Постанова 4852 № 160/14871/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/14871/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 р. (суддя Турлакова Н.В.) в справі № 160/14871/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 р. № Ф Ф-203У. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 р. позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф Ф-203 У від 13.02.2020 р. про сплату боргу (недоїмки) в частині суми 9009,66 грн. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Вважає неправильним висновок суду першої інстанції про протиправність вимоги тільки в частині 9009,66 грн. (2018 рік), адже в період 2017-2019 років він займався саме незалежною професійною діяльністю адвоката, а не підприємницькою діяльністю, тому вважає, що логічним є залишення чинною вимоги в частині саме за фактично здійснювану діяльність адвоката в сумі 9009,66 грн., замість помилково визначених 25 069,44 грн. за підприємницьку діяльність, яку він не здійснює з 2011 р. Зазначає, що судом першої інстанції не перевірена вимога за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України, не враховано, що вимога не була вручена йому, не надіслана зі місцем проживання чи реєстрації, тому відповідач не може подавати її до виконання. Контролюючим органом не проведено відповідної перевірки, отже відсутній акт перевірки, на підставі якого можливо визначати суму недоїмки, порушено строк обчислення боргу по сплаті ЄСВ, порушено процедуру прийняття вимоги. Крім того, вимога є неузгодженою. Відповідачем та судом першої інстанції не враховано приписи пункту 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції станом на 08.08.2020 р. стосовно списання недоїмки. При цьому 31.08.2020 р. ним направлено до державного реєстратора заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, а до відповідного контролюючого органу подана звітність за період з 01.01.2017 р. по 03.06.2020 р. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 23.09.2003 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 №360209. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ОСОБА_1 дата державної реєстрації: 23.09.2003, дата запису: 08.09.2005, номер запису: 22300170000002663, види діяльності: 74.11 діяльність у сфері права (основний); 45.45.0 інші роботи з завершення бедівництва; 74.40.0 рекламна діяльність. ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №2290 від 18.04.2011, виданим на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №4 від 12.04.2011 року. З квітня 2007 р. по грудень 2011 р. позивач займався підприємницькою діяльністю, про що свідчать відрахування ЄСВ згідно з реєстром ПФУ застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5. 13 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф Ф-203 У, відповідно до якої ОСОБА_1 визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску в сумі 38303,10 грн. Згідно зі зворотнім боком облікової картки платника податків зазначена сума боргу у спірній вимозі від 13.02.2020 року №Ф-Ф203У зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 38303,10 грн. виставлена за: 1) нарахування єдиного внеску контролюючим органом, як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність, за 2018 рік - 9009,66грн.; 2) нарахування єдиного внеску контролюючим органом як фізичній особі-підприємцю: за 2017 рік - 8448 грн.: за 2018 рік - 9828,72 грн.; за 2019 рік - 11016,72 грн. Встановивши, що контролюючим органом адвокату Довгаль С.В. вимогою від 13.02.2020 року №Ф-Ф203 У нараховано єдиний соціальний внесок на загальну суму 38303,10 грн., з якої як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність, за 2018 рік, - 9009,66 грн., та як фізичній особі-підприємцю за 2017 рік на загальну суму 8448 грн., за 2018 рік на загальну суму 9828,72 грн., за 2019 рік на загальну суму 11016,72 грн., суд першої інстанції вважав, що позиція контролюючого органу про наявність у позивача обов`язку окремо сплачувати єдиний соціальний внесок як самозайнятою особою та як фізичною особою-підприємцем є помилковою, оскільки таке нарахування призводить до повторної сплати позивачем єдиного внеску, тому дійшов висновку, що позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен вести єдиний податковий облік і сплату податків саме як фізична особа-підприємець за видом діяльності у сфері права (КВЕД 74.11) та у нього відсутній обов`язок сплачувати окремо ЄСВ за себе як за самозайняту особу. Приведені обставини стали підставою для висновку, що нарахування позивачу ЄСВ як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, за 2018 р. є безпідставним, тому вимога відповідача в частині визначення недоїмки у сумі 9009,66 грн. є протиправною та підлягає скасуванню. Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що вимога в частині нарахування ЄСВ позивачу як фізичній особі-підприємцю за період 2017-2019 роки є правомірною, адже будучи зареєстрованим у 2003 році як фізична особа-підприємець, позивачу не сплачує за себе як за фізичну особу-підприємця щомісячного мінімального страхового внеску. Судом першої інстанції зазначено, що не отримання фізичною особою-підприємцем доходу від провадження підприємницької діяльності не звільняє таку особу від сплати ЄСВ, як й факт відсутності у позивача доходу від здійснення незалежної професійної адвокатської діяльності, не звільняє його від сплати єдиного соціального внеску, який у такому випадку визначається за правилами статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Тому суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність оскарженої вимоги в частині нарахування позивачу заборгованості зі сплати як фізичній особі-підприємцю ЄСВ за 2017-2019 роки на суму 25 069,44 грн. Судове рішення оскаржене позивачем в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною та скасування вимоги на суму 25 069,44 грн. Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову. Судом встановлено, що ОСОБА_1 23.09.2003 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець, види діяльності: 74.11 Діяльність у сфері права (основний); 45.45.0 Інші роботи з завершення будівництва; 74.40.0 Рекламна діяльність. ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2290 від 18.04.2011 р., яке видане на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №4 від 12.04.2011 р., має право на зайняття адвокатською діяльністю. ГУ ДПС у Дніпропетровській області 13.02.2020 р. прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф Ф-203У, якою повідомлено ОСОБА_1 про те, що заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 38 303,10 грн. За відомостями контролюючого органу сума недоїмки з єдиного внеску, зазначена у вимозі, у розмірі 38 303,10 грн. складається з: 1) нарахування єдиного внеску як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність, за 2018 рік - 9009,66 грн.; 2) нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за 2017 рік - 8448 грн.: за 2018 рік - 9828,72 грн.; за 2019 рік 11 016,72 грн. Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання обґрунтованості нарахування фізичній особі-підприємцю, який одночасно є самозайнятою особою (адвокатом) єдиного внеску за період, коли він не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував доходу від такої діяльності. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Зміст визначення «самозайнята особа» наведено у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Тобто, адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 Податкового кодексу України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. Статтею 178 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи. Під час виплати суб`єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов`язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації. Згідно із підпунктом 2 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об`єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), відповідно до статті 1 якого єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до частин другої, третьої та восьмої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Згідно із підпунктом 2 пункту 1 статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Особи, які провадять, у тому числі адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ до платників єдиного внеску. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Системний аналіз викладених правових норм свідчить, що за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 02.09.2019 р. у зразковій справі №520/3939/19. Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець за основним видом діяльності 74.11 «Діяльність у сфері права», перебуває на податковому обліку та сплачує єдиний соціальний внесок саме як фізична особа-підприємець. Відповідно, є правильним висновок суду першої інстанції, що позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен вести єдиний податковий облік і сплату податків саме як фізична особа-підприємець за видом діяльності у сфері права (КВЕД 2005 74.11) та у нього відсутній обов`язок сплачувати окремо єдиний внесок за себе як за самозайняту особу. За позицією позивача, оскільки він з квітня 2011 р. є адвокатом, не займається підприємницькою діяльністю, дохід як фізична особа-підприємець не отримував, то він не може бути платником єдиного внеску саме як фізична особа-підприємець. Суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про хибність такої позиції. Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затверджено наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. №435, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 р. за № 460/26905, пунктом 10 розділу IV якого визначено, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт, згідно з додатком 5 до цього Порядку. Не є спірним питанням, що позивачем не подавались звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску, відповідно, з набуттям чинності змін до Закону № 2464-VI (з 01.01.2017 р.) позивач повинен був сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску, незалежно він того чи отримував він дохід від своєї підприємницької діяльності. Таким чином, платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Верховним Судом в постанові від 03.04.2020 р. в справі № 140/642/19 зроблено правовий висновок, відповідно до якого метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Враховуючи, що в періоді, за який позивачу виставлено вимогу, позивач не був найманим працівником, мав статус фізичної особи-підприємця, він повинен був нараховувати та сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі, не зважаючи на те, що він не мав доходу від підприємницької діяльності. Таким чином, суд погоджує висновок суду першої інстанції про правомірність вимоги від 13.02.2020 р. № Ф Ф-203У в частині суми боргу (недоїмки) в розмірі 25 069,44 грн. Стосовно доводів апелянта про порушення відповідачем процедури формування вимоги, суд зазначає наступне. Частиною восьмою статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом, є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, є недоїмкою. Згідно з частинами другою та третьою статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. За змістом частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 р. за № 508/26953, (далі Інструкція № 449) органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції. Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції. Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів. Таким чином, контролюючі органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) у одному з таких випадків: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. В цьому випадку контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, оскільки платник мав на кінець відповідного періоду недоїмку зі сплати єдиного внеску. Дійсно, оскаржена вимога включає недоїмку з єдиного внеску за період з 2017 по 2019 роки, а сформована контролюючим органом лише 13.02.2020 р. Разом з тим, таке процедурне порушення не спростовує факту наявності у позивача недоїмки з єдиного внеску, не звільняє платника від обов`язку зі сплати недоїмки з єдиного внеску та не вказує на протиправність вимоги як індивідуального акту. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 р. в справі № 440/1256/19, від 14.03.2019 р. в справі № 826/12543/17. При цьому суд зазначає, що обов`язок сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу виник у позивача не у зв`язку з прийняттям оскарженої вимоги, а в силу вимог закону, а тому є передбачуваним наслідком правозастосування та не може бути визнаний надмірним тягарем. Позивач як платник єдиного внеску відповідно до законодавства мав обов`язок зі своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиний внеску, а через не здійснення позивачем таких дій у контролюючого органу виникло право на прийняття вимоги про сплату боргу. Стосовно посилання апелянта на внесення до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» змін, якими встановлено, що платники ЄСВ (крім тих, що перебувають на спрощеній системі оподаткування) можуть звернутися за списанням заборгованості з ЄСВ (за період з 01.01.2017 р. до 01.12.2020 р.) до 1 березня 2021 р., а також дискримінаційність таких положень законодавства по відношенню до фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та не отримували доходу, суд зазначає наступне. Законодавцем доповнено розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI пунктом 9-15, яким, зокрема, передбачено, що підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року: а) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше; б) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше. Приписами пункту 9-15 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI також врегульована процедура списання недоїмки, яка передбачає вчинення платником певних дій, зокрема, подання заяви до контролюючого органу про списання недоїмки. Таким чином, доводи апелянта стосовно можливості списання недоїмки (або відсутності такої можливості для фізичних осіб-підприємців, які знаходиться на спрощеній системі оподаткування, що є дискримінацією певної категорії осіб) не мають правового значення в контексті спірних правовідносин, адже питання прийняття рішення вирішується контролюючим органом за заявою платника, а не судом в межах розгляду спору про правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) як індивідуального акту. Доводи апелянта щодо неправильності висновку суду першої інстанції про протиправність вимоги тільки в частині 9009,66 грн. (2018 рік), адже в період 2017-2019 років він займався саме незалежною професійною діяльністю адвоката, а не підприємницькою діяльністю, тому вважає, що логічним є залишення чинною вимоги в частині саме за фактично здійснювану діяльність адвоката в сумі 9009,66 грн., замість помилково визначених 25 069,44 грн. за підприємницьку діяльність, яку він не здійснює з 2011 р., спростовані приведеними вище висновками суду. Також є безпідставними доводи апелянта стосовно не здійснення судом першої інстанції перевірки вимоги за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України, адже судом першої інстанції у рішенні надана належна оцінка вимозі як індивідуальному акту. Доводи щодо того, що не вручення позивачу вимоги, не надіслання за місцем проживання чи провадження діяльності, тобто не узгодження вимоги, вказують, що відповідач не може подавати вимогу до виконання, не мають правового значення у питанні оскарження вимоги як індивідуального акту, адже спірним в цій справі не є питання узгодження вимоги або примусового виконання такої вимоги як виконавчого документу. Посилання апелянта на звернення 31.08.2020 р. до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, а також на подання відповідному контролюючому органу звітності за період з 01.01.2017 р. по 03.06.2020 р., також не мають будь-якого значення у вирішенні питання правомірності вимоги. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадку, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 р. в справі № 160/14871/20 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 р. в справі № 160/14871/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 12.07.2021 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 12.07.2021 р. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко