Постанова 4855 № 320/12704/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/12704/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Строяновської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастра у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року та додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Держгеокадастра у Київській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастра у Київській області) про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та зобов`язання надати такий дозвіл, стягнути моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26 серпня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221887800:03:019:0167, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та зобов`язано відповідача розглянути відповідне клопотання з належним та обгрунтованим мотивуванням підстав винесення свого рішення за результатами його розгляду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав клопотання з доказами розміру судових витрат на професійну правничу допомогу. 03 березня 2021 року Київським окружним адміністративним судом постановлено додаткове рішення, яким заяву про розподіл судових витрат задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. Не погодившись із рішенням суду в частині відмови в стягненні моральної шкоди, а також із додатковим рішенням в частині стягнення витрат на правничу допомогу, позивач подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов в частині стягнення моральної шкоди та заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити повністю та стягнути з відповідача 5000,00 грн. моральної шкоди та 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу. В обґрунтування вимог апеляційних скарг зазначає, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазначала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоційний стан людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність. Саме у такому стані перебував позивач внаслідок допущеної відповідачем протиправної бездіяльності. Акцентує увагу, що відповідач не навів доводів щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу та завищення вартості послуг адвокатського об`єднання. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення та додаткове рішення - скасуванню в частині, з таких підстав. Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, пункт 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно. Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 названої статті); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини 2 названої статті). Відповідно до пункта 6 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Суд встановив, що відповідач звернення позивача не розглянув у порядку та строки, передбачені законодавством. Позивач зазначає, що є учасником бойових дій та внутрішньо переміщеною особою, а тому протиправна бездіяльність відповідача викликає психічне напруження, а також розчарування в діяльності органів держави. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою, з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем. У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його протиправна бездіяльність не викликала у позивача психологічних страждань, розчарувань та незручностей. Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що моральну шкоду позивачу заподіяно. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, від 18 грудня 2019 року у справі №826/18484/16. Що стосується її розміра, то відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання та стрес, тобто заподіяли йому моральну шкоду. Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, об`єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 2500,00 грн. моральної шкоди, оскільки його бездіяльність призвела до душевних страждань позивача. Отже, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову у відповідній частині. Надаючи правову оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до пункта 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України) Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Як убачається із матеріалів справи, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 3000,00 грн. надано копії наступних документів: - договора про надання правової допомоги (адвокатських послуг) №105/1 від 05 вересня 2020 року, укладеного з Адвокатським об`єднанням «Октопус», предметом якого є надання комплекса юридичних послуг, пов`язаних із захистом прав та охоронюваних законом інтересів клієнта у зв`язку із підготовкою, складанням і направленням позовної заяви в Київській окружний адміністративний суд, до органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, відносно питань надання дозволів на розробку проектів землеустрою, а також питань затвердження проектів землеустрою і передачу їх у власність, але не виключно, надання правових висновків, консультацій в усній та письмовій формах на вимогу клієнта, а також надання розгорнутих консультацій стосовно цих справ і доручень; - розрахунка адвокатських послуг від 02 грудня 2020 року додатка №1, в якому наведено перелік послуг та час, витрачений на їх надання, а також зазначено, що вартість години роботи адвоката складає 1000,00 грн.; - акта виконаних послуг від 02 грудня 2020 року, згідно якого вартість послуг становить 3000,00 грн. Відповідно до зазначеного акта позивачу надані наступні послуги: - здійснення правового аналіза документів, а також документів, наданих замовником, необхідних для з`ясування фактичних обставин справи, збір матеріалів, первинної документації тощо тривалістю 30 хвилин; - здійснення правового аналіза судової практики, з питаннях надання безоплатно у власність земельних ділянок тривалістю 1 година; - складання і подання позовної заяви тривалістю 1,5 години. Загальна кількість витраченого часу складає 3 години. На підтвердження оплати наданих АО «Октопус» послуг позивачем також надано копію квитанції №9412 від 23 лютого 2021 року. За результатами вивчення зазначених документів, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на здійснення правового аналіза документів, а також документів, наданих замовником, необхідних для з`ясування фактичних обставин справи, збір матеріалів, первинної документації тощо, а також здійснення правового аналіза судової практики не мають відношення до суті спірних правовідносин, а тому не підлягають компенсації як витрати на правничу допомогу щодо розгляду справи. Тим часом, з огляду на надання позивачем доказів на підтвердження вартості послуг зі складання і подання позовної заяви у розмірі 1500,00 грн., а також не надання відповідачем доказів неспівмірності такої вартості послуг адвокатського об`єднання наданій правовій допомозі, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні витрати підлягають відшкодуванню. Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення процесуального законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З огляду на це, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Водночас суб`єкт владних повноважень жодних заперечень чи клопотання про зменшення витрат під час розгляду заяви позивача не подав. Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. За таких обставин, з огляду на недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, а також задоволення місцевим судом позову в повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 1500,00 грн. Колегія суддів зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №520/2915/19. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого суду в частині постановлено із порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню із частковим задоволенням позовних вимог. Керуючись статтями 33, 34, 243, 286, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди скасувати. Стягнути з Головного управління Держгеокадастра у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код ЄДРПОУ 39817550) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. Додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задовольнити частково. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастра у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код ЄДРПОУ 39817550) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька