Постанова 4875 № 922/4080/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" липня 2021 р. Справа № 922/4080/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Ільїн О.В. , суддя Россолов В.В. за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О. за участю представників учасників справи: заявника - Яснолобов О.В., Чмутова В.М. (особисто) розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків (вх.№1249Х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.03.2021 у справі № 922/4080/20, повний текст якої складено та підписано суддею Усатим В.О. у приміщенні господарського суду Харківської області 05.04.2021 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків, про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків ВСТАНОВИЛА: Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.03.2021 у справі № 922/4080/20 відмовлено в задоволенні клопотання керуючого реструктуризацією майна боржника про закриття провадження у справі. Закрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Припинено повноваження керуючого реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) арбітражного керуючого Шестопалової Ольги Дмитрівни (свідоцтво № 1264 від 31.07.2013, адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ). Скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16.02.2021. Скасовано заборону фізичній особі ОСОБА_1 відчужувати майно, вжиту ухвалою господарського суду Харківської області від 16.02.2021. Фізична особа ОСОБА_1 із вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилась та звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 30.03.2021 у справі № 922/4080/20 і направити зазначену справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд безпідставно закрив провадження у справі за п.2 ч.1 ст. 90 КУзПБ. На її думку, провадження у справі підлягало закриттю на підставі п.6 ч.1 ст. 90 КУзПБ, оскільки після публікації оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство від кредиторів не надійшло жодних вимог. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 у справі № 922/4080/20 було відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 15.06.2021. 10.06.2021 на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду від арбітражної керуючої Шестопалової О. Д. надійшов відзив (вх. 6738ел2612 ) на апеляційну скаргу. В судове засідання, призначене на 08.07.2021, з`явилась заявник апеляційної скарги - ОСОБА_1 особисто, а також її представник. В силу положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши пояснення заявника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно ст. 113 Книги ІV КзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою. Відповідно до п.3 ч.2, ч.1 статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника. Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення. Таким чином, відмінністю переліку документів, що подаються для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи є саме доведення на стадії відкриття відсутності у заявника-фізичної особи майна для задоволення вимог кредиторів. Інший спосіб визнання боржника - фізичної особи неплатоспроможним законодавством не передбачений. Встановивши у підготовчому засіданні 16.02.2021 наявність передбачених Кодексом України з процедур банкрутства підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд першої інстанції відкрив відповідне провадження. Встановивши, що після публікації оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство від кредиторів не надходило жодних вимог, суд першої інстанції закрив провадження у справі про банкрутство на підставі п.8 ч.1 ст.90 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме у зв`язку з не встановленістю ознак неплатоспроможності боржника. У справі, що розглядається, колегія суддів встановила внутрішню неузгодженість та суперечливість національного законодавства (нежиттєздатність норми права), які унеможливлюють захист законних прав неплатоспроможної особи. Так, відповідно до п.6 ч.1 ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справі підлягає закриттю, якщо до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог. Однак, відповідно до ч.2 ст. 90 КУзПБ закриття провадження за п.6 ч.1 цієї норми можливо лише у випадку, коди боржник визнаний банкрутом. Між тим, діюче законодавство не передбачає можливості визнання особи банкрутом в разі відсутності кредиторів та їх вимог. Таким чином, в разі відсутності кредиторів застосування п.6 ч.1 ст. 90 КУзПБ стає просто неможливим. Дослідивши цю колізію, колегія суддів вважає, що вона повинна вирішуватись на користь особи, яка звернулася до суду за захистом прав, в даному випадку боржника. Так, в силу принципів належного врядування, ризики неякісної роботи законодавця не повинні покладатись на громадян. Крім того, аналогічний висновок випливає з міркувань здорового глузду: прийняття законодавцем «нежиттєздатної» норми права не повинне погіршувати становища громадян, інакше «неякісні» норми права будуть мати в житті суспільства таке саме значення, як і правові норми належної якості, а це правовий нонсенс. Очевидно, що отримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акту, який відповідає критерію «якості закону». Стосовно критерію «якості законодавства» («якості закону») у пунктах 11 та 75 Висновку № 11 (2008) Консультативної Ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» зазначено про те, що до числа зовнішніх показників, від яких залежить якість судового рішення, відноситься якість законів, прийнятих законодавчими органами (зокрема, досконалість написання проєктів законів або чіткість у змісті законів, а також відсутність порушень процесуальних правил). Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11- 12 березня 2016 року), поняття «право» (law) охоплює не лише конституції, міжнародне право, статутне право та підзаконні акти, а й також - де доречно - суддєстворене право (judge-made law), як-то норми загального права, всі з яких є зобов`язальної природи. Будь-який припис права має бути доступним і передбачуваним (рішення ЄСПЛ у справах «Achour v. France», заява № 67335/01, п. 42; «Kononov v. Latvia» [ВП], заява № 36376/04, п 185). Зокрема, Венеційська Комісія виходить з того, що перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати не лише внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів влади, але й через те, що якість законодавства унеможливлює таке виконання. У Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (the Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року) встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (п. 21); у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (п. 24); верховенство права містить вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом (п. 37). Також у цій Доповіді, розкриваючи поняття «юридична визначеність» (legal certainty), наголошується на тому, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права, а також і для плідності бізнесової діяльності, із тим, щоб генерувати розвиток та економічний поступ; аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним; вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44). Як зазначено у Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11- 12 березня 2016 року), «передбачуваність» означає не лише те, що приписи акту права мають бути проголошеними ще до їх імплементації, а й що «вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними». ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84). Аналогічні підходи застосовані цим Судом також у багатьох інших справах, зокрема, Hentrich v. France, заява № 13616/88, п. 42; Lithgow and Others v. the United Kingdom, заяви 9006/80, 9262/81 та ін., п. 110; Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia [ВП], заява № 60642/08, п. 103; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], заява № 38433/09, п. 187; Hutten-Czapska v. Poland [ВП], заява № 35014/97, п.

163. Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля. В даній справі колегія суддів встановила, що права та законні інтереси кредиторів, відповідно до їх добросовісної позиції, неможливо задовольнити внаслідок неплатоспроможності боржника, що встановлено ще на стадії відкриття провадження, а право і законний інтерес визнання банкрутом для заявника може бути задоволений тільки внаслідок справедливого розгляду справи. Законним інтересом боржника у справі про банкрутство є не розшук кредитора та примушування його звернутись з вимогами, а визнання судом існуючого факту банкрутства та списання безнадійних боргів, які неможливо сплатити. Тому справедливим вирішенням даної справи є визнання реально існуючих обставин неплатоспроможності боржника та відсутності висунутих до нього вимог у процедурі банкрутства фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і по даний час жодних заяв від кредиторів з грошовими вимогами до боржника не надходило. Відповідно до п.6 ч.1 ст.90 Кодексу України з процедур банкрутства Господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство лише після визнання боржника банкрутом, якщо до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог. Однак, відносно фізичних осіб як раз і встановлено таку особливість як встановлення факту неплатоспроможності, що відповідає визначенню банкрутства, вже на стадії відкриття провадження. Наявність встановленої неплатоспроможності боржника усуває матеріальну зацікавленість кредиторів у результатах розгляду справи про банкрутство та не дає їм підстав здійснювати додаткові витрати для заявлення своїх вимог. Кредитори виконали передбачені законом можливості пред`явлення вимог у межах виконавчого провадження, що підтверджується документами у матеріалах справи. У свою чергу, виконавець у рамках встановленої законом процедури вчинив всі можливі та необхідні дії по виявленню майна боржника та задоволення вимог кредиторів. Відповідно, кредитори вже отримали документи про відсутність у боржника майна, тобто про його неплатоспроможність. Жодних нових обставин для кредиторів боржника у процесі провадження у справі про банкрутство не встановлено. Колегія суддів зазначає, що суд позбавлений можливості самостійно залучати кредиторів до участі у справі. Таким чином, оскільки кредитори до боржника з грошовими вимогами не звернулися, то провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи підлягає закриттю, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 90 КзПБ. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. При цьому Конвенція покликана гарантувати не теоретичні й ілюзорні, а практичні й ефективні права (див., mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Метьюз проти Сполученого Королівства» («Matthews v. the United Kingdom») [GC], заява № 24833/94, п. 34); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94, п. 36). У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві" У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що застосовані державою обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження входить у сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує «законну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Ashingdane v. The United Kingdom», заява № 8225/78, п. 57; «Fayed v. The United Kingdom», заява № 17101/90, п. 65; «Markovic and Others v. Italy», заява № 1398/03, п.п. 100-102). Суд першої інстанції помилково не усунув колізію зазначених норм ст. 90 КзПБ, та закрив провадження у справі з підстав відсутності ознак неплатоспроможності, що не відповідає матеріалам справи та меті захисту прав особи, яка звернулася до суду. Фактично, ризики, пов`язані із прийняттям законодавцем норми права неналежної якості, були покладені судом на заявницю. У зв`язку з чим, колегія суддів на підставі викладеного та відповідно до приписів ст. 275 ГПК України змінює мотивувальну частину ухвали господарського суду Харківської області від 30.03.2021 у справі № 922/4080/20 виклавши її в редакції даної постанови, в решті ухвалу господарського суду Харківської області від 30.03.2021 у справі № 922/4080/20 залишає без змін. В частині вимоги апеляційної скарги про повернення справи на новий розгляд колегія суддів не вбачає підстав до її задоволення, оскільки така вимога суперечить необхідності своєчасного розгляду спору і надання захисту права у розумний строк. Керуючись ст.ст. 2, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 253-255, 269, ст. 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.03.2021 у справі № 922/4080/20 задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину ухвали господарського суду Харківської області від 30.03.2021 у справі № 922/4080/20 виклавши її в редакції даної постанови. В решті ухвалу господарського суду Харківської області від 30.03.2021 у справі № 922/4080/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Повний текст постанови складено та підписано 12.07.2021. Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя М.М. Слободін Суддя О.В. Ільїн Суддя В.В. Россолов