає зарахуванню до суми боргу визначену банком за тілом кредиту, за відсотками за користування кредитом та пені. Оскільки відповідачі успадкували після смерті позичальника спадкове майно в рівних частках по 1/3 частці, то з них підлягає стягненню по 3 923,92 доларів США з кожного (11 771,78 доларів США / 3) на користь банку. Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2 у грудні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, згідно з якими виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту, в разі якщо вони відповідають вимогам первинних документів. На виконання вимог ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області не надано оригінал заяви на видачу готівки № 2 від 10 грудня 2007 року, що підтверджує отримання кредитних коштів ОСОБА_5 . Апеляційний суд не спростував висновку суду першої інстанції та не звернув уваги на той факт, що у матеріалах справи відсутній оригінал заяви на видачу готівки. Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. Справа № 686/14530/15 надійшла до Верховного Суду 07 березня 2023 року. Верховний Суд ухвалою від 18 травня 2023 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені судами 10 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № HMIBGA00007884, за яким банк надав позичальнику ОСОБА_4 кредит в сумі 20 000 доларів США на споживчі цілі, а також 1 750 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від наданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця період сплати строком на сім років до 09 грудня 2014 року. Дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_6 надала письмову згоду на укладення ОСОБА_4 кредитного договору № HMIBGA00007884 від 10 грудня 2007 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 10 грудня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку банку передано належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також, 10 грудня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 поручився перед банком за виконання ОСОБА_4 грошового зобов`язання за кредитним договором № HMIBGA00007884 від 10 грудня 2017 року. 10 грудня 2007 року між Страховою компанією «Інгосстрах» та ОСОБА_4 було укладено договір добровільного страхування № HMIBLK0000788, відповідно до якого вигодонабувачем за даним договором страхування є АТ КБ «ПриватБанк». На виконання умов цього договору ОСОБА_4 10 грудня 2007 року, 09 грудня 2008 року, 09 грудня 2009 року, 09 грудня 2010 року, 09 грудня 2011 року, 07 грудня 2012 року, 09 грудня 2013 року, 09 грудня 2014 року було сплачено страховий платіж в сумі 505 грн. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі та видав готівкою на виконання умов договору ОСОБА_4 кредитні кошти в сумі 20 000 доларів США. 03 грудня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № HMIBGA00007884 від 10 грудня 2007 року, за умовами якої графік погашення кредиту викладається в новій редакції. 21 червня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № HMIBGA00007884 від 10 грудня 2007 року, за умовами якої графік погашення кредиту викладається в новій редакції. ОСОБА_4 свої зобов`язання за кредитним договором виконував не належним чином, сплачував заборгованість частково, внаслідок чого станом на 09 червня 2015 року виникла заборгованість в сумі 20 487,54 доларів США: з яких 12 725,29 доларів США заборгованість за тілом кредиту, 2 385,66 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 800 доларів США заборгованість за комісією за користуванням кредитом, 3 589,71 доларів США пеня, 11,85 доларів США штраф фіксована частина, 975,03 доларів США штраф процентна складова. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 04 лютого 2016 року АТ КБ «ПриватБанк»» направило до Хмельницької державної нотаріальної контори претензію в порядку статті 1281 ЦК України, в якій вказало, що зобов`язання померлого боржника ОСОБА_4 перед банком на час смерті складає 17 517,52 доларів США. На підставі даної претензії банку було заведено спадкову справу № 02-14 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом подання відповідної заяви нотаріусу 19 лютого 2016 року та 27 лютого 2016 року прийняли його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 . Також спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняв його син ОСОБА_3 , який на час смерті постійно проживав разом зі спадкодавцем. На виконання умов договору добровільного страхування № HMIBLK0000788 від 10 грудня 2007 року Страховою компанією «Інгосстрах» виплачено АТ КБ «ПриватБанк» як вигодонабувачу страхову суму в розмірі 101 000 грн після смерті застрахованої особи ОСОБА_4 . Також судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з розрахунками заборгованості за кредитним договором № HMIBGA00007884 від 10 грудня 2017 року ОСОБА_4 в період з січня 2008 року до жовтня 2013 року сплачено 76 платежів на виконання умов договору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Справа є малозначною, проте Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення, оскільки доводи касаційної скарги стосуються питання права, яке має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу частини першої статті 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Частиною першою статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Встановивши на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, що станом на 09 грудня 2014 року - час припинення дії кредитного договору та станом на 08 вересня 2015 року - час смерті позичальника ОСОБА_4 , у останнього виникла заборгованість, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вказана заборгованість в силу вимог статей 1281, 1282 ЦК України підлягає стягненню з спадкоємців у межах вартості спадкового майна. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що кредитним договором визначено строк кредитування, тобто строк до якого позичальник зобов`язаний повернути кредит - 09 грудня 2014 року, а отже після спливу цього строку в банку припинилось право нараховувати передбачені договором проценти, тому розрахунок вказаної заборгованості банком станом на 08 вересня 2015 року не відповідає вимогам чинного законодавства. Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, заборгованість за процентами за користування кредитом станом на час припинення договірних правовідносин, а саме 09 грудня 2014 року, складає 1 795,11 доларів США, тому вказана заборгованість і підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, що правильно визначено апеляційним судом. Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду про стягнення пені станом на 09 грудня 2014 року в розмірі 1 814,83 доларів США, з таких підстав. Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. За змістом приписів параграфа 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не зазначено у законі або в договорі. Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так й до вимоги про стягнення процентів за кредитом. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) зробила правовий висновок про те, що … [право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки]. Згідно з умовами кредитного договору грошові кошти мали бути повернуті до 09 грудня 2014 року, тобто строк дії кредитного договору коштів був обумовлений сторонами саме датою - 09 грудня 2014 року. Отже, з врахуванням вимог чинного цивільного законодавства та правових позицій Великої Палати Верховного Суду після спливу визначеного кредитним договором строку надання кредиту позичальник має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки. Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно зазначив, що банк всупереч вимог чинного законодавства розрахував розмір пені станом на 08 вересня 2015 року, в той час коли право на її нарахування припинилося 09 грудня 2014 року. Станом на 09 грудня 2014 року розмір пені складає 1 814,83 доларів США і саме в такому розмірі пеня підлягає стягненню. Також обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що сплачена позичальником комісія у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту за період з 10 січня 2008 року до 21 жовтня 2013 року підлягає зарахуванню до суми боргу, визначеної банком за тілом кредиту, за відсотками за користування кредитом та пені, з таких підстав. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно зі статтею 55 ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до статті 3 ЦК Українипринципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим апеляційний суд правильно зазначив, що підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позичальник за період з 10 січня 2008 року до 21 жовтня 2013 року сплатив банку 2 760 доларів США комісії, а тому з урахуванням вищевикладеного, а також умов кредитного договору, вказана сума підлягає зарахування в першу чергу для погашення пені, а далі для погашення відсотків за користування кредитом. Встановивши, що розмір заборгованості за кредитним договором станом на 08 вересня 2015 року - день смерті позичальника ОСОБА_4 складає в загальній сумі 11 771,78 доларів США, з яких за тілом кредиту 10 921,84 доларів США, а за відсотками за користування кредитом - 849,94 доларів США, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний розмір заборгованості підлягає стягненню з відповідачів у рівних частках з кожного по 3 923,92 доларів США, оскільки останні успадкували після смерті позичальника спадкове майно в рівних частках по 1/3 частці кожний. Доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, згідно з якими виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту, в разі якщо вони відповідають вимогам первинних документів, не заслуговують на увагу, з огляду на таке. Згідно з правовими позиціями, на які посилається заявник у касаційній скарзі, банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. АТ КБ «ПриватБанк» суду апеляційної інстанції було надано докази надання кредитних коштів ОСОБА_4 , а саме оригінали кредитного договору, договору іпотеки та заяви ОСОБА_2 про згоду на укладення договору, розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з січня 2008 року до жовтня 2013 року, за яким сплачено 76 платежів на виконання умов кредитного договору, а також додаткові угоди до кредитного договору, якими визначалися нові графіки погашення кредиту. Враховуючи викладене, апеляційний суд сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, та встановив на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, дійсний розмір кредитної заборгованості. Отже, висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі. Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду- без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк В. А. Стрільчук