Постанова 4855 № 826/6841/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6841/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИЛА : У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2018 року № Ж/2651/15-13 в частині визначення суми податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у розмірі 25110 грн 40 коп. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05 лютого 2018 року № Ж/2651/15-13 в частині визначення суми податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у розмірі 110 грн 40 коп.; - в іншій частині адміністративного позову відмовлено; - стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору розмірі 3 грн 10 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апелянт зазначає, що розрахунок податкового зобов`язання позивача з податку на майно, відмінного від земельної ділянки за 2016 рік здійснено ним у відповідності до вимог Податкового кодексу України та рішення 4 сесії 7 скликання Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік» від 28 січня 2016 року. Також в апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві зазначає, що воно є правонаступником відповідача у справі - Головного управління ДФС у м. Києві. Вирішуючи питання щодо можливості здійснення у справі заміни відповідача його правонаступником, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності. Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30 липня 2019 року. З урахуванням наведеного суд вважає за можливе допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267). У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власницею житлового будинку площею 587,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . 17 лютого 2018 року позивач отримала податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05 лютого 2018 року № Ж/2651/15-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2016 рік у розмірі 25645 грн 15 коп. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач направила до Головного управління ДФС у м. Києві заяву із власним розрахунком податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та просила провести звірку нарахованого податку, скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2018 року № Ж/2651/15-13 та прийняти нове податкове повідомлення-рішення з сумою податку у розмірі 534 грн 75 коп. Однак, Головне управління ДФС у м. Києві листом від 20 квітня 2018 року № 17665/Ц/26-15-13-10 залишило без змін податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2018 року № Ж/2651/15-13. Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що пп. 266.4.2. п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України надає право сільським радам встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб. У зв`язку з чим під час здійснення обрахунку податкового зобов`язання позивача відповідач повинен був застосовувати вимоги п. 4 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням 4 сесії 7 скликання Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 січня 2016 року, яким встановлено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи платника податку зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 200 метрів, а не пп. 266.4.1. п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України, який було застосовано податковим органом. Відтак, суд встановив, що здійснений Головним управлінням ДФС у м. Києві розрахунок податкових зобов`язань позивача без врахування вказаного підпункту є невірним. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовує Податковий кодекс України. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України було введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Статтею 265 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Згідно з пп. 266.1.1. п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Відповідно до пп. 266.2.1. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. Нормами пп. 266.3.1. та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення. Учасниками справи не заперечується, що позивач, як власниця об`єкту нерухомості - житлового будинку, загальною площею 587,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 є платником податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Підпунктом 266.4.2. п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Згідно з пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до пп. 266.6.1. п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно з пп. 266.7.1. п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» пп. 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» пп. 266.4.1 п. 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту «в» пп. 266.4.1 п. 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості; ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а» - «г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку). З огляду на вказане нормативно-правове регулювання питання нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, колегія суддів вважає, що під час визначення суми податку, яку має сплатити позивач, як власник будинку площею 587,5 кв.м., повинні застосовуватися норми пп. «г» пп. 266.7.1. п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України у сукупності з нормами відповідного Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке затверджене рішенням сільської ради. З матеріалів справи вбачається, що рішенням 4 сесії 7 скликання Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 січня 2016 року «Про внесення змін в рішення 43 сесії шостого скликання від 07 липня 2015 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2016 рік» вирішено встановити з 01 січня 2016 року на території Дмитрівської сільської ради ставки місцевих податків та зборів та затвердити Положення про них. Згідно з п. 5 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке затверджене вказаним рішенням, ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб становить 0,1 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 метр бази оподаткування. Станом на 01 січня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1378 грн коп., а отже ставка податку за податковий (звітний) період - 2016 рік становить 1 грн 38 коп. Зазначену ставку податку з об`єкта житлової нерухомості, який перебуває у власності фізичної особи, застосовано податковим органом під час розрахунку податкових зобов`язань позивача. Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, в силу норм п. 12.3. ст. 12 та пп. 266.4.2. п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України крім норм п. 5 зазначеного Положення застосуванню підлягає також і п. 4, який визначає, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 200 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожен базовий податковий (звітний) період (рік). Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що здійснений податковим органом розрахунок податкового зобов`язання є неправильним, що не спростовано відповідачем у апеляційній скарзі. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді податковий орган не виконав визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення та не надав до суду пояснень, або доказів неможливості застосування ним під час обрахунку податкового зобов`язання пільг, які передбачено п. 4 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке затверджене рішенням 4 сесії 7 скликання Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 січня 2016 року. У зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов