Постанова 4811 № 464/3937/19

Справа № 464/3937/19 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З. Провадження № 22-ц/811/3265/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. Категорія:76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Шандри М.М. суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В. секретаря: Бадівської О.О. за участю: ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнології імені С.З. Гжицького про продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк, виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнології імені С.З. Гжицького (далі - Університет), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ № 639-3 від 15.08.2018 про внесення змін до наказу про звільнення викладачів з 30 червня 2018 року та наказ № 643-3 від 17.08.2018; поновити його на посаді доцента кафедри епізоотології університету з негайним виконанням даної вимоги відповідачем; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 122 030,55 гривень та допустити до негайного виконання стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 9584,84 грн; стягнути на його користь недораховану і несплачену заробітну плату в сумі 9124,27 грн; зобов`язати відповідача, як податкового агента сплатити до бюджету та інших цільових фондів податок з доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок та військовий збір з суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу; стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 100 000 гривень. В обгрунтування своїх вимог зазначає, що наказом № 49-3 від 04.03.2003 був призначений на посаду асистента кафедри епізоотології, 30.06.2006 був укладений з відповідачем п`ятирічний контракт, згідно якого він був призначений на посаду асистента кафедри епізоотології. З відповідачем 30.06.2009 був укладений двохрічний контракт, згідно якого він був призначений на посаду старшого викладача кафедри епізоотології. 01.04.2011 з відповідачем був укладений контракт до 30 червня 2013 року, згідно якого він був призначений на посаду виконувача обов`язків доцента кафедри епізоотології. З відповідачем 26.06.2013 був укладений п`ятирічний контракт, згідно якого він був призначений на посаду доцента кафедри епізоотології. 30 червня 2018 року закінчився термін дії цього контракту. 04 червня 2018 року наказом університету №371-3 «Про звільнення викладачів з 30 червня 2018 року» позивача звільнено з посади відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, з яким позивач був ознайомлений у відділі кадрів через декілька днів. Згідно існуючої процедури, він 29.01.2018 на засіданні кафедри епізоотології оголосив про намір продовжити трудовий договір з університетом на наступні п`ять років відповідно до діючого законодавства, що зафіксовано у протоколі №10. 13.03.2018 ним було надіслано на ім`я ректора університету повідомлення за вх. №12-40 щодо позитивного визначення ним продовження контракту на наступний п`ятирічний термін. У подальшому по процедурі відбулось засідання кафедри епізоотології, на якому заслухали та затвердили одноголосно його звіт, як доцента кафедри про навчальну, методичну, наукову та виховну роботу за період з 2013 по 2018 роки та вирішено рекомендувати конкурсній комісії університету позитивно розглянути питання про продовження дії контракту, протокол №17 від 18.07.2018. На засіданні конкурсної комісії, яке відбулося 12.06.2018 , його рекомендували Вченій раді факультету для обрання на посаду доцента кафедри епізоотології. 18.06.2018 відбулося засідання Вченої ради факультету, на якому він був обраний на посаду доцента кафедри епізоотології (протокол №4). Звернувся з заявою від 14.06.2018 на ім`я ректора щодо надання йому додаткової соціальної відпустки з 15.06.2018 терміном шістнадцять календарних днів, як потерпілому І категорії від аварії на ЧАЕС, яка була погоджена всіма керівниками, але з невідомих причин відпустку отримав з 19.06.2018, проте з наказом не був ознайомлений. З 15.06.2018 по 18.06.2018 перебував на лікуванні з оформленням листка непрацездатності, у зв`язку з чим 20.06.2018 подав заяву на ім`я ректора про уточнення терміну перебування у соціальній відпустці, а саме з 19.06.2018 по 30.06.2018, однак про прийняте рішення його не повідомили. 02.07.2018 вийшов на роботу і цілий день знаходився на своєму робочому місці, виконуючи посадові обов`язки доцента кафедри, на що має відео-підтвердження і даний факт може бути підтверджений свідками. Цього ж дня він звернувся з заявою на ім`я ректора університету щодо продовження з ним дії трудового договору на наступний період терміном на п`ять років на посаді доцента кафедри епізоотології, як такому, що обраний за конкурсом у встановленому законом порядку. Проте, по причині поганого самопочуття з 03.07.2018 по 06.08.2018 перебував на лікуванні в різних лікувальних установах м.Львова, що підтверджується трьома лікарняними листками, про що адміністрація університету була повідомлена належним чином, однак надіслані два листи на ім`я керівника університету з проханням належного підписання та прийняття лікарняних листків непрацездатності були залишені без розгляду та відповіді. 07.08.2018 він перебував на військових навчальних зборах, згідно повістки і обліково-послужної карти, як резервіст першої черги, про що адміністрація університету була повідомлена завчасно належним чином. Протягом періоду часу з 08.08.2018 по 04.09.2018 він виходив на роботу та безпосередньо виконував не тільки обсяг роботи, який передбачений його посадовими обов`язками, а також розпорядження завідувача кафедри з виконання господарських робіт. 14.08.2018 в канцелярії університету особисто отримав листа за №1661 від 14.08.2018 з пропозицією з`явитися у відділ кадрів для виконання всіх необхідних формальностей щодо укладення і підписання контракту. Однак, 16 серпня 2018 року у відділі кадрів він отримав два примірники контракту для заповнення і підписання, при цьому інспектор відділу кадрів ОСОБА_4 його ознайомила із наказом № 639-3 від 15.08.2018 про внесення змін до наказу про звільнення викладачів з 30 червня 2018 року. 04.09.2018 листом за підписом ректора університету Стибеля В.В. вих. №1778-01 від 03.09.2018 отримав відмову у підписанні контракту. За захистом і поновленням своїх порушених трудових прав 06.09.2018 звернувся з листом до начальника ГУ Держпраці у Львівській області, на підставі цього була проведена інспекційна перевірка з його участю, на що 08.10.2018 дана відповідь. В ході перевірки виявлено порушення вимог п.3 ст.80 КЗпП України щодо перенесення або продовження соціальної відпустки терміном 16 календарних днів з 15.06.2018 на 19.06.2018. Соціальна відпустка не переноситься і не продовжується, про що його згода і підпис в наказі про ознайомлення відсутні. Вважає, що наказ про його звільнення є незаконним, тому що на момент свого звільнення працював на умовах безстрокового трудового договору, звільнення проведено під час його перебування на лікарняному, що прямо заборонено законодавством. З наказом про звільнення з роботи його ознайомлено не було, копію такого в день звільнення та належно оформлену трудову книжку йому не було видано. Також зазначає, що надавав письмовий дозвіл щодо пересилання його трудової книжки на вказану адресу з доставкою, як це передбачає діюче законодавство. У результаті незаконного звільнення йому не було нараховано виплат всіх сум при звільненні працівника в день звільнення, чим порушено відповідачем вимоги ст.116 КЗпП України. Просив скасувати наказ про звільнення з проведенням захисту трудових прав в спосіб поновлення на роботі з обов`язковою виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку ст. 235 КЗпП Українита відшкодування моральної шкоди на підставі вимог ст.237-1 КЗпП України, яка здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати, яку оцінює в сумі 100 000 гривень. Вважає, що зі сторони відповідача має місце триваюче порушення його трудових прав, а тому строки звернення з позовом ним не пропущенні. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 12 жовтня 2020 рокув задоволені позову ОСОБА_1 до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнології імені С.З. Гжицького про продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк, виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди - відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що наказ про його звільнення є незаконним, тому що на момент його звільнення він працював на умовах безстрокового трудового договору, оскільки після 30.06.2018 продовжував діяльність в Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій ім.. С.З. Гжицького, що говорить про продовження трудових відносин. Звільнення проведено під час його перебування на лікарняному, що прямо заборонено законодавством. Не погоджується з висновком суду про непоширення дії ч.3 ст. 40 КЗпП України на правовідносини за контрактом та незастосування судом Рішення Конституційного Суду України №6-р(ІІ)/2019 від 04.09.2019, відповідно до якого положення ч.3 ст. 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Звертає увагу на те, що суд в рішенні не вирішив позовної вимоги про стягнення з відповідача в користь позивача недорахованої і несплаченої заробітної плати в сумі 9124,27 грн, за період з січня 2018 року по липень 2018 року. Вважає, що висновки суду щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу також є помилковими. Також суд безпідставно відмовив у задоволенні стягнення моральної шкоди, оскільки незаконне звільнення викликало необхідність докладання додаткових зусиль у спосіб судового захисту для відновлення порушеного права. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького Фостяк А.Я. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, з мотивів, викладених у відзиві на скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає. Відповідно до ч.11 ст. 55 Закону «Про вищу освіту» під час заміщення вакантних посад науково - педагогічних працівників завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти. Судом установлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем- Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького, був прийнятий на роботу відповідачем на посаду асистента кафедри епізоотології відповідно до наказу №49-3 від 04.03.2003 строком з 03.03.2003 по 30.06.2003. В подальшому позивач працював на підставі укладених контрактів на умовах викладених у таких, а саме 30.06.2006 був укладений п`ятирічний контракт, згідно якого позивач був призначений на посаду асистента кафедри епізоотології, 30.06.2009 був укладений двохрічний контракт, згідно якого позивача призначено на посаду старшого викладача кафедри епізоотології. 01.11.2011 був укладений контракт терміном дії до 30.06.2013, згідно якого позивача призначено на посаду виконувача обов`язків доцента кафедри епізоотології. Останній строковий трудовий договір був укладений між сторонами 26.06.2013 про призначення позивача на посаду доцента кафедри на термін з 01.07.2013 до 30.06.2018, про що ОСОБА_1 був ознайомлений (а.с.15-18 т.1). Згідно з п.6.1. Контракту підставами для припинення або розірвання контракту є, зокрема, закінчення терміну його дії. 13.03.2018 позивач звернувся в університет з повідомленням про продовження або укладення нового контракту. Проте, 15.03.2018 наказом №129-3 «Про звільнення викладачів з 30 червня 2018 року» позивача було попереджено про звільнення з посади з 30.06.2018 відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП, п.2 ст.23 КЗпП України, про що він власноруч розписався. Наказом університету №371-3 від 04.06.2018 «Про звільнення викладачів з 30 червня 2018 року» ОСОБА_1 звільнено з посади з 30.06.2018 відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, п.2 ст.23 КЗпП України, про що він власноруч розписався. Наказом № 639-З від 15.08.2018 внесено зміни до наказу про звільнення викладачів з 30.06.2018 № 371-З від 04.06.2018 в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 у зв`язку з поданою ним заявою про надання відпустки. ОСОБА_1 звільнено з 06.07.2018 (а.с.90 т.1). Відповідно до акту від 16.08.2018 ОСОБА_1 з`явився у відділ кадрів та був ознайомлений з наказом № 639-3 від 15.08.2018, проте від підпису в наказі та забрати трудову книжку відмовився (а.с.91 т.1). Наказом № 693-3 від 17.08.2018 у зв`язку з виявленою технічною опечаткою у наказі від 15.08.2018 № 639-3 замість дати звільнення 06 липня 2018 року зазначено дату звільнення ОСОБА_1 05 липня 2018 (а.с.92 т.1). Відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 ст.23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Частиною другою ст.. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Відповідно до ч.2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст. 23 цього Кодексу. Якщо сторони при переукладенні контракту серед інших підстав його припинення або розірвання вказали закінчення його строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлений законом виняток з правил ч.2 ст. 39-1 КЗпП України. Тобто, переукладання строкового трудового договору у випадках, що підпадають під дію частини другої статті 23 КЗпП України, не має наслідком набуття трудовим договором характеру безстрокового чи укладеного на невизначений строк. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість доводів позивача про те, що у зв`язку із неодноразовим продовженням трудових відносин, шляхом переукладення трудових договорів, такий набув ознак безстроковості згідно з вимогами частини другої статі 39-1 КЗпП України, оскільки укладення трудового договору на певний строк, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні чи продовженні строку дії такого договору застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги про перебування позивача на робочому місці 02.07.2018 не заслуговують на увагу, оскільки як убачається з матеріалів справи, відповідно до наказу № 433-3 від 15.06.2018 року ОСОБА_1 було надано додаткову соціальну відпустку з 19.06. по 05.07.2018 (а.с.88 т.1). Установивши, що настала подія, яка зумовила наслідки, визначені п.6.1. контракту від 26.06.2013, укладеного між сторонами, а саме закінчення терміну його дії, суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для звільнення позивача на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на дату звільнення з роботи - 05.07.2018 звільнений від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що стверджується листком непрацездатності (а.с.27 т.1). Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Конституційного Суду України у рішенні № 6-р(ІІ)2019 від 04.09.2019 вказав, що положеннями частини третьої ст. 40 КЗпП закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.1998 № 12-рп/98 вказав, що умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України). Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої ст. 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору допускається, як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки положення частини третьої ст. 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові відносини. Разом з тим, такий висновок суду не привів до неправильного вирішення спору в цій частині, оскільки у разі порушення гарантій, передбачених частиною третьою ст. 40 КЗпП України негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки). Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 у подібних правовідносинах. Проте, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 29.07.2019, тобто з пропуском строку, передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України, тому підстав для зміни дати звільнення позивача колегія суддів не вбачає. У зв`язку з відмовою у задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування ст. 235 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди. Щодо вимоги позивача про стягнення недоплаченої заробітної плати за період з січня 2018 року по липень 2018 року у розмірі 9 124, 27 грн суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність такої, оскільки відповідно до довідки №203 від 03.09.2019 (а.с.98 т.1) сума нарахованої заробітної плати за січень-червень 2018 року, що становить 58 101,74 грн, вказана без утримання обов`язкових податків, зборів. На картковий рахунок позивача перераховано дохід за вказаний період з урахуванням суми утримання. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Судом установлено, що наказом №639-3 від 15.08.2018 «Про внесення змін до наказу про звільнення викладачів у зв`язку із закінченням терміну контракту з 30 червня 2018 року №371-3 від 04.06.2018», передбачено звільнення позивача 06.07.2018, у зв`язку з поданою заявою про надання відпустки, а також передбачено виплату компенсації за 55 календарних днів невикористаної відпустки. Також видано наказ №643-3 від 17.08.2018, в якому зазначено, що у зв`язку з виявленою технічною опечаткою у наказі від 15.08.2018 №639-3 замість дати звільнення 06.07.2018 зазначити дату 05.07.2018. Виплату належних при звільненні грошових коштів в сумі 13 868,71 грн - компенсація за 55 календарних днів невикористаної відпустки, які належать ОСОБА_1 станом на 05.07.2018, проведено 17.08.2018, згідно платіжного доручення №356 від 17.08.2018 про зарахування коштів на пластикові картки. Встановивши, що середній заробіток за несвоєчасно виплачені грошові кошти при звільнені в сумі 13 174,63 грн, відповідачем виплачено 17.08.2018, згідно платіжного доручення №645 від 17.08.2018 про зарахування коштів на пластикові картки, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про проведення відповідачем розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України. Як установлено судом, у зв`язку з відмовою позивача отримати трудову книжку, що стверджується актом від 16.08.2018, відповідачем було направлено рекомендовані листи від 01.10.2018 (а.с.96 т.1), 10.10.2018 (а.с.40 т.1), 19.10.2018 (а.с.42 т.1), 09.11.2018 (а.с.111 т.1)з проханням отримати на руки трудову книжку. Відповідно до письмової заяви ОСОБА_1 трудова книжка надіслана йому поштою за вказаною ним адресою, що відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Ураховуючи наведене, з мотивувальної частини рішення слід виключити висновок суду про те, що звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору допускається, як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП Українивстановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України, що спростовує доводи позивача в цій частині. В решті рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 12 жовтня 2020 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновок суду: «крім цього, звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору допускається, як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП Українивстановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України, що спростовує доводи позивача в цій частині». В решті рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено:09.07.2021. Головуючий Судді