Постанова 4854 № 400/2898/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2898/20 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д., секретар П`ятіна В.В., за участю: представника позивача Калаянова І.В. представника відповідача Мерзлікіна О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року по справі № 400/2898/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Граніт" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У липні 2020 року ТОВ "Софія-Граніт" звернулось з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.04.2020 № 00004920508. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ґрунтується на безпідставних висновках акту перевірки, а отже, прийняте без достатніх правових підстав, є протиправним та підлягає скасуванню. На момент проведення перевірки у позивача були наявні належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджують правомірне віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованого у зв`язку з придбанням товарів у ТОВ "Смайлос" і ТОВ "Захід Бест". Із зазначеного випливає, що сума податкового кредиту за квітень 2019 року сформовано позивачем правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої постачальникам товару. Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки встановлено завищення суми від`ємного значення з ПДВ за квітень 2019 року на суму 227 859,00 грн. Опрацьовані первинні документи хоч і відповідають зовнішнім формальним ознакам, проте не відображають факт постачання товарів та зазначені в них відомості суперечать податковій інформації, яка наявна в базах даних контролюючого органу, тобто є недостовірними. Позивачем до перевірки не надано пояснення та їх документальні підтвердження щодо подальшого використання нібито придбаних у ТОВ "Смайлос" і ТОВ "Захід Бест" товарів. Сукупність фактів та обставин, що характеризують діяльність контрагентів-постачальників позивача, свідчить, що метою їх функціонування є створення виключно документообігу по нереальним господарським операціям для отримання податкової вигоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 27 січня 2021 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 29.04.2020 № 00004920508. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) судовий збір у сумі 3 418,00 грн (три тисячі чотириста вісімнадцять грн 00 коп.) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Граніт" (с. Софіївка, Новобузький район, Миколаївська область, 55632, ідентифікаційний код 35156965). Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції не взяв до уваги, що ТОВ «СОФІЯ-ГРАНІТ» до перевірки не надало документи, які б у сукупності підтверджували реальність здійснення господарських операцій з постачальниками ТОВ «СМАЙЛОС», ТОВ «ЗАХІД БЕСТ» (транспортування (рух), отримання товару безпосередньо посадовою особою ТОВ «СОФІЯ-ГРАНІТ», оприбуткування на склад, зберігання, придатність придбаного товару для подальшого використання за якістю, напрямок подальшого використання у господарській діяльності, відображення операцій у бухгалтерських регістрах тощо); - суд першої інстанції не врахував, за результатами аналізу інформаційних баз даних не встановлено реального виробника (постачальника, імпортера) ТМЦ, що свідчить про недостовірність інформації, зазначеної в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; - суд першої інстанції не взяв до уваги докази неможливості здійснення господарських операцій між ТОВ"СМАЙЛОС" та ТОВ «ЗАХІД БЕСТ» та позивачем; - ТОВ «ЗАХІД БЕСТ» є фігурантом досудового розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 205, частини 2 статті 364 КК України; - рішення суду першої інстанції прийнято без врахування висновків Верховного Суду у справах від 26.06.2018 № 816/1422/17, від 23.01.2018 у справі №2а-1870/5800/18, 31.03.2020 по справі № 804/16516/15; - інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву до позову. Обставини справи. Суд першої інстанції встановив, що у лютому 2020 року відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача по взаємовідносинам із контрагентами-постачальниками ТОВ "Смайлос", ТОВ "Захід Бест" за квітень 2019 року і ПП "Прем`єра Південь" за липень, серпень, жовтень, грудень 2018 року, березень, квітень 2019 року та контрагентами-покупцями, результати якої оформлені актом від 03.03.2020 № 241/14-29-05-08/35156965 (а. с. 14-62, т. 1). Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 381 307,00 грн, а також завищено суму від`ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 451 587,00 грн. 14.04.2020 позивач подав заперечення на акт перевірки (а. с.64-73, т.1), за результатами розгляду яких відповідачем внесено зміни до акту перевірки та викладено висновок у новій редакції. Так, встановлено порушення п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 227 859,00 грн, за квітень 2019 року (а. с. 74-91, т. 1). 29.04.2020 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення № 00004920508, яким зменшив розмір від`ємного значення суми ПДВ на 227 859,00 грн (а. с. 11-13, т. 1). 15.05.2020 позивач подав скаргу на податкове повідомлення-рішення, яка рішенням Державної податкової служби України від 02.07.2020 залишена без задоволення (а. с. 92-107, т. 1). Висновки акту перевірки мотивовані не підтвердженням реальності господарських операцій позивача з ТОВ "Смайлос" і ТОВ "Захід Бест". Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактичне виконання договорів позивача з ТОВ "Смайлос" і ТОВ "Захід Бест" підтверджується належними та допустимими доказами, договори не містять ознак фіктивності. Матеріалами справи підтверджено наявність підстав для відображення вказаних операцій у бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що виключає наявність висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Податкового кодексу України. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту14.1 статті14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон № 996-XIV). Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Відповідно підпункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.3 статті 198 ПК України унормовано що , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Отже, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, основним видом діяльності позивача є різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю. На підставі договорів від 01.09.2017 № 232 і № 231 позивач орендує у ПрАТ "Микитівський гранітний кар`єр" виробничий майновий комплекс та техніку (а. с. 110-122, т. 1). У 2016 році позивач почав розвивати новий напрямок діяльності: поточний ремонт доріг, у зв`язку з чим були орендовані необхідна техніка і агрегати у ТОВ "Гнейс-С" (а. с. 123-180, т. 1). В процесі експлуатації техніки відбувається природній знос її робочих деталей, для заміни яких позивач уклав договори з ТОВ "Смайлос" і ТОВ "Захід Бест". Так, 01.04.2019 позивач уклав із ТОВ "Смайлос" договір поставки № 190401 (а. с. 181-184, т.1). До перевірки та суду надано видаткову накладну від 01.04.2019 № 220, податкову накладну від 01.04.2019 № 263, товарно-транспортну накладну від 01.04.2019 № 19040101, довіреність від 01.04.2019 № 39 на ім`я ОСОБА_1 , рахунок-фактуру від 01.04.2019 № 190401 та платіжне доручення від 17.04.2019 № 2467 (а. с. 185-237,т.1). Натомість відповідач зазначив у акті перевірки, що ТОВ "Смайлос" має лише офіс у м. Миколаєві, за даним ЄРПН не встановлено придбання послуг оренди нежитлових приміщень, машин та обладнання, транспортних засобів, послуг зберігання товарів, навантажувально-розвантажувальних робіт, інструментів, приладів та інвентарю, інших основних засобів, опалення, газо -, водопостачання, зв`язку тощо. Відсутність таких витрат, на думку відповідача, є одним зі свідчень фактичної неможливості здійснення господарської діяльності. На підприємстві працює один директор, не встановлено залучення трудових ресурсів у сторонніх організацій. Не встановлено придбання товарів у попередніх податкових періодах, які ТОВ "Смайлос" реалізувало на адресу позивача. ТОВ "Смайлос" не є виробником товарів, не здійснювало імпорту товарів. Таким чином, відповідач дійшов висновку про проведення ТОВ "Смайлос" транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов`язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру. Із ТОВ "Захід Бест" позивач уклав договір купівлі-продажу від 15.03.2019 № 1 (а. с. 238-239,т.1). До перевірки та суду надано видаткові накладні від 09.04.2019 № РН-0400050 і № РН-0400051, податкові накладні від 09.04.2019 № 50 і № 51, товарно-транспортну накладну від 09.04.2019 № 19040901, довіреність від 09.04.2019 № 52 на ім`я ОСОБА_1 , рахунки-фактури від 09.04.2019 № СФ-0400050 і № СФ-0400051 та платіжні доручення від 17.04.2019 № 2469 і 2470 (а. с. 240-249,т.1). Натомість відповідач зазначив у акті перевірки по контрагенту ТОВ "Захід Бест", що з наданих видаткових накладних не встановлено особу, яка отримувала товар, з боку позивача проставлено лише підпис без зазначення ПІБ особи. Відповідно до форми № 20-ОПП у ТОВ "Захід Бест" відсутні об`єкти оподаткування, через які проводиться діяльність. Адреса орендованих приміщень у податкових накладних не зазначена. На підприємстві працювало десять осіб. Не встановлено придбання товарів у попередніх податкових періодах, які ТОВ "Захід Бест" реалізувало на адресу позивача. Крім того, ТОВ "Захід Бест" є фігурантом досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.02.2019 за № 62019140000000093. Таким чином, відповідач дійшов висновку про проведення ТОВ "Захід Бест" транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов`язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру. Видаткові накладні від постачальників ТОВ "Смайлос" і ТОВ "Захід Бест" заповнені належним чином, кожен з документів містить усі необхідні реквізити та відомості про зміст господарської операції у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Використання придбаних у ТОВ "Смайлос" і ТОВ "Захід Бест" товарів у господарській діяльності позивача підтверджується актом списання по матеріальному складу та оборотно-сальдовою відомістю за квітень 2019 року (а. с. 250, т.1, а. с. 1-12, 15-19, т. 2). Податкові накладні складені відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України. Отже, позивач надав і до перевірки, і суду первині бухгалтерські документи, які підтверджують реальність отримання товарів від контрагентів-постачальників. В подальшому придбані товари позивач використав у власній господарській діяльності (для ремонту та заміни деталей в машинах та устаткуванні), на доказ чого надав відповідні документи. Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства. При цьому сама собою фіктивність контрагента платника податків, а так само невиконання своїх податкових зобов`язань контрагентами платника податків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував. Також наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб`єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування. Також колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що зазначення в акті перевірки про можливі порушення контрагентів є необґрунтованим, тим більше, що перевірки щодо контрагентів позивача контролюючими органами не проводилися. До того ж, статтею 61 Конституції України задекларовано індивідуальний характер юридичної відповідальності. Тобто, позивач відповідає лише за господарські операції, безпосереднім учасником яких він є, та не зобов`язаний відслідковувати дотримання вимог податкового законодавства контрагентами. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 822/1866/15. Податковим органом ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції не спростовано, що внаслідок придбання у ТОВ "Смайлос" і ТОВ "Захід Бест" товарів позивач мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності, не підтверджено, що позивач прагнув отримати вигоду виключно/переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету ПДВ (безпідставного формування податкового кредиту). Відповідачем не доведено неотримання позивачем товару. Наявності в первинних документах суттєвих недоліків, які б ставили під сумнів їх реальність, відповідач не навів. Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов`язкової ознаки для визнання правочинну недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Разом з цим, з боку відповідача не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що у контрагентів позивача на час здійснення господарських операцій із позивачем були відсутні необхідні умови для її проведення. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову. Доводи апеляційної скарги. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта з того приводу, що ТОВ «СОФІЯ-ГРАНІТ» до перевірки не надало документи, які б у сукупності підтверджували реальність здійснення господарських операцій з постачальниками ТОВ «СМАЙЛОС», ТОВ «ЗАХІД БЕСТ» (транспортування (рух), отримання товару безпосередньо посадовою особою ТОВ «СОФІЯ-ГРАНІТ», оприбуткування на склад, зберігання, придатність придбаного товару для подальшого використання за якістю, напрямок подальшого використання у господарській діяльності, відображення операцій у бухгалтерських регістрах тощо), з огляду на таке. Так, податковий орган в обґрунтування прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення не навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті перевірки позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірної операції за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02. 2019,справа № 814/3398/14 (№К/9901/26663/18). Як було зазначено вище, господарські операції між позивачем та контрагентами підтверджуються укладеним між сторонами договорами, на виконання яких позивачем було отримано та реалізовано товар . Підтвердженням цього факту були надані під час проведення перевірки договори поставки, рахунки фактури ,специфікації до договорів поставки, зареєстровані податкові накладні. Також, згідно позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував, за результатами аналізу інформаційних баз даних не встановлено реального виробника (постачальника, імпортера) ТМЦ, що свідчить про недостовірність інформації, зазначеної в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегія суддів зазначає про таке. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.04.2020 у справі № 805/5017/15-а, будь-яке автоматизоване співставлення чи дані, отримані з автоматизованих систем контролюючого органу, не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки автоматизоване співставлення, зокрема, задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань. Щодо доводів апелянта про необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2018, справа № 816/1422/17, від 23.01.2018 у справі №2а-1870/5800/18, 31.03.2020 по справі № 804/16516/15, колегія суддів зазначає, що такі не можуть бути враховані, оскільки вказані постанова винесені за інших фактичних обставин справи, ніж у справі що розглядається. Натомість, релевантною до спірних правовідносин є

позиція Верховного Суду викладена у постанові від 19 червня 2018 року по справі № 826/7704/16 де судом було зазначено, що відсутність у спірного контрагента матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 17.06.2021 по справі №815/498/18, відповідно до якої висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів, як і не подання такими контрагентами звітності, контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а, отже, така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган. Окремо апеляційний суд зазначає, що посилання апелянта на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, а також від їх господарських та виробничих можливостей не варто брати до уваги. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами податкового органу під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено. Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 11967/12/2670 (К/9901/40965/18) від 06.05.2020. Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Граніт" є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року по справі № 400/2898/20 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Дата складення та підписання повного тексту судового рішення 14 липня 2021 року. Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.