Постанова 4824 № 761/877/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 761/877/20 Головуючий у І-й інстанції -Притула Н.Г. апеляційне провадження № 22-ц/824/9342/2021 Доповідач Заришняк Г.М ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М. при секретарі - Діденко А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення упущеної вигоди, трьох процентів річних, інфляційних втрат, відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення упущеної вигоди, трьох процентів річних, інфляційних втрат, відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначав, що постановою Київського апеляційного суду від 31.07.2019 року у справі №761/24881/16 стягнуто з відповідача на користь позивача 484,46 грн. та 1 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. На виконання рішення суду було видано виконавчий лист, який було пред`явлено до примусового виконання. Рішення суду було виконане лише 24.12.2019 року. Оскільки відповідач тривалий час не виконував рішення суду, позивач вважав, що має бути стягнуто з відповідача на його користь нараховані на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційні та три відсотки річних й упущена вигода на підставі ст.ст.22, 611 ЦК України. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду, яку він оцінив в розмірі 2 000 000 грн., яка була йому спричинена внаслідок відмови відповідача виконувати рішення суду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду обґрунтованим. Позивач в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Як вбачаться з матеріалів справи і це було встановлено судом, що постановою Київського апеляційного суду від 31.07.2019 року (справа №761/24881/16-ц) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та три проценти річних у розмірі 484 гривні 46 копійок й 1 000 гривень в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду. На виконання рішення суду 13.08.2019 року позивачу було видано виконавчий лист. 14.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про примусове виконання рішення суду у справі №761/24881/16-ц. Постановою від 19.08.2019 року старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремет О.В. розпочато виконавче провадження №59825975 щодо примусового виконання рішення суду у справі №761/24881/16-ц. З виписки по рахунку ОСОБА_1, відкритого в АТ «Альфа Банк», вбачається, що сума 1 484,46 грн. зарахована на його рахунок 24.12.2019 року (ВП №59825975). Отже, рішення суду виконане в повному обсязі 24.12.2019 року. 07.08.2019 року позивач звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із вимогою про самостійне добровільне виконання рішення суду у справі №761/24881/16-ц. просив перерахувати кошти на його рахунок, відкритий в АТ «Альфа-Банк». Листом від 04.09.2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив ОСОБА_1 про те що наразі у Фонду відсутні правові підстави для виконання судового рішення в цій частині. Поряд з цим, судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року скасовано та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Верховного суду від 09.12.2020 року справу № 761/24881/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди передано для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди відмовлено. На час розгляду даної справи, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва не набрало законної сили. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. За правилом ч.1,2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно роз`ясненнями, які містяться в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з`ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п.2 ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. В справі відсутні належні та переконливі докази, які б свідчили про наявність вини відповідача у несвоєчасному виконані судового рішення. Окрім того, враховуючи те, що рішення суду у справі №761/24881/16-ц, яке виконувалось виконавчою службою, на даний час скасоване, а провадження по справі закрите, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для нарахування упущеної вигоди, 3% річних та інфляційних втрат на суму, яка стягнута постановою Київського апеляційного суду від 31.07.2019 року у справі №761/24881/16-ц. Задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку від задоволення вимог про 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦПК України, в зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди. Рішення суду відповідає вимогам норма матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в постановленому рішенні не обґрунтував відмову у позові в частині відшкодування моральної шкоди не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення визначені ст. 376 ЦПК України. Так, ч.ч.1 та 2 вказаної норми визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Пунктом18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснено, що апеляційним судам необхідно враховувати, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnikv. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати рішення суду лише заради правового пуризму. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту виготовлення повної постанови. Повний текст постанови виготовлений 08 липня 2021 року. Головуючий Судді: