Постанова 4824 № 757/1036/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 757/1036/21-ц Головуючий у суді першої інстанції: Волкова С.Я. Номер провадження: 22-ц/824/7505/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П. суддів: Білич І,М., Слюсар Т.А., при секретарі Качалабі О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білоконь Інна Вікторівна, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року про відмову у забезпеченні позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Терлеєв Іван Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - ВСТАНОВИВ: В Печерський районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі- позивач, заявник, апелянт) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (далі - ТОВ «ФК «Аланд», відповідач), у якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 21 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 2499, про стягнення заборгованості на користь ТОВ «Аланд». Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства. Одночасно із позовом, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити стягнення у виконавчому провадженні № 61862831, яке відкрито 16 квітня 2020 року на підставі виконавчого напису, що оскаржується. В обґрунтування необхідності забезпечення позову зазначив, що на момент звернення до суду із даною заявою приватним виконавцем вчиняються дії щодо звернення стягнення на грошові кошти на підставі оскаржуваного в судовому порядку виконавчого напису нотаріуса. На підставі вчиненого нотаріусом виконавчого напису, 16 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61862831 про його примусове виконання. Також, ОСОБА_1 зазначив що, у разі стягнення грошових коштів на підставі виконавчого напису, який оскаржується, виконання рішення суду за результатами розгляду справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у разі задоволення позовних вимог буде утруднене. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Білоконь І.В., оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставина справи, порушення норм процесуального права, просив ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Наданим процесуальним законом правом подати до суду відзив на апеляційну скарги ОСОБА_1 , учасники справи не скористалися. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Білоконь І.В. апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з підстав викладених в ній. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білоконь І.В., підлягає задоволенню, а ухвала Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року скасуванню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову, Печерський районний суд міста Києва своє рішення обґрунтовував тим, що, заява про забезпечення позову не містить належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі за позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та застосування наслідків недійсності правочину. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Одним із видів забезпечення позову, визначених п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, є зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржений боржником у судовому порядку. Згідно ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» за змістом ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Згідно п. 2 Постанови вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК України перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. При встановленні зазначеної відповідності, слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Згідно п. 4 даної постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Згідно ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Судовий захист повинен бути ефективним, що вимагає ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення ст. ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При здійсненні судочинства, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Позивачем обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача. Враховуючи предмет позову та обґрунтування заявлених вимог у клопотанні про забезпечення позову, їх обґрунтованість, наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, колегія суддів вважає, що Печерський районний суд міста Києва дійшов помилкового висновку про відмову ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову. Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді суду перебуває спір щодо правомірності вчинення 21 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. виконавчого напису, який зареєстрований в реєстрі за № 2499, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості в розмірі 24 189, 43 грн. Згідно ст. 3 п. 3 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом. При цьому, за вказаним виконавчим написом приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Терлеєвим І. М., 16 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61862831. За таких обставин, колегія суддів вважає, що можливість стягнення грошових коштів з позивача в рамках виконавчого провадження є достатнім обґрунтуванням того, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Виконавчий напис нотаріуса, який є виконавчим документом, оскаржується боржником у судовому порядку. В даному випадку забезпечення позову до вирішення цивільної справи по суті на підставі такого виконавчого документа відповідає передбаченому п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України виду забезпечення позову (зупинення стягнення за виконавчим документом). Такі заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, не є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, а відтак, висновок суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову є необґрунтованим. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18 зазначено, що «застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису від 20 грудня 2017 № 7861, вчиненого Приватним нотаріусом, яким звернено стягнення на майно, та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2020 року (справа № 203/1491/19). З урахуванням норм процесуального законодавства, роз`яснень Верховного Суду, виходячи з суті заявлених позовних вимог, оцінки доводів наданих позивачем щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог позивача щодо забезпечення позову, наданих в обґрунтування таких доводів, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково не застосував заходи забезпечення позову, тому ухвала Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382,383, 384, ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білоконь Інна Вікторівна, задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року скасувати. Прийняти у справі постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Терлеєв Іван Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити. Зупинити стягнення у виконавчому провадженні № 61862831, яке відкрите 16 квітня 2020 року на підставі виконавчого напису нотаріуса № 2499 від 21 січня 2020 року, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості у розмірі 24189,43, до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі № 757/1036/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Терлеєв І.М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар