Постанова 4855 № 620/4834/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4834/20 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірною відмови та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просила: - визнати неправомірною відмову щодо не переведення пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу»; - зобов`язати провести перерахунок пенсії шляхом переведення з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» з 31 серпня 2020 року та виплатити заборгованість, яка виникне внаслідок такого перерахунку. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII з 31 серпня 2020 року, викладену в листі від 02 жовтня 2020 року № 2500-0339-8/38050; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII з 31 серпня 2020 року; - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апелянт зазначає, що підстави для переведення позивача на пенсію державного службовця відсутні з огляду на те, що на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» 10 грудня 2015 року № 889-VIII позивач не мала 10 річного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України, їй не присвоювався ранг як державному службовцю та не нараховувалася заробітна плата із складових, визначених ст. 50 Закону України «Про державну службу». У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що апеляційна скарга відповідача не містить підстав для скасування рішення суду першої інстанції та фактично дублює відзив на позовну заяву. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У серпні 2020 року позивач подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області заяву та документи щодо переведення на пенсію держслужбовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 жовтня 2015 року № 889-VIII. Відповідач листом від 02 жовтня 2020 року № 2500-0339-8/38050 відмовив позивачу у задоволенні її заяви. Вказана відмова мотивована тим, що права на призначення пенсії за віком як державному службовцю відповідно до Закону України «Про державну службу» позивач немає, оскільки на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» 10 грудня 2015 року № 889-VIII у неї відсутній 10 річний стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має необхідний стаж роботи на посаді державної служби, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, у зв`язку з чим вона має право на призначення пенсії за віком згідно із ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, а тому, відповідно, наявні й правові підстави для переведення її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону № 3723-XII. При цьому суд першої інстанції зауважив, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10 жовтня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII). Відповідно до п. 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Зокрема, п. 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Тобто, після 01 травня 2016 року зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж. Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Відповідно, для обрахунку стажу державної служби за строк, що передує дню набрання чинності Законом № 889-VIII, застосовується Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283) та додаток до нього (були чинними до 01 травня 2016 року). Згідно з п. 1 Порядку № 283 передбачалось, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби. Відповідно до п. 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Згідно з п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії. Спеціальним законом, що визначає статус посадових осіб митних органів в Україні, є Митний кодекс України. Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час роботи позивача в митних органах) працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у ст. 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями. Положеннями ч. 1 ст. 588 Митного кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Крім того, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» внесені до Митного кодексу України такі зміни: «II. Прикінцеві та перехідні положення.

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Установити, що спеціальні звання митної служби, встановлені Митним кодексом України, присвоюються посадовим особам митних органів, яким раніше було присвоєно спеціальні звання податкової та митної служби, за таким співвідношенням незалежно від займаних посад, зокрема: радник податкової та митної справи III рангу; радник митної служби III рангу. Період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоювалися спеціальні та/або персональні звання) у митних органах та органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом». Також ч. 17 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», були передбачені і Митними кодексами України від 11 липня 2002 року та від 12 грудня 1991 року. Згідно інформації, яка міститься у трудовій книжці, ОСОБА_1 з 10 грудня 1993 року по 07 серпня 2020 року працювала в органах митного контролю на посадах керівних працівників та спеціалістів, за час роботи в органах митного контролю нею 06 червня 1995 року складено присягу державного службовця, про що зроблено відповідний запис №

12. Наказом Північної митниці Держмитслужби від 07 серпня 2020 року № 414-о ОСОБА_1 звільнено зі служби відповідно до ст. 86 Закону № 889-VIII. Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем присвоєння позивачу спеціальних та персональних звань у митних органах, зокрема: з 11 травня 1994 року персональне звання Інспектор митної служби II рангу; з 01 березня 1996 року персональне звання Інспектор митної служби I рангу; з 01 квітня 2004 року спеціальне звання Радник митної служби II рангу; з 05 червня 2005 року спеціальне звання Радник митної служби І рангу; з 01 січня 2014 року спеціальне звання Радник податкової та митної справи І рангу. Крім того, 01 червня 2013 року позивачу присвоєно 11 ранг державного службовця, що підтверджується записом № 24 трудової книжки. З огляду на зазначені обставини колегія суддів вважає, що періоди роботи позивача в органах державної митної служби зараховуються до стажу державної служби, адже в ці періоди були присвоєні персональні чи спеціальні звання. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у переведенні позивача на пенсію за віком на підставі Закону України «Про державну службу», з підстав відсутності у позивача необхідного стажу державної служби є протиправною, що свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов