Постанова 4857 № 1340/4243/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 1340/4243/18 пров. № А/857/5754/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., за участю секретаря судових засідань Михальської М.Р., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (головуючий суддя: Брильовський Р.М., місце ухвалення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 28.01.2021) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ательєр» про визнання протиправними та скасування рішень, встановив: позивачі, 18.09.2018 звернулися з позовом до суду, в якому просили: - визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 березня 2018 року № 310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка»; - визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 липня 2018 року № 720 «Про погодження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1 ». Обґрунтовують позов тим, що необхідними умовами для прийняття рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про погодження детального плану території, є виконання встановлених законодавством вимог щодо розробки проекту детального плану території, а також щодо проведення громадських слухань проектів містобудівної документації. Недотримання передбачених чинним законодавством процедур свідчить про відсутність правової підстави для прийняття рішення та, як наслідок, незаконність прийнятого рішення. Зазначають, що 11.06.2018 відбулося засідання № 9 архітектурно-містобудівної ради, на якому було погоджено Детальний план території, обмеженої АДРЕСА_1 , без врахування зауважень до громадських слухань та без розгляду таких на погоджувальній комісії. Позивачі зазначають, що рішення про врахування або відхилення пропозицій уповноваженим органом не приймалися. На відсутність правової підстави прийняття оскаржуваного рішення вказує, також недотримання вимог містобудівної документації, будівельних стандартів та норм, чинного законодавства. Зокрема, інспектування суміжних будівель свідчить про те, що потенційне будівництво готелю спричинить тріщини у будинках, які не пристосовані до проведення будівельних робіт на сусідніх земельних ділянках. Фундамент будинків не укріплений достатньо для того, щоб забезпечити безпечне будівництво на сусідніх земельних ділянках. У мешканців АДРЕСА_1 , як і в будь-яких інших мешканців міста Львова є право, передбачене ч. 1 ст. 50 Конституції України на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Вказане конституційне положення розкривається у законах України та підзаконних актах, зокрема, в Законі України Про регулювання містобудівної діяльності, яким встановлюється порядок розробки, погодження та прийняття містобудівної документації, яка приймається, зокрема, для створення безпечних для життя і здоров`я середовища. Посилаються на те, що вказані вище земельні ділянки перебувають в безпосередній близькості до їх будинку, а тому вважають, що планування забудови поряд з їх житловими будинками об`єкту, що зазначений у спірних рішеннях та Завданні на розробку детального плану території, порушує їх конституційне право на безпечні умови життя. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2019 позов задоволено повністю. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 апеляційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2019 у справі № 1340/4243/18 без змін. Постановою Верховного Суду від 19.12.2019 касаційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради задоволено частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 скасовано, а справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року в задоволенні позову відмовлено повністю. З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивач ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, пояснення надали аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просять апеляційну скаргу задовольнити, судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради Тарасович О.І. та представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ательєр» Потопальський Б.М., у судовому засіданні, апеляційну скаргу не визнали, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін. ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його участь в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представниці відповідачів та представника третьої особи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що погодження розробленого детального плану території відповідає вимогам законодавства та державним будівельним нормам, а процедура громадського обговорення і слухань відповідачем була проведена з дотриманням вимог закону. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 23 березня 2018 року виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1 ». Виконавчим комітетом Львівської міської ради, 06 липня 2018 року прийнято рішення № 720 «Про погодження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1 ». Не погодившись із вказаними рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися з позовом до суду. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Повноваження Львівської міської ради та виконавчих органів міськради у спірних правовідносинах регулюються, законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статей 28, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність. Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI), який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Статтею 7 цього Закону визначено, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом: 1) планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях; 2) моніторингу стану розроблення та реалізації містобудівної документації на всіх рівнях; 3) визначення державних інтересів для їх врахування під час розроблення містобудівної документації; 4) проведення ліцензування і професійної атестації; 5) розроблення і затвердження будівельних норм, державних стандартів і правил, запровадження одночасної дії міжнародних кодів та стандартів; 6) контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, проектної документації. Планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (стаття 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Згідно із положеннями статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території. Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів. Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Відповідно до частини восьмої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 815/3880/14, від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а. Механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях визначається Порядком розроблення містобудівної документації, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (далі - Порядок № 290). Пунктом 4.1 Порядку № 290 визначено, що рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 290 замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є, при розробленні, зокрема, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Згідно з приписами пункту 4.8 Порядку № 290 детальний план території розробляється для територій житлових районів, мікрорайонів, кварталів нової забудови, комплексної реконструкції кварталів, мікрорайонів застарілого житлового фонду, територій виробничої, рекреаційної та іншої забудови. Послідовність розроблення та площі територій, для яких розробляються детальні плани, визначає відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури відповідно до генерального плану населеного пункту. Зі змісту наведених правових норм можна дійти висновку, що органом, уповноваженим на надання дозволу на розроблення детального плану території міста є відповідна міська рада, а замовником розроблення детального плану території є виконавчий орган такої ради. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 810/4017/17, від 26 травня 2020 року у справі № 750/11932/16-а. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 березня 2018 року № 310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А.Міцкевича, пр. Т. Шевченка» прийняте неуповноваженим органом місцевого самоврядування. Що є достатньою підставою для визнання його протиправним та скасування. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає недоцільним надавати правову оцінку дотримання процедури прийняття цього оскаржуваного рішення, зокрема щодо внесення питання про погодження детального плану території до порядку денного засідання виконавчого комітету ОСОБА_4 . Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 липня 2018 року № 720 «Про погодження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка», суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону № 3038-VI громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у ч. 1 цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється (ч. 2 ст. 21 Закону № 3038-VI). Відповідно до с. 10 ст. 21 Закону № 3038-VI порядок проведення громадських слухань проектів містобудівної документації на місцевому рівні визначає Кабінет Міністрів України. Пунктом 11 Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою КМ України від 25.05.2011 № 555 (далі - Порядок № 555) визначено, що пропозиції громадськості підлягають реєстрації органом місцевого самоврядування та розглядаються розробником і замовником проектів містобудівної документації у місячний строк. За результатами розгляду пропозицій заявнику надається відповідь про їх врахування або обґрунтована відмова. У разі наявності пропозицій громадськості, рішення про врахування яких розробник і замовник не можуть прийняти самостійно або мають місце спірні питання, особи, які забезпечують роботу з розгляду пропозицій громадськості, повідомляють про це відповідному органу місцевого самоврядування для прийняття останнім рішення щодо утворення погоджувальної комісії (далі - комісія). Комісія у двотижневий строк розглядає спірні питання та приймає рішення про врахування або мотивоване відхилення таких пропозицій (пункт 14 Порядку № 555). У пункті 15 цього Порядку зазначено, що засідання комісії є правоможним, якщо у ньому взяли участь не менше двох третин її членів (з них не менше половини - представників громадськості). Рішення комісії приймається більшістю присутніх членів та оформлюється відповідним протоколом. Урегульовані комісією спірні питання між сторонами є підставою для внесення змін до проекту містобудівної документації. У разі неспроможності комісії врегулювати спірні питання між сторонами остаточне рішення приймає відповідний орган місцевого самоврядування під час затвердження містобудівної документації. Оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації здійснюється у двотижневий строк з дня їх прийняття шляхом опублікування в засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення таких рішень на офіційних веб-сайтах відповідних органів місцевого самоврядування (пункт 16 Порядку № 555). Пунктом 17 цього Порядку визначено, що затвердження проектів містобудівної документації без проведення процедури розгляду пропозицій громадськості забороняється, а матеріали щодо розгляду таких пропозицій є невід`ємною складовою частиною зазначеної документації. Зі змісту наведених правових норм можна дійти висновку, що громадські слухання щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні відбуваються оприлюдненням проектів містобудівної документації на місцевому рівні, наданням особам, які мають право на подання пропозицій до проектів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій; безпосереднім поданням пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; утворенням погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюдненням результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації. Цей висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 369/7675/14-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 695/725/15-а, від 19 червня 2019 року у справі № 815/1884/18, від 13 березня 2020 року у справі № 320/6466/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а. З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що з 19 травня по 07 червня 2018 року тривало громадське слухання щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника , пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка в місті Львові. Під час громадських слухань подано ряд скарг та зауважень до проекту детального плану від мешканців суміжних будинків, зокрема і від позивачів. Враховуючи кількість письмових пропозицій та зауважень, які були зареєстровані у встановленому порядку, всупереч вимогам пункту 11 Порядку № 555, органом місцевого самоврядування не утворено погоджувальної комісії із вирішення спірних питань, які виникли під час громадського обговорення детального плану території, не затверджено персонального складу погоджувальної комісії із вирішення спірних питань. Натомість, 11 червня 2018 року на засіданні № 9 архітектурно-містобудівної ради був погоджений детальний план зазначеної території без врахування зауважень до громадських слухань та без розгляду таких на погоджувальній комісії, що суперечить приписам Порядку №

555. Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги подані відповідачем до суду матеріали розгляду пропозицій та протокол зустрічі з головним архітектором проєкту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка, оскільки такі, в розумінні пунктів 11, 15 Порядку № 555, не є протоколом громадських слухань та належним вирішенням спірних питань, які виникли під час громадського обговорення детального плану території. Отже, порушення процедури проведення громадських слухань є підставою для скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке ґрунтується на такій містобудівній документації, оскільки прийняте без урахування пропозицій громадськості. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 липня 2018 року № 720 «Про погодження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка» слід визнати протиправним та скасувати, оскільки таке прийняте з порушенням вимог, затверджених постановою КМ України від 25.05.2011 №

555. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що орган місцевого самоврядування надає дозвіл на розроблення детального плану тих територій, які включені до генерального плану населеного пункту відповідно до функціонального призначення земельних ділянок, визначеного у генеральному плані міста. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 810/4017/17; у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/13358/17. Із досліджених матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що цільове призначення земельної ділянки по АДРЕСА_2 : для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; вид використання земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багаторівневого паркінгу рампового типу з приміщеннями торгово-офісного і спортивно-відпочинкового призначення. Натомість, оскаржуваними рішеннями передбачено будівництво готельного комплексу, що суперечить генеральному плану м. Львова, а погодженим детальним планом території фактично змінюється цільове призначення земельної ділянки. Однак, суд першої інстанції, не дослідив безпосередньо положення Генерального плану, не перевірив відповідність функціонального призначення земельної ділянки обмеженої АДРЕСА_1 визначеного у дозволі на розроблення детального плану - для будівництва готельного комплексу, вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, Генеральному плану міста Львова, і як наслідок помилково дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваних рішень органом місцевого самоврядування. Стосовно висновків суду першої інстанції про відсутність у позивачів права на звернення до суду з цим позовом у зв`язку з тим, що, на думку відповідача, спірними рішеннями не порушуються їх права і охоронювані законом інтереси, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Земельна ділянка, відносно якої було прийнято оскаржуване рішення розташована у місті Львові. Так, у пункті 13 частини 1 статті 1 цього Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси. Як встановлено судом апеляційної інстанцій, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , а позивач ОСОБА_2 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , а відтак є суб`єктами, яким, у розумінні вищезгаданих приписів законодавства, належить право подання пропозицій до проектів містобудівної документації. Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує частина перша статті 5 КАС України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частин 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Водночас, за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 за №18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Суд апеляційної інстанції зазначає, що територіальні громади мають власні типи соціальної поведінки, стосовно яких територія є умовою, що забезпечує стійку взаємодію соціальних суб`єктів, які формують територіальні соціальні мережі. При цьому, територія соціально-економічної активності одночасно є фактором зв`язку та умовою діяльності. Це стає можливим тоді, коли для господарюючого суб`єкта, яким є територіальна громада, мотивом економічної діяльності стає не лише максимальний прибуток, а й територіальний інтерес у будь-якій його формі. Територія з її природними особливостями та природними ресурсами, якими вона володіє, а також соціально-економічною інфраструктурою, що функціонує на ній, є матеріальною основою життя територіальної громади. Позивачі, як мешканці міста і користувачі відповідної земельної ділянки, що розташована на території, стосовно якої прийнято оскаржуване рішення, звернулись за судовим захистом, аргументуючи це тим, що орган місцевого самоврядування допустив порушення при прийнятті рішення що стосується питань, пов`язаних із плануванням забудови та розвитку території, збереження цілісності історичного середовища. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 0740/885/18. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що у позивачів наявне право на звернення до суду з цим позовом, оскільки заявлені вимоги стосуються безпосередньо їх прав як мешканців територіальної громади. А розроблення, погодження чи затвердження детального плану території з порушенням вимог законодавства, будівельних норм та стандартів безпосередньо впливає на право позивачів, як мешканців міста і користувачів земельних ділянок, щодо яких розробляється детальний план території, на безпечне для життя і здоров`я довкілля, гарантоване статтею 50 Конституції України та право на безпечне природне середовище, визначене статтею 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Крім того, суд апеляційної інстанції вважає підставними обґрунтування апелянта, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 липня 2018 року № 720 «Про погодження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка» є не лише актом індивідуальної дії, а й нормативно-правовим актом. Оскільки, у пункті 1 оскаржуваного рішення, виконавчим комітетом вирішено погодити детальний план території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території. Отже, цим рішенням виконавчий комітет Львівської міської ради погодив певний порядок планування та забудови території, запропонований в містобудівній документації, на основі якої таке рішення було прийнято, чим визначив та обмежив права невизначеного кола осіб, які проживають на території, щодо якої розроблено ДПТ. Планувальні рішення щодо певної території міста, селища, села тощо породжують в членів територіальної громади права, які мають бути враховані та не можуть бути порушені рішенням органу місцевого самоврядування. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.04.2020 у справі № 803/1254/17. Суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуваним рішенням порушено право в невизначеного кола осіб, які мають безпосереднє відношення до земельних ділянок, щодо яких розробляється детальний план території. Суд першої інстанції неправильно визначив правову природу прийнятих виконавчим комітетом рішень, і як наслідок дійшов помилкового висновку, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, а тому право на оскарження надано лише особі, щодо якої цей акт прийнято. Відповідно до вимог частин 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Юридична визначеність як складник верховенства права означає вимогу чіткості підстав, цілей і змісту нормативних приписів, особливо тих, які адресовано безпосередньо людині. Особа повинна мати змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки. Одним із елементів загального принципу юридичної визначеності є принцип правомірних (легітимних) очікувань людини. Він означає, що органи публічної влади, зокрема і місцевого самоврядування повинні не лише дотримуватися законів та інших нормативних актів, а й правомірних очікувань людини. Як зазначалось вище, судом апеляційної інстанції встановлено, що цільове призначення земельної ділянки по АДРЕСА_2 : для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; вид використання земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багаторівневого паркінгу рампового типу з приміщеннями торгово-офісного і спортивно-відпочинкового призначення. Натомість, оскаржуваними рішеннями передбачено будівництво готельного комплексу, що суперечить генеральному плану м. Львова, а погодженим детальним планом території фактично змінюється цільове призначення земельної ділянки. В рішенні № 8-рп/2005 Конституційний суд України зазначає, що правова передбачуваність та правова визначеність необхідні для того, аби учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях. щоб набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуваними рішеннями суб`єкта владних повноважень стосовно території, щодо якої розробляється ДПТ, порушує права позивачів у частині легітимних (законних) очікувань щодо здійснення органу місцевого самоврядування своїх прав та обов`язків. Оскільки, прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради оскаржуваних рішень порушило легітимні очікування та плани позивачів на подальше використання цієї земельної ділянки, яка знаходиться в комунальній власності та використовується громадою протягом тривалого часу для забезпечення своїх потреб. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про задоволення позову. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При поданні позовної заяви позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1409,60 грн, а за подання апеляційної скарги 2114, 40 грн. Оскільки, позовні вимоги задоволено повністю, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, судовий збір необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Львівської міської ради, на користь позивачки в сумі 3524 грн. Керуючись ст. ст. 310, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі № 1340/4243/18 скасувати та прийняти нову постанову, якою в позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 березня 2018 року № 310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка». Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 липня 2018 року № 720 «Про погодження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка». Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 26256622) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у розмірі грн (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш Повне судове рішення складено 09.07.2021.