Постанова 4811 № 454/1102/20

Справа № 454/1102/20 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А. Провадження № 22-ц/811/1104/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 року м.Львів Справа № 454/1102/20 Провадження № 22ц/811/1104/21 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Приколоти Т.І., суддів Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В., секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Степова» на рішення Сокальського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Сокалі 21 січня 2021 року у складі судді Веремчука О.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- встановив: 3 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернувся з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він перебував у трудових відносинах з ВП Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» з 17 січня 2006 року до 1 жовтня 2019 року. Зазначає, що звільнений з роботи по стану здоров`я. Вказує, що після звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку належних йому сум заробітної плати, розмір якої складає 78 493, 96 грн., а після відрахування податків він мав отримати 53 374, 91 грн. Просить позов задовольнити. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача в користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи в сумі 50 000 грн. Вирішено питання судових витрат. Рішення суду оскаржує ДП «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Степова». Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що підприємство отримує кошти виключно від реалізації вугільної продукції. Падіння цін на цю продукцію спричинило відсутність обігових коштів для виплати заробітної плати працівникам. Заперечує вину підприємства у невиплаті заробітної плати позивачу. Вважає, що визначений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є неспівмірним до розміру заборгованості, оскільки значно перевищує таку заборгованість. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що з 17 січня 2006 року по 1 жовтня 2019 року позивач перебував у трудових відносинах з ВП Шахта «Степова» Державного підприємства «Львіввугілля». Він звільнений з роботи по стану здоров`я. З довідки ПАТ «Шахта «Степова» від 28 лютого 2020 року вбачається, що заборгованість з виплати заробітної плати перед позивачем складає 110 552, 10 грн. Невиплаченою є вихідна допомога в сумі 43 138 , 20 грн. Заборгованість з виплати заробітної плати перед позивачем складає 43 138, 20 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Шахта «Степова» від 3 березня 2020 року. Відповідно до ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму . Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст. 117 КЗпП України. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу (підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум порушені відповідачем та підлягають судовому захисту. Судом першої інстанції вірно задоволено вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Розрахунок сум, що підлягають стягненню, суд мотивував наступним. Відповідно до п.20 постанови Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Згідно із ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 - середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до розділу IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період. При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку. Судом першої інстанції вірно зазначено, що для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід враховувати кількість робочих днів затримки, а не календарних днів, як вказано позивачем. Середньоденна заробітна плата позивача складає 966,48 грн. Період затримки розрахунку з 2 жовтня 2019 року до дня ухвалення рішення судом складає 104 робочих днів. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за цей період складає: 966,48 грн. х 104 днів = 100 513,92 грн. Відповідно до ст. 117 КЗпП України разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з урахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до цієї статті, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року, зменшуючи розмір відшкодування, визначений з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Встановлено, що позивач був звільнений з роботи за станом здоров`я. Після звільнення він має право на отримання виплат у зв`язку з втратою працездатності. З урахуванням встановленого, засад співмірності, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50 000 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у цій частині. У рішенні суд першої інстанції посилається на ст. 237-1 КЗпП України, постанову Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року. У рішенні вказано, що позивачем не доведено моральних страждань внаслідок затримки виплати йому заробітної плати. З матеріалів справи, а саме з позовної заяви вбачається, що позивач звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З вимогою про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 не звертався. Тому мотиви щодо відмови у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди є зайвими. На підставі встановленого, рішення суду першої інстанції необхідно змінити та виключити з мотивувальної частини рішення посилання щодо вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди. Керуючись ст. 367, п.1, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Степова» задовольнити частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2021 року змінити та виключити з мотивувальної частини рішення посилання щодо вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено і підписано 6 липня 2021 року. Головуючий Судді