Постанова 4824 № 362/5667/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 362/5667/20 Головуючий у І-й інстанції - Литвинова І.В. апеляційне провадження № 22-ц/824/7447/2021 Доповідач Заришняк Г.М ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М. при секретарі - Діденко А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ : В січні 2021 р. позивач звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації моральної шкоди. В обґрунтуванні позову вказував, що рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 20 серпня 2019 року, було вжито обмежувальні заходи відносно позивача по відношенню до його колишньої дружини та їхніх спільних дітей. Внаслідок ухвалення такого рішення суду позивач був позбавлений права користуватися належною йому квартирою та самостійно приймати участь у вихованні доньки та сина, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими. Внаслідок порушення його прав через вказане судове рішення позивач відчував страждання, був принижений, відчував біль, муки, тривогу, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривалої невизначеності, та мав інші негативні переживання. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути моральну шкоду в розмірі 26 153 грн., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в сумі 4 173, 00 грн., встановленої Законом України «Державний бюджет України на 2019 рік», та періоду з 20 серпня 2019 року по 20 лютого 2020 року, протягом якого йому завдавалися моральні страждання. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року в задоволені позову відмовлено в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримав подану ним апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, правом подачі відзиву не скористався. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що у квітні 2019 року колишня дружина позивача - ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва в своїх інтересах та як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 . Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року заяву ОСОБА_2 задоволено, видано обмежувальний припис строком на 6 місяців, який підлягає негайному виконанню, незалежно від подання апеляційної скарги. Так, судовим рішенням від 20 серпня 2019 року у справі № 752/7631/19 встановлено наступні заходи обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього наступні обов`язки: заборонено перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; заборонено наближатися ближче, ніж на 20 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; забороненонаближатися ближче, ніж на 100 метрів до місця навчання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку. Постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року скасовано рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року й постановлено нове рішення про відмову у видачі обмежувального припису. 24 вересня 2020 року постановою Верховного Суду залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року. Відповідно до роз`яснень, викладених в п.10-1 постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди» При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" ). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просив відшкодувати моральну шкоду, спричинену йому незаконним рішенням суду, яке завдало йому моральних страждань та призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та погіршенню відносин з оточуючими. Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України). Відповідно до положення ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини другої ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. За ч. 2 ст. 176 цього ж Кодексу юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад. Відтак держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна. З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 вимог до держави Україна не заявляв. Натомість, він звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, яка є самостійною юридичною особою та не відповідає за зобов`язаннями держави. При цьому про порушення своїх прав чи законних інтересів саме Державною казначейською службою України позивач не вказує. Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство України здійснює реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Таким чином, казначейство виступає відповідачем у справах, пов`язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов`язань, а не як особа, відповідальна від імені держави за неправомірні дії. Суд повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, наданим доказам надав належну правову оцінку та й прийшов до правильного висновку про те, що даний позов заявлено ОСОБА_1 до неналежного відповідача, обгрунтовано відмовивши в задоволенні позову. Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем у даній справі є держава Україна, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган державної влади, а Державна казначейська служба є органом, що здійснює лише списання коштів з державного бюджету, є єдиним відповідачем, не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду, оскільки даний позов заявлено ОСОБА_1 лише до Державної казначейської служби України, тобто до неналежного відповідача. Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлений 08 липня 2021 року. Головуючий Судді: