Постанова 4815 № 569/7221/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2021 року м. Рівне Справа № 569/7221/20 Провадження № 22-ц/4815/542/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Хилевича С. В., Боймиструка С. В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Державне підприємство «Бурштин України» розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Бурштин України» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2021 рокуу складі судді Ковальова І. М., ухвалене в м. Рівне о 12 годині 40 хвилин, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Бурштин України» про стягнення частини невиплаченої заробітної плати, стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що працював у відповідача на посаді генерального директора. При звільненні із займаної посади посадовими особами ДП «Бурштин України» з ним не було проведено повний розрахунок, а саме: не виплачено в повному обсязі заробітну плату та компенсацію 13 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з липня 2019 по лютий 2020 року. Просив суд стягнути на свою користь невиплачену частину заробітної плати в сумі 36 958,41 грн, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 4 902,69 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06.02.2020 року і по день повного розрахунку або на день ухвалення рішення. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2021 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Бурштин України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 36 958,41 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4 902,69 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000,00 грн. Стягнуто з Державного підприємства «Бурштин України» судовий збір в розмірі 2 522,40 грн. та зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України. В решті позовних вимог відмовлено.. Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що проведення з працівником повного розрахунку в день звільнення є передбаченим законом обов`язком працедавця, який відповідачем дотриманий не був, та, крім цього, останнім не було доведено відсутності вини у порушенні строків виплати належних працівникові сум при звільненні. Суд також врахував компенсаторний характер передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця та виходив з того, що майнові втрати працівника, пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні, не підлягають реальній, а лише орієнтовній оцінці. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неправильної оцінки фактичних обставин та їх недостатнього дослідження, Державне підприємство «Бурштин України» оскаржило його в апеляційному порядку.В поданій апеляційній скарзі вказує на помилковий розрахунок заборгованості та пояснює, що сума 36 951,81 грн стягнута судом як заборгованість по заробітній платі вже включає у себе компенсацію за невикористані дні відпустки, а тому стягнення суми 4 902,69 грн. є подвійним. Заперечує стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та доводить, що вини підприємства у такій затримці немає. Додає, що позивач, обіймаючи посаду директора підприємства, одним із основних обов`язків мав обов`язок по виплаті заробітної плати працівникам, в тому числі, і собі, який був власне ним і порушений. Вважає неправильним розрахунок судового збору, який, на його думку, завищений. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах. Наказом №144-к від 23.07.2019 року ОСОБА_1 був призначений виконуючим обов`язки генерального директора Державного підприємства «Бурштин України» з 25.07.2019 року. Наказом голови Державної служби геології та надр України від 05 лютого 2020 року №45-к про увільнення ОСОБА_1 відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3012.2015 №1174 наказано: 1.Увільнити ОСОБА_1 від виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства «Бурштин України» 06 лютого 2020 року. 2.Визнати таким, що втратив чинність наказ Держгеонадр від 23.07.2019 №144-К «Про призначення ОСОБА_1 ». Підстава: заява ОСОБА_1 . Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України. В свою чергу, ст. 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника проводиться виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Як вбачається з матеріалів справи, у день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунок у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України. Дані обставини стороною відповідача не заперечуються. Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі сум (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненням працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Згідно довідки про доходи №16 від 20 березня 2020 року, виданої ДП «Бурштин України» вбачається, що загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з липня 2019 року по лютий 2020 року становить 81 659,30 грн., а за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб (14698,66 грн.) та військового збору (1225,33 грн.) заборгованість по заробітній платі становить: 65 735,31 грн. (81659,30 грн. 14698,66 грн. 1225,33 грн. = 65735,31 грн.). Виписка по картці АТ КБ «ПриватБанк» від 03 травня 2020 року підтверджує, що на картковий рахунок ОСОБА_1 були перераховані кошти: зарплата Бурштин України: 07.10.2019 2682,05 грн.; 07.10.2019 11749,94 грн.; 11.10.2019 1000,00 грн.; 13.01.2020 9974,07 грн.; 16.04.2020 2093,50 грн.; 17.04.2020 1277,34 грн., а всього 28776,90 грн. За таких обставин, загальний розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем у відповідача становить 36 958,41 грн. (65735,31 грн. (нарахована заробітна плата) 28776,90 грн. (виплачена заробітна плата). У суді першої інстанції представник відповідача ДП «Бурштин України» не заперечував проти того, що позивачу не було виплачено грошові кошти в розмірі 4902,69 грн. компенсації за 13 днів невикористаної відпустки (377,13 грн. (середньоденна заробітна плата) х 13 (днів невикористаної відпустки) = 4902,69 грн.). Розмір вказаної заборгованості по заробітній платі та заборгованості з виплати компенсації за невикористану відпустку підтверджується розрахунком, наданим представником ДП «Бурштин України» до суду першої інстанції, а тому покликання в апеляційній скарзі на те, що кошти в розмірі 4902,69 грн. компенсації за 13 днів невикористаної відпустки вже були включені до суми заборгованості по заробітній платі. Розрахунковий листок за лютий 2020 року, доданий до апеляційної скарги, не може бути взятий апеляційним судом до уваги з огляду на положення ч. 3 ст. 367 ЦПК України, яка передбачає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таких обставин апелянтом не наведено. З огляду на наведене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі. Що стосується заперечень відповідача, викладених в апеляційній скарзі, проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то в цій частині апеляційний суд приходить до наступних висновків. За положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов`язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред`являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов`язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 Цивільного кодексу України обов`язок доведення її відсутності лежить на власникові. Разом з цим, метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до частини першої статті 9ЦК Україниположення ЦК Українизастосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК Українимають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551ЦК Українипро те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві колегія суддів доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зважаючи на вищенаведене, враховуючи орієнтовну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 07 лютого 2020 року по день винесення рішення судом за 232 робочих дні, яка становить 137 733,76 грн. (593,68 грн. середньоденна заробітна плата х 232 робочих дні = 137 733,76 грн.), стягнення місцевим судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 грн. є законним, обґрунтованим, таким, що відповідає балансу інтересів як позивача, так і відповідача. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державного підприємства «Бурштин України» залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2021 рокуу залишити без зміни. Поновити дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 липня 2021 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Боймиструк С. В.