Ухвала КЦС ВС № 204/8756/20

Ухвала 12 липня 2021 року м. Київ справа № 204/8756/20 провадження № 61-10309ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., розглянувши касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Приваліхіна А. І., від 28 грудня 2020 року про відмову у відкритті провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В, від 16 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Відмовляючи у відкритті провадження, суд встановив, що позивач просив про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок держави на підставі статті 56 Конституції України, частини шостої статті 1176 та статті 1173 Цивільного кодексу України, статтей 1 та 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду», пункту 48 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, у зв`язку з незабезпеченням та порушенням державними органами владигарантії права громадянина України ОСОБА_1 , наданого законодавчою владою від імені народу України, на звернення до суду задля захисту порушеного та незабезпеченого права, на підставі статті 8 Конституції України, без жодних обмежень чи умов, та гарантії права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, на підставі статті 55 Конституції України, за адміністративним позовом по справі № 160/15058/20. Оскаржувані судові рішення мотивовані зокрема тим, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, рішення суду, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи судом. 23 червня 2021 року та 30 червня 2021 року засобами електронної пошти ОСОБА_1 подав касаційні скарги на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року. У касаційних скаргах ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати та повернути справу на розгляд до суду першої інстанції. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що оскаржувані судові рішення всупереч положень статей 22, 64 Конституції України обмежують права заявника на доступ до правосуддя, порушуючи гарантоване статтею 8 Конституції України право на звернення до суду без жодних обмежень чи умов та гарантію на розгляд справи у суді, згідно статті 55 Конституції України. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України). Ухвала про відмову у відкритті провадження не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи. Колегія суддів встановила, що касаційні скарги є необґрунтованими, а правильне застосування судами норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття провадження є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування та тлумачення. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР). Згідно відомостей ЄДРСР у справі № 160/15058/20 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Міністерства юстиції України про встановлення наявності чи відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху, а ухвалою цього ж суду від 30 листопада 2020 року позовну заяву повернуто ОСОБА_1 . Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №160/15058/20 залишена без змін. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 160/15058/20 - відмовлено. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду та суддів, який за своєю суттю, є засобом, що гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини з питання імунітету суддів зауважував, що такий імунітет має законну мету, оскільки є засобом забезпечення належного здійснення правосуддя (рішення у справах "Ернст та інші проти Бельгії", N 33400/96, § 47-57, від 15 липня 2003 року, «Плахтєєв та Плахтєєва проти України № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року в справі № 6-3139цс16 зазначав, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц дійшла наступних висновків: «Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року). Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)». Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про відшкодування моральної та матеріальної шкоди не підлягає розгляду в судах та відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 186 ЦПК України. Подібні висновки викладені Верховним Судом в ухвалі від 18 лютого 2021 року в справі № 204/8439/20 при відмові у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Посилання заявника на порушення його права на звернення до суду є необґрунтованими. У разі, якщо ОСОБА_1 вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суду йому завдана шкода, він не позбавлений права звернутися із відповідним позовом до держави. Оскільки правильне застосування судами норм права при вирішенні питання про відкриття провадження у справі є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів вважає, що касаційні скарги є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 388, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у цивільній справі № 204/8756/20. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта