Постанова 4856 № 240/19990/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/19990/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 08 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), В С Т А Н О В И В : в листопаді 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Житомирський окружний адміністративний суд із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (відповідача), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №Ф-119215-54 У від 11 листопада 2019 року. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 01.02.2021 позов задовольнив. Судове рішення мотивоване тим, що позивач був застрахованою особою та єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що з жовтня 2019 року позивач фактично припинив здійснювати підприємницьку діяльність, тому одночасне нарахування та сплата єдиного внеску ОСОБА_1 є некоректним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що згідно із даними інформаційної системи ІС "Податковий блок" за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за 2017, 2018 роки та І-ІІІ квартал 2019 року в сумі 26539,26 грн. Вважає, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ) платники єдиного соціального внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати та сплачувати єдиний внесок. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснював. Працював на посадах директора ТОВ "Базис Сервіс Плюс" та ТОВ "Марамакс", які і здійснювали відрахування єдиного внеску із отриманої ним заробітної плати. Враховуючи наведене, вважає, що нарахування йому єдиного внеску є протиправним. Вважає, що норми Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які перебувають у трудових відносинах, спричиняють подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Така правова позиція з цього питання викладена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року №Ф-119215-54 відповідно до якої, ОСОБА_1 нарахована недоїмка в сумі 26539,26 грн. Відповідно до вищезазначеної вимоги заборгованість позивача складає 26539,26 грн та утворилась за рахунок недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного податку на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року №Ф- 119215-54, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки у період з 7 вересня 2015 року до 31 жовтня 2019 року, був зареєстрований як фізична особа-підприємець, при цьому, фактично підприємницькою діяльністю не займався. З 18 вересня 2012 року по теперішній час позивач працює на посаді директора ТОВ «Базис Сервіс Плюс" (про що свідчить довідка від 3 листопада 2020 року №01/11-20 а.с.7) таким чином до сьогодні перебуває у трудових відносинах та роботодавець сплачує внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а.с.9-10). А також, з 4 квітня 2018 року до 20 травня 2020 року працював на посаді заступника директора ТОВ «Марамакс» (що підтверджується довідкою від 3 листопада 2020 року №02/11-20). Позивач стверджує, що є найманим працівником, застрахованою особою та платником єдиного внеску замість нього виступає його роботодавець, тому вважає, що не повинен взагалі сплачувати єдиний соціальний внесок, як наслідок відповідні штрафи та пеню. Вважаючи вказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VІ. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно пункту 1 частини 2 статті 6 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. В той же час порядок адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано. Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, особа зареєстрована як фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок у визначеному Законом №2464 розмірі. При цьому необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Таким чином, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Водночас, пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1 частини першої статті 7 Закону №2464). Разом з тим, Законом №2464 установлено, що збір єдиного внеску здійснюється з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Як встановлено судом першої інстанції, позивач у період з 7 вересня 2015 року до часу звернення до суду перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Базис Сервіс плюс", як найманий працівник. Тобто, позивач протягом вказаного періоду був застрахованою особою та єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального. При цьому встановлено, що з жовтня 2019 року позивач фактично припинив здійснювати підприємницьку діяльність. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що одночасне нарахування та сплата єдиного внеску ОСОБА_1 є некоректним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру. З огляду на предмет спору у даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що особа, яка провадить підприємницьку діяльність зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Також, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та від 04 грудня 2019 року в справі №440/2149/19. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про протиправність вимоги ГУ ДПС у Житомирській області від 11 листопада 2019 року №Ф-119215-54У. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.