Постанова КЦС ВС № 761/7417/20

Постанова Іменем України 19 жовтня 2022 року м. Київ справа № 761/7417/20 провадження № 61-20595 св 21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідачі: Державне бюро розслідувань, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі судді Журби С. О., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного бюро розслідувань, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві провідшкодування шкоди, завданої, на її думку, незаконними діями, пов`язаними з невиконанням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року про зобов`язання уповноваженої службової особи Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 , отриманою Державним бюро розслідувань 17 грудня 2019 року за вх. № М-10576 (справа № 761/48344/19). Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року у складі судді Саадулаєва А. І. матеріали цивільної справи № 761/7417/20 направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Печерського районного суду м. Києва. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що за загальним правилом підсудності, визначеним у частині другій статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Ураховуючи те, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань обидва відповідачі у справі знаходяться у Печерському районі м. Києва, справа підлягає передачі за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Печерського районного суду м. Києва на підставі пункті 1 частини першої статті 31 ЦПК України. Не погоджуючись з указаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не виконала вимоги ухвали Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року про залишення її апеляційної скарги без руху, а саме: не сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги, а тому відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України апеляційна скарга підлягає поверненню заявнику як неподана. Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав, передбачених частиною третьою статті 185 ЦПК України. Роз`яснено заявнику право на повторне звернення до суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2021 року ОСОБА_1 повторно подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року й передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 761/7417/20 із Печерського районного суду м. Києва. У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» у цій справі судовий збір не сплачується. Апеляційний суд зазначене не врахував та помилково повернув її апеляційну скаргу, чим обмежив її у доступі до правосуддя. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного бюро розслідувань, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування шкоди, завданої, на її думку, незаконними діями, пов`язаними з невиконанням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року про зобов`язання уповноваженої службової особи Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 , отриманою Державним бюро розслідувань 17 грудня 2019 року за вх. № М-10576 (справа № 761/48344/19). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року матеріали цивільної справи № 761/7417/20 направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Печерського районного суду м. Києва. Не погоджуючись з указаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Згідно абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, щопереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначається, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (пункт 47 Рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», справа № 19164/04). ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). Апеляційна скарга за формою й змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України. Частиною другою статті 357 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Постановляючи ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, а у подальшому - ухвалу про визнання її неподаною та повернення, апеляційний суд виходив з того, що апеляційна скарга не оплачена судовим збором, а підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, передбачені пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відсутні, оскільки вказана норма звільняє від обов`язку сплати судового збору лише при подачі позову даної категорії та не передбачає звільнення такої особи від судового збору за апеляційне оскарження процесуальних рішень суду в рамках такої справи. Однак, такий висновок є помилковим з огляду на наступне. Позивач звернулася до суду із позовом до Державного бюро розслідувань, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування шкоди, завданої, на її думку, незаконними діями посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування. У пункті 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Тлумачення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що у справі про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 914/1748/17 вказав, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях судового процесу, а саме при апеляційному перегляді справи. Ці стадії судового захисту є єдиним судовим процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення справ з метою захисту порушеного права. Тобто, якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно, він звільняється від сплати судового збору також і на наступних стадіях цивільного процесу, зокрема при поданні апеляційної та касаційної скарги на судові рішення у такій справі. Вказаний підхід при тлумаченні положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» узгоджується зі висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 204/8598/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 204/8756/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 932/3553/21 та від 19 січня 2022 року у справі № 204/2078/20. Враховуючи наведене, у вказаній справі ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої, на її думку, незаконними діями посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», тому, відповідно, вона звільнена і від сплати судового збору за подання у цій справі апеляційних та касаційних скарг. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 з підстав несплати нею судового збору. У частині четвертій статті 406 ЦПК України визначено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, то оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню. Разом з тим, із матеріалів справи убачається, що рішенням Печерського районного суду м Києва від 26 березня 2021 року справу розглянуто по суті, позов ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Головного управління Державної казначейської службу України у м. Києві про відшкодування шкоди залишено без задоволення. Вказане рішення суду набрало законної сили, а тому колегія суддів вважає, що підстав для передачі справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження немає. Подібні висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц. Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року скасувати. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта