Постанова 4852 № 160/3852/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/3852/21 головуючий суддя І інстанції Луніна О.С. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року в адміністративній справі №160/3852/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене листом від 16.09.2020 року щодо недотримання умов, передбачених п. 9-15 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для списання сум недоїмки, штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, у зв`язку з чим не підлягає списанню заборгованість в сумі 32965.68 грн.; - зобов`язати відповідача списати недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 32965.68 грн., що нарахована за період з 01.01.2017 року по 03.06.2020 року. Також, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якому останній просив: - вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 63347542 Амур-Нижньодніпровським ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113259-17/61У від 11.02.2020 року, виданої ГУ ДПС у Дніпропетровській області; - заборонити Головному управлінню ДПС України у Дніпропетровській області звертатися з вимогою про примусове стягнення з ОСОБА_1 сум недоїмки за єдиним внеском , що утворився за період з 01 січня 2017 року по 03 червня 2020 року. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову було відмовлено. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року скасувати та прийняти судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що у разі застосування до останнього норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щодо усунення дискримінації за колом платників», йому буде списана вся заборгованість за єдиним внеском, що була нарахована за період з 01.01.2017 року по 03.06.2020 року, в тому числі нарахована за вимогою про сплату боргу від 11.02.2020 року № Ф-113259-17/61У. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у заяві про забезпечення позову не дотримано умови ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, тому заява ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частинами першою, другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, як поданого позову так і майбутнього його подання, та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13.03.2020 року по справі № 1740/2484/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з поданої позивачем заяви про забезпечення позову та доводів апеляційної скарги, останній обґрунтовує необхідність її задоволення посиланням на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду та зазначено, що у разі застосування до позивача норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щодо усунення дискримінації за колом платників», йому буде списана вся заборгованість за єдиним внеском, що була нарахована за період з 01.01.2017 року по 03.06.2020 року, в тому числі нарахована за вимогою про сплату боргу від 11.02.2020 року № Ф-113259-17/61У. Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню та доводам заявника, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, заявником не було доведено та документально підтверджено обставини, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову завдасть значної шкоди правам останнього або в подальшому унеможливить їх захист. Поряд з вказаним, з матеріалів справи вбачається, що позивачем були заявлені позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформлене листом від 16.09.2020 року щодо недотримання умов, передбачених п. 9-15 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для списання сум недоїмки, штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, у зв`язку з чим не підлягає списанню заборгованість в сумі 32965.68 грн. та зобов`язання відповідача списати недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 32965.68 грн., що нарахована за період з 01.01.2017 року по 03.06.2020 року. Натомість, заява про забезпечення позову містить вимогу про зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 63347542 Амур-Нижньодніпровським ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113259-17/61У від 11.02.2020 року Таким чином, позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113259-17/61У від 11.02.2020 року, яка не є предметом даного спору, що свідчить про неспівмірність заявлених позовних вимог та заяви про забезпечення позову. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року в адміністративній справі №160/3852/21 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 328 КАС України - не підлягає. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко