Постанова 4813 № 495/4995/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3884/21 Номер справи місцевого суду: 495/4995/15-ц Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.06.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Комлевої О.С., Цюри Т.В., за участю: секретаря Хухрова С.В., апелянта ОСОБА_1 , представника ОСОБА_1 адвоката Гафійчука С.Д., відповідача ОСОБА_2 , представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Затоківської селищної ради, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Тетяна Юріївна, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, встановив: 22.07.2015 року ОСОБА_1 звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позовною заявою, яку в подальшому неодноразово уточнювала, до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Затоківської селищної ради, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю., про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (т.1, а.с.2-5, 85-90, т.2, а.с.135-137). В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилалась на те, що вона є власницею земельної ділянки № НОМЕР_1 «а», площею 0,038 га, яка розташована на території Затоківської селищної ради, СК «Рассвет», що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ОД №073550, виданого 24.09.1999 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №838. Висновком судового експерта від 10.05.2019 року №47/2018 було встановлено невідповідність фактичного землекористування, в частині лінійних розмірів меж, конфігурації зовнішніх меж та площі земельної ділянки № НОМЕР_2 , а саме: експертом було встановлено накладення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_4 , згідно Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 24.09.1999 року, серії І-ОД №073551 і даним кадастру, та фактичних меж земельної ділянки № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 , на частині площею 23,8 кв.м. експертом було зазначено, що частина житлового будинку літ. «А» (приміщення №3, площею 14,3 кв.м), яке фактично знаходиться у користуванні позивача ОСОБА_1 , розташована в межах земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_4 із кадастровим номером 51103000000:02:011:0055. Крім цього, позивач вказувала, що судовим експертом також було встановлено, що на етапі виготовлення Державного акту на право власності на земельну ділянку від 24.09.1999 року серії І-ОД №073550, зареєстрованого в книзі державних актів на право приватної власності на землю №838, зйомка земельної ділянки № НОМЕР_1 а виконана не по фактичним межам (огорожам). Під час дослідження інвентаризаційної справи №31, судовим експертом не було встановлено наявність будь-якого іншого порядку користування земельними ділянками під №326а, яка належить ОСОБА_1 , № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_4 та №326б, яка належить ОСОБА_2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Враховуючи вищезазначене, позивачка ОСОБА_1 просила суд задовольнити її уточнені позовні вимоги, а саме: 1.Визнати незаконним та скасувати рішення ХІ сесії ХХІІІ скликання Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 23.07.1999 року, в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,049 га, розташовану на території Затоківської селищної ради, СК «Рассвет», ділянка № НОМЕР_1 із оформленням державного акту на право приватної власності.

2. Визнати недійсним та скасувати Державний акт серії І-ОД №073551 на право власності на земельну ділянку площею 0,049 гектарів розташовану на території Затоківської селищної ради, СК «Рассвет», ділянка № НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_4 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №837.

3. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 24201610 від 07.09.2015 року відносно земельної ділянки із кадастровим номером 5110300000:02:011:0055, за реєстраційним номером - 719603151103.

4. Визнати недійсним договір дарування від 20.09.2003 року та зареєстрований в реєстрі за №5223, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

5. Визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД №002542 виданий Білгород-Дністровським міським відділом земельних ресурсів 09.03.2004 року на ім`я ОСОБА_2 .

6. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 24196574 від 07.09.2015 року відносно земельної ділянки із кадастровим номером 5110300000:02:011:0005 за реєстраційним номером 719576951103.

7. Стягнути у рівних частках з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн., сплачений судовий збір у розмірі 365,40 грн., витрати на проведення судових експертиз та геодезичних робіт у розмірі 9135,00 грн. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року у задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено у повному обсязі (т.3, а.с.20-28). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року, та постановлення нового, яким позов задовольнити в повному обсязі (т.3, а.с. 32-35). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї (т.3, а.с.58-62), колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки № НОМЕР_2 , площею 0,038 гектарів, розташованої на території Затоківської селищної ради, СК «Рассвет», що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ОД №073550, виданого 24.09.1999 року. Відповідачка ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,049 гектарів, розташованої на території Затоківської селищної ради, СК «Рассвет», що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ОД №073551, виданого 24.09.1999 року. На замовлення відповідачки ОСОБА_4 ДП «Центр державного земельного кадастру» Одеська регіональна філія було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки площею 0,049 га, для ведення садівництва за адресою: СК «Рассвет», ділянка № НОМЕР_1 на території Затоківської селищної ради м.Білгород-Дністровський Одеської області. Дана земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_4 на підставі рішення ХІ сесії ХХІІІ скликання Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 23.07.1999 року. Вирішуючи даний спір, суд виходив із того, що в Акті від 31.05.2010 року про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі на зберігання межових знаків для ведення садівництва відповідачці ОСОБА_4 , міститься підпис позивачки ОСОБА_1 , що свідчить про те, що позивачка ОСОБА_1 не заперечувала щодо меж цієї земельної ділянки та її розмірів. Крім того, відповідно до Договору дарування земельної ділянки від 12 вересня 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за №5223 та посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю., ОСОБА_4 подарувала відповідачці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,03 га, що належить їй на підставі Державного акту І-ОД №073551, виданого Затоківською селищною радою 24.09.1999 року за №837, розміщену на землях, що знаходиться у віданні Затоківської селищної ради, за адресою: АДРЕСА_1 , надану для ведення садівництва (т.1, а.с.22-23). Таким чином, відповідачка ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки площею 0,0299 га, кадастровий номер 5110300000:02:011:0005, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №45265369 від 07.10.2015 року (т.1, а.с.96). В свою чергу, відповідачка ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки площею 0,0195 га, кадастровий номер 5110300000:02:011:0055, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційно довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №45261336 від 07.10.2015 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.09.2015 року, індексний номер 43466712 (т.1, а.с.172). Разом з тим, згідно повідомлення Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №2318/124-18 від 08.10.2018 року, кадастровий номер земельній ділянці, що належить на праві власності позивачці ОСОБА_1 , на теперішній час не присвоєно, що не6 заперечується учасниками справи. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з висновком судового експерта Чорної Ю.П. №47/2018 від 10.05.2019 року було встановлено невідповідність меж земельної ділянки позивачки ОСОБА_1 межам, зазначеним в Державному акті на право власності на земельну ділянку від 24.09.1999 року, серія І-ОД №073550. Окремо зазначено, що гр. ОСОБА_1 не має вільного доступу до зовнішньої частини будинку літ. «А» в повному обсязі (приміщення №3 пл. 14,3 кв.м). Існуюча огорожа встановлена впритул до стіни та частина будинку довжиною 1,04 м фактично знаходиться на території земельної ділянки гр. ОСОБА_4 . Фактична площа земельної ділянки № НОМЕР_2 , (яка належить позивачці ОСОБА_1 ), складає 454,0 кв.м, що на 70 кв.м. більше площі згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ОД №073550, також експертом встановлено накладення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка належить відповідачці ОСОБА_4 , згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ОД №073551 і даним кадастру, та фактичних меж земельної ділянки № НОМЕР_1 а ОСОБА_1 на частині площею 23,80 кв.м. Частина житлового будинку літ. «А» (приміщення №3 пл. 14,3 кв.м, яке знаходиться у фактичному користуванні гр. ОСОБА_1 ) розташована в межах земельної ділянки АДРЕСА_2 ОСОБА_4 . Встановити, з якого саме часу триває діючий порядок користування земельними ділянками, ким була встановлена огорожа між земельними ділянками не вбачаться можливим. Іншого порядку користування зазначеними вище земельними ділянками експертом також встановлено не було (т.2, а.с.86-96). Таким чином, суд виходив із того, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що саме відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 була встановлена огорожа між земельними ділянками, та з якого часу між ними був встановлений порядок користування зазначеними вище земельними ділянками. При цьому суд вказав, що відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Крім того, за змістом ч.1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, визнається судом незаконним та скасовується. Суд зазначив, що відповідно до ст.41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Крім того, ст.321 ЦК Українизабезпечує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР«Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів №2, №4, №7 та №11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на повагу своєї власності, безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Крім того, суд зазначив, що згідно із п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Статтею 140 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, згідно якого підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. У відповідності до ч.1 ст. 155 ЗК Україниу разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Разом з тим, в Україні існує презумпція законності правового акту: усі правові акти, що прийняті органами державної влади та набрали чинності, вважаються законними і обов`язковими для виконання та дотримання, доки не буде встановлено протилежне у передбаченому законом порядку. При цьому суд обгрунтовано вказав, що ні в самому оскаржуваному Рішенні ХІ сесії ХХІІІ скликання Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 23.07.1999 року, ні в додатку до нього, не зазначено меж земельної ділянки, що була передана у власність відповідачці ОСОБА_4 , а зазначена лише її площа 0,049 га, що не дає підстав для визнання не законним вказаного Рішення, в частині передачі у приватну власність відповідачці ОСОБА_4 земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,049 га, розташовану на території Затоківської селищної ради, СК «Рассвет», із оформленням державного акту на право приватної власності. З підстав викладеного, суд також дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним та скасування Державного акту серії І-ОД №073551 на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,049 га, розташовану на території Затоківської селищної ради, СК «Рассвет», виданого на ім`я ОСОБА_4 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №837. Крім того, суд вказав, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Також суд виходив із того, що у відповідності до ст.ст.125,126 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав і посвідчується державним актом, який видається і реєструється сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Таким чином, як було зазначено вище, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що відповідачами були порушені права позивачки. Крім того, суд виходив із того, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення садівництва за адресою: СК «Рассвет», на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області була розроблена ДП «Центр державного земельного кадастру». При цьому суд правильно зазначив, що відповідачка ОСОБА_4 не несе відповідальності за невідповідність встановленим межам земельної ділянки існуючому порядку користування. Окрім того, суд зазначив, що позивачкою ОСОБА_1 було власноруч підписано Акт від 31.05.2010 року про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі на зберігання межових знаків для ведення садівництва відповідачці ОСОБА_4 . Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 та її представника адвоката Гафійчука С.Д. про те, що ОСОБА_1 не давала своєї згоди на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі на зберігання межових знаків для ведення садівництва відповідачці ОСОБА_4 , а також не підписувала Акт від 26.07.1999 року (т.1, а.с.52, т.3, а.с.112), з посиланням на Висновок експертизи (т.3, а.с.108-114), то колегія суддів зазначає, що даний Висновок експертизи складений по заяві позивача ОСОБА_1 , в той час як відповідачам не було надано права задати свої питання експертам та бути присутніми при відборі зразків підписів ОСОБА_1 . Крім того, згідно вказаного Висновку експерта, мова йде саме про Акт від 26.07.1999 року (т.1, а.с.52, т.3, а.с.112), в той час як в оскаржуваному судовому рішенні мова йде про Акт від 31.05.2010 року (т.1, а.с.57), яким встановлено (відновлення) межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано на зберігання межові знаки для ведення садівництва відповідачці ОСОБА_4 і отримання нею правовстановлюючих документів на дану земельну ділянку, що свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 не заперечувала щодо меж цієї земельної ділянки та її розмірів. Суд також обгрунтовано виходив із того, що інші позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від зазначених вище вимог, а також не є підставами для відшкодування на користь ОСОБА_1 судових витрат. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім викладеного, колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення у справі постановлено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення через відпустку судді Комлевіої О.С. складено 12.07.2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда О.С. Комлева Т.В. Цюра