Постанова 4813 № 500/2694/17

Номер провадження: 22-ц/813/2210/21 Номер справи місцевого суду: 500/2694/17 Головуючий у першій інстанції Жигулін С.М. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія: 30 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «13» липня 2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомарецького М.М., Громіка Р.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2020 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: 15 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом (а.с. 1-4), уточненим у подальшому (а.с.174-178), до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що постановою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 січня 2016 року підтверджена провина відповідача у дорожньо-транспортній пригоді 19 листопада 2015 року, в результаті якої належний позивачеві транспортний засіб "Mercedes-Benz" зазнав механічних пошкоджень. Страхова компанія не сплатила відшкодування за відповідальність відповідача в розмірі 50000 грн., у зв?язку із чим просить вказану суму стягнути з відповідача. На підставі звіту №8/1 експертного товарознавчого дослідження автомобілю спричинена матеріальна шкода 142425,10 грн., на проведення дослідження виплачено 900 грн. З урахуванням вказаного просить стягнути з відповідача 235298,05 грн., які складаються з наступного: 14332510 грн. - матеріальна шкода; 41497,40 грн. - інфляційне збільшення суми боргу; 15475,55 грн. - 3% річних від простроченої суми боргу; 5000 грн. - моральна шкода. Окрім вказаного просить стягнути судові витрати 10083,25 грн., які складаються з наступного: 8600 грн. на правничу допомогу; 1483,25 грн. судового збору. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2020 року (головуючий - суддя Жигулін С.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 21021,81 грн. (двадцять одна тисяча двадцять одна грн. 81 коп.) (а.с.218-220 зворот). 30 липня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 надіслав до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2020 року у якій заявляє про необґрунтованість висновку суду першої інстанції у зв`язку із наступним. При розгляді справи суд, не зважаючи на заперечення позивача взяв до уваги при винесені остаточного рішення висновок експертно авто товарознавчого дослідження щодо встановлення матеріально шкоди, який було складено без участі позивача та чисельним порушеннями. Апелянт звертає вагу, що у наслідок ДТП його автомобіль відповідно до приписів законодавства є фактично знищеним, отже відшкодуванню підлягає його фактична вартість та витрати з евакуації транспортного засобу з місця ДТП. Окрім того ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції у порушення вимог ст. 265 ЦПК України не наведено мотивувальної оцінки аргументів відповідача, а також не зазначено у оскаржувано рішенні підстав відмови у стягнені з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відшкодування на користь позивач. На підставі викладеного просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2020 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було відкрито в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам. 04 лютого 2021 року до Одеського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач ОСОБА_2 вказала, що позивач в судовому засіданні не погодився із визнанням транспортного засобу знищеним, зазначив, що автомобіль він відремонтував, залишає собі та не має наміру його передавати відповідачу чи страховій компанії. Окрім вказаного, відповідачка зазначає, що після пошкодження автомобіль позивача знаходився ще у двох дорожньо-транспортних пригодах, що визнав доведеним позивач в судовому засіданні. Враховуючи це, відповідачка вважає висновок суду першої інстанції про те, що відшкодуванню позивачу підлягала різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, правильним. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вважав доведеною обставину провини відповідача та обов`язок страхової компанії сплатити відшкодування за наявним страховим випадком. Між тим, суд першої інстанції зазначив, що порушення позивачем вимог чинного законодавства в частині звернення до страхової компанії у встановлений строк, що у свою чергу стало відмовою у виплаті ліміту, не може покладати на відповідача, який належним чином застрахував свою відповідальність, вимоги щодо витрат вказаного страхового ліміту в розмірі 50000 гривень. Вказані обставини звільняються відповідача від сплати вказаного відшкодування на користь позивача. Суд першої інстанції також зазначив, що позивач відремонтував автомобіль та використовував його в якості транспортного засобу, між тим не надав інформацію про електрообладнання та електроніку, яку він замінив. Окрім вказаного, після пошкодження автомобіль позивача знаходився ще у двох дорожньо-транспортних пригодах. Таким чином, суд першої інстанції вважав доведеним стягнення з відповідача на користь позивача різниці між 64148,56 грн (різниця між ринковою вартістю автомобіля до та після дорожньо-транспортної пригоди) та несплаченими страховою компанією 50000 грн та розміром франшизи 510 грн (а.с. 220). Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу MERSEDES-BENZ VITO 112, р/н НОМЕР_2 , 2000 року випуску, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 (а.с. 14, 16). Як вбачається з матеріалів справи, 20 лютого 2015 року між ПрАТ «УПСК» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5026441, згідно з яким предметом страхування є майнові інтереси, щ не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу OPEL COMBO, р/н НОМЕР_4 . Відповідно до даного полісу страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну складає 50000 гривень (а.с. 73). Як вбачається з матеріалів справи, 19 листопада 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме водій ОСОБА_2 , керуючи забезпеченим транспортним засобом біля 16 год 40 хв у м. Ізмаїл, рухаючись по вул. А. Холостякова на перехресті рівнозначних доріг з вул. Болградська, не надала перевагу в русі транспортному засобу MERSEDES-BENZ VITO 112, р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . В подальшому, відповідно до постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 січня 2016 року у справі № 500/157/16-ц ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення (а.с. 6-6 зворот). Як вбачається з матеріалів справи, 23 листопада 2015 ПрАТ «УПСК» отримало повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від позивача, вхідний №1125, та від відповідача, вхідний №1123 (а.с. 71-72 зворот). Відповідно до заяви про страхове відшкодування 07 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «УПСК» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 69). Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору. Відповідно до п. 37.1.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Як вбачається з листа ПрАТ «УПСК», ОСОБА_1 звернувся з заявою про страхове відшкодування через один рік і майже один місяць після настання страхової події. Зважаючи на це, зазначає ПрАТ «УПСК», страховик не має підстав для здійснення страхового відшкодування та відмовив ОСОБА_1 у його виплаті на підставі п. 37.1.4. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за Договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5026441 від 20 лютого 2015 року (а.с. 10-10 зворот). Відповідно до висновків, вкладених у постанові Великої палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, зазначений у п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає, а підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачені у ст. 37 вищезазначеного Закону, та їх перелік є вичерпними і розширювальному тлумаченню не підлягають. З огляду на це, саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Оскільки апелянтом був пропущений строк на звернення до страховика з заявою про страхове відшкодування, то страховик дійсно не мав підстав для здійснення страхового відшкодування. Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що оскільки у матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 у добровільному порядку відшкодувала завдані нею збитки, а також враховуючи вище зазначені обставини, у позивача виникло право вимоги до відповідача щодо відшкодування завданих збитків. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18) вказано, що «зобов`язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою». Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Як вбачається з матеріалів справи, дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_2 , яка на праві власності володіє транспортним засобом OPEL COMBO, р/н НОМЕР_4 , що підтверджується постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 січня 2016 року у справі № 500/157/16-ц (а.с. 6 зворот). Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) передбачено наступний порядок здійснення страхової виплати страховиком. Відповідно до п. 33.1.4 ст. 33 Закону у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Відповідно до п. 33.3 ст. 33 Закону Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна. Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Відповідно до ст. 34 Закону страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком залучаються його працівники. Страховиком та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти. Відповідно до п.п. 36.1, 36.4 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку. Апеляційний суд звертає увагу на те, що завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик). Однак, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. А тому, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань деліктному та договірному. Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як вбачається з матеріалів справи, 17 грудня 2015 року пошкоджений автомобіль MERSEDES-BENZ VITO 112, р/н НОМЕР_2 був оглянутий на вимогу ПрАТ «УПСК» експертом ФОП ОСОБА_3 , про що був складений відповідний акт (а.с. 62, 74-75). Відповідно до висновку №8/1 від 18 лютого 2016 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля склала 178001,08 грн та перевищила ринкову вартість транспортного засобу, а тому вартість матеріального збитку, завданого володільцю автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 112, р/н НОМЕР_2 на момент проведення дослідження визначався в рівній сумі ринкової вартості зазначеного автомобіля 142425,1 грн (а.с. 24 зворот). Відповідно до висновку №72/18 від 27 червня 2018 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 112, р/н НОМЕР_2 на момент проведення дослідження визначався в рівній сумі ринкової вартості зазначеного автомобіля 142425,1 грн, а ринкова вартість даного автомобіля після ДТП складає 78276,54 гривні (а.с. 134). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Як вбачається з матеріалів справи, апелянт відмовився від визнання транспортного засобу фізично знищеним та продовжив експлуатацію даного автомобіля. В судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції експерт ОСОБА_3 пояснив, що висновком від 18 лютого 2016 року визначено вартість матеріальної шкоди транспортному засобу 142425,10 грн. Між тим висновком №72/18 від 27 червня 2018 року вартість матеріальної шкоди на час дослідження є рівною ринковій вартості 142425,10 грн., а ринкова вартість автомобіля після ДТП становить 78276,54 грн. Вказані обставини визначені з урахуванням того, що позивач відремонтував автомобіль та використовував його в якості транспортного засобу, між тим не надав інформацію про електрообладнання та електроніку, які він замінив. Таким чином, різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди складає 142425,10 78276,54 510 грн (франшизи) = 63638,56 грн. Разом з тим, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З огляду на це, з урахуванням пропуску ОСОБА_1 строку на звернення з заявою до страховика про страхове відшкодування, враховуючи також відмову ОСОБА_1 від визнання транспортного засобу фізично знищеним та продовження експлуатації даного автомобіля, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди з відмінусуванням розміру страхового відшкодуванням, тобто 13638,59 грн. При цьому як вбачається з ЄДРСР відповідно до ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 серпня 2017 року в кримінальній справі № 500/3191/17 кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , який обвинувачувався у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, було закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України (у зв`язку з примирення з потерпілим). Відповідно до постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2018 року у цивільній справі № 500/245/18 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Апелянт в апеляційній скарзі також вказує на те, що судом першої інстанції не зазначено вмотивовану оцінку щодо заявленого ним розміру інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних від простроченої суми. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про збільшення позовних вимог 04 липня 2019 року (а.с. 174-178). Як вбачається з матеріалів справи, 02 листопада 2017 року було проведено попереднє судове засідання (за правилами ЦПК України 2004 року) і призначено справу до судового розгляду на 25 грудня 2017 року (а.с. 86). Відповідно до п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу Апеляційний суд з даного приводу зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України (у чинній редакції) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, вказані вимоги з врахуванням стадії процесу правомірно не були прийняті судом першої інстанції до розгляду, а тому позовні вимоги про стягнення грошових коштів на підставі ст. 625 ЦК України можуть бути предметом іншого судового розгляду в межах самостійного провадження. Питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, врегульовано статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з якою, зокрема, страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування моральної шкоди, посилався на те, що отримав тілесні ушкодження, що підтверджується наявною в матеріалах справи медичною довідкою від 24 листопада 2015 року (а.с. 12-13), йому було завдано фізичного болю та страждань, він тривалий час, у зв`язку з травмою коліна, вимушений був лікуватися та не міг вільно пересуватися і займатися звичними справами (а.с. 3). Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті. Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача. З огляду на це, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції, сформулював резолютивну частину рішення в порушення вимог ч. 5 ст. 265 ЦПК України, відповідно до п.п.1-2 якої у резолютивній частині рішення зазначаються:висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; розподіл судових витрат. А саме, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, однак в резолютивній частині не зазначив висновку щодо кожної з заявлених вимог, стягнувши загальну суму за декількома позовними вимогами. Апеляційний суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано розрахунок витрат на правничу допомогу (а.с. 177), а також оригінали квитанцій до прибуткового касового ордера № 47 (а.с. 184) та № 41 (а.с. 185) і розрахункову квитанцію №17/03 (а.с. 45), згідно з якими загальний розмір витрат на правову допомогу складає 8600 гривень, а також копії договорів про надання професійної правничої допомоги від 17.03.2017 року (а.с. 44) та від 14.06.2019 року (а.с. 186-187). Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення». Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на це, враховуючи доведеність витрат позивача на професійну правничу допомогу належними та достатніми доказами та часткове задоволення позову, апеляційний суд наводить наступний розрахунок витрат на правничу допомогу. Позов фактично задоволено на 11% від заявленої ціни позову (148325,10 грн). Підтверджені понесені позивачем витрати на правничу допомогу складають 8600 грн. З огляду на це, апеляційний суд зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню такі витрати у розмірі 8600 грн х 11% = 946 грн. Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Підтверджені понесені позивачем судові витрати складаються із судового збору за звернення з позовом (1483,25 грн) та з апеляційною скаргою (2225 грн). Тому, з відповідача на користь позивача потрібно стягнути наступні витрати за сплату судового збору: 1483,25 грн х 11% = 163 грн за звернення до суду з позовною заявою; 2225 грн х 11% = 245 грн за подачу апеляційної скарги. Таким чином, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 946 грн. та судовий збір за звернення до суду з позовом у розмірі 163 грн. Отже, враховуючи вище наведене, оскільки суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, однак допустив помилку у викладенні резолютивної частини рішення та визначенні розміру витрат на правничу допомогу та судового збору, апеляційний суд вважає за потрібне змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу та в частині розміру судового збору за звернення до суду з позовом та викласти резолютивну частину рішення суду першої інстанції в новій редакції. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2020 року змінити в частині розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу та в частині розміру судового збору за звернення до суду з позовом. Викласти резолютивну частину рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2020 року в новій редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , відшкодування шкоди у розмірі 13 638, 59 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 900 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 946 грн, судовий збір за звернення до суду з позовом у розмірі 163 грн, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 245 грн. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та подальшому оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 13.07.2021 року м. Одеса