Постанова 4824 № 759/15060/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 759/15060/19-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/7372/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання - Осінчук Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства, прокуратури і суду, - в с т а н о в и в : У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і судуморальну шкоду в розмірі 27 000 000,00 грн. (а.с. 1-15, 106-119). В обґрунтування позову зазначав, що 04 квітня 2006 року відносно нього було порушено кримінальну справу № 58-1172 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, його було затримано та поміщено в ізолятор тимчасового утримання та повідомлено про підозру. 14 квітня 2006 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Київському СІЗО №

13. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2007 року кримінальна справа направлена прокурору Святошинського району м. Києва для проведення додаткового розслідування, а міру запобіжного заходу залишено без змін. 24 квітня 2008 року запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 27 травня 2009 року кримінальна справа направлена прокурору Святошинського району м. Києва для проведення додаткового розслідування, в якій було зазначено, що органом досудового слідства не виконані вказівки суду, викладені в постанові суду від 25 липня 2007 року. У подальшому обвинувачення було змінено з ч. 2 ст. 368 КК України на ч. 1 ст. 364 КК України. Після проведення додаткового розслідування кримінальна справа 07 червня 2010 року була направлена до суду для розгляду по суті. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2012 року кримінальна справа направлена прокурору Святошинського району м. Києва для проведення додаткового розслідування, а міру запобіжного заходу залишено без змін - підписку про невиїзд. Постановою слідчого СВ Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві Пардус А.А. від 09 квітня 2013 року кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Таким чином кримінальне переслідування відносно нього тривало 84 місяці та 5 днів, з яких він 2 роки і 20 днів утримувався під вартою в умовах слідчого ізолятора. У відзиві на позовну заяву представник Київської міської прокуратури Корж О.А. зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 визначені без належного обґрунтування та надання доказів, а тому позовна заява не підлягає задоволенню(а.с. 153-158). Представник Державної казначейської служби України Олешко О.М. також подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 171-174). Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства, прокуратури і суду задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 504 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 192-197). Не погодившись з рішенням районного суду, 01 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Петрик М.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати частково рішення в частині стягнення коштів і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 27 000 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди(а.с. 201-218). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції при ухваленні рішення розмір відшкодування моральної шкоди було визначено у сумі 504 000,00 грн. (по 6 000,00 грн. за кожний місяць перебування під слідством), тобто мінімальний розмір гарантований державою. Вважає, що розмір гарантованого мінімуму за час тримання позивача під вартою, перебування під арештом, потім проведення слідчих дій, у тому числі і негласних, не в повному обсязі компенсує завданої позивачу шкоди, з огляду на наступне. Внаслідок неправомірного позбавлення волі позивач не мав можливості сприяти своїм дітям у вихованні, навчанні, розвитку, при тому, що саме на цей період часу припав процес психологічного ставлення старшої дочки, та перші кроки меншої дитини. За час ув`язнення позивач мав змогу бачитись з дружиною лише в ході судових засідань та жодного разу з дітьми. Фактично вже протягом 10 років позивач веде подвійне життя стосовно його перебування у місцях позбавлення волі, не афішуючи цю подію життя перед своїми дітьми та багатьма родичами. Його дружина ОСОБА_2 протягом його ув`язнення зазнавала значних моральних страждань у зв`язку з неможливістю вести звичне життя, що виражалося у зміні кола спілкування, постійного контролю за своєю поведінкою, зазнала фінансових труднощів, оскільки робота чоловіка на той час була єдиним джерелом доходів у сім`ї, а дружина на той час знаходилася у декреті. Внаслідок нестачі коштів у поєднанні із постійним стресом, дружина значно втратила вагу та здоров`я Зазначав, що позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, обмеження волі, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , його представник - адвокат Петрик М.М.підтримали скаргу і просили її задовольнити. Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначену ними адресу електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази (а.с.230-). Зважаючи на вищезазначене та положення ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 квітня 2006 року відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу № 58-1172 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України (а.с. 21-27). Згідно повідомлення ДУ «Київський слідчий ізолятор» від 18 липня 2019 року № 16781 ОСОБА_1 утримувався в установі в період з 17 квітня 2006 року по 24 квітня 2008 року (а.с. 28). 24 квітня 2008 року останнього звільнено з-під варти на підставі постанови Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2008 року на підписку про невиїзд (а.с. 28). Згідно вказаної довідки особову справу ОСОБА_1 в ДУ «Київський слідчий ізолятор» було знищено 28 січня 2014 року (а.с. 28). Так, дана кримінальна справа вперше була направлена до суду 30 червня 2006 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ст. 368 ч. 2 КК України. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2007 року вищевказана кримінальна справа направлена прокурору Святошинського району м. Києва для проведення додаткового розслідування в якій було надано виконати органу досудового слідства ряд вказівок. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2007 року постанова Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2007 року залишена без змін. Після проведення додаткового розслідування вищевказана кримінальна справа 31 січня 2008 року була знову направлена до суду для розгляду по суті. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 27 травня 2009 року вищевказана кримінальна справа направлена прокурору Святошинського району м. Києва для проведення додаткового розслідування в якій було зазначено, що органом досудового слідства не виконані вказівки суду викладені в постанові суду від 25 липня 2007. Після проведення додаткового розслідування вищевказана кримінальна справа 07 червня 2010 року була знову направлена до суду для розгляду по суті. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2012 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ст. 15, 190 ч. 2, 364 ч. 1 КК України, направлена прокурору Святошинського району м. Києва для проведення додаткового розслідування, а міру запобіжного заходу залишено без змін - підписку про невиїзд з постійного місця проживання (а.с. 21-27). Постановою слідчого відділу Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві Пардус А.А. від 09 квітня 2013 року кримінальне провадження № 12013110080003521 від 03 березня 2013 року відносно ОСОБА_1 закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю кримінального правопорушення (а.с. 29-30). Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. За змістом пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону). Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню шляхом її стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування». Відповідна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 742/2867/18-ц (провадження № 61-16362св19) та від 30 червня 2020 року у справі № 272/749/17 (провадження № 61-503св19). В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Судом встановлено, що ОСОБА_1 без відповідної правової підстави більше 84 місяців перебував під кримінальним переслідуванням, з яких 24 місяці (2 роки) та 7 днів тримався під вартою будучи обвинуваченим за ст. 15, 190 ч. 2, 364 ч. 1 КК України, а 09 квітня 2013 року було закрито кримінальне провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення. З огляду на положення частини 4 ст. 82 ЦПК України, суд визнав вказані обставини встановленими. У справі, яка переглядається судом установлено, що внаслідок незаконногоповідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження заходів досудового розслідування, позивач зазнав моральних переживань, а відтак обґрунтованим є висновок районного суду, що позивачу завдано моральної шкоди. Суд першої інстанції правильно керувався тим, що на підставі положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» моральну шкоду необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом починаючи із часу повідомлення про підозру до закриття провадження в кримінальній справі постановою слідчого відділу Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві Пардус А.А. від 09 квітня 2013 року (з 04 квітня 2006 року по 09 квітня 2013 року, тобто 84 повних місяці). Суд визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2021 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі з 1 січня - 6000 гривень. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що перебування позивача під слідством, а також в умовах ізоляції тривалий термін часу порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, чим позивачу завдано моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування за статтею 1167 ЦК України та нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості й дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі (84 місяці ? 6 000,00 грн.) 504 000,00 грн. Висновок районного суду щодо визначеного судом розміру моральної шкоди є правильним, законним та обґрунтованим. Суд правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості й тим, що тривалим безпідставним утриманням під вартою, негативними наслідками, які продовжувалися після закриття кримінального провадження стосовно нього, позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану. Отже, висновок районного суду про часткове задоволення позовних вимог є правильним. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України) Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)). Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Колегія суддів вважає за необхідне, що резолютивна частина оскаржуваного судового рішення підлягає зміні в частині виключення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися - Державної казначейської служби України, та виду рахунку з якого має бути здійснено списання - Єдиний казначейський рахунок. Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, тому колегія суддів їх відхилила. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року - змінити, виклавши абзац другий і третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції у наступній редакції. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) - 504 000 (п`ятсот чотири тисячі) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Судові витрати віднести за рахунок держави. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 08 липня 2021 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова Г.І. Мостова