Постанова 4807 № 332/877/21

Дата документу 09.07.2021 Справа № 332/877/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/877/21 Головуючий у 1 інстанції Сінєльнік Р.В. Провадження № 22-ц/807/2568/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И ЛА: У березні 2021 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 04.09.2019 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору №б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач має заборгованість перед АТ «Акцент-Банк» в сумі 20603,86 грн. Просило суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та понесені судові витрати в розмірі 2270 грн. судового збору. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 04.09.2019 року, станом на 31.01.2021 року, в розмірі 14986,15 грн. та судові витрати в розмірі 1651,08 грн.. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом не враховано, що відповідач підписав Паспорт споживчого кредиту за програмою "Кредитна картка", в якому банк повідомив позичальника про основні умови кредитування, строки та процентну ставку. Паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Крім того, позивач вказував, що відповідач в анкеті-заяві своїм підписом підтвердив факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Зазначав, що боржник користувався кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості та свідчить про його ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг і погодження з ними. Попри це, суд першої інстанції, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом, оскільки це суперечить суті кредитного договору та не узгоджується з вимогами ст.ст. 1046, 1048 ЦК України. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відповідно до ч. 3 статті 360 ЦПК України це не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України вбачається, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких відповідно до пп. 1, 2 ч. 6 статті 19 ЦПК України належать справи з ціною позову, що не перевищує 100 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, справи незначної складності. Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 04.09.2019 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору №б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. На підтвердження позовних вимог позивачем надано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А - Банку, розрахунок заборгованості за договором № SAMABWFC10072892123 від 04.09.2019 року станом на 31.01.2021 року, копію витягу з «Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ «Акцент - Банк», розміщеного на сайті https://a-bank.com/ua/terms в розділі «Умови та правила», копію тарифів користування кредитною карткою «Зелена», копію документа, що посвідчує особу відповідача. Згідно розрахунку заборгованості, доданого до позову, відповідач станом на 31.01.2021 року має заборгованість 20603,86 грн. , яка складається з наступного: 14986,15 грн. - заборгованість за кредитом; 5617,71 грн. - заборгованість по відсоткам. Частково задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем порушено умови кредитного договору в частині своєчасного повернення кредитних коштів, позивачем надано належні докази на підтвердження обставин щодо надання відповідачу кредитних коштів, які відповідачем знімались з карткового рахунку. Зазначені обставини вказують на порушення прав банку, які підлягають захисту через суд покладенням обов`язку на боржника повернути фактично отриману суму кредитних коштів, а саме, шляхом стягнення суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 14986,15 грн. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, суд першої інстанції визнав необґрунтованими ці вимоги позивача. Суд першої інстанції дійшов висновку, що такі умови при укладенні договору між ОСОБА_1 та АТ "Акцент-Банк" не були погоджені у письмовому вигляді, як це передбачено для кредитних договорів. Такий правовий висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), за змістом якої відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору. Вказаний висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 127/23025/16-ц. Крім того, судом першої інстанції також наголошено на тому, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17). Колегія суддів в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками у розмірі 5617,71 грн. Позивач, обґрунтовуючи права вимоги у цій частині, у тому числі, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", які розміщені на офіційному сайті, як невід`ємну частини спірного договору. Витягом визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву. Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає, що банком не доведено, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено також у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки статтею 1055 ЦК України визначена обов`язкова письмова форма кредитного договору, що потребує його підписання сторонами. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. А відтак, колегія суддів, вважає доводи апелянта щодо отримання згоди відповідача на Умови надання банківських послуг шляхом особистого підписання анкети-заяви є необґрунтованими та такими, що суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, який, на думку колегії, було вірно застосовано судом першої інстанції до правовідносин, що виникли між сторонами у справі. Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про неможливість взяття до уваги позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки доводи апелянта є необґрунтованими, ним не було надано жодного доказу, який би свідчив про можливість відступу від даної правової позицій судом. Посилання апелянта на Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який містить електронний підпис ОСОБА_1 не спростовує висновків суду про неузгодженість умов щодо відсотків та штрафів з огляду на таке. Як свідчить зміст вказаного Паспорту про умови споживчого кредитування він має інформаційний характер щодо наявних декількох варіантів умов кредитування, на що вказує викладення у ньому одночасно двох програм кредитування. На це вказують також і застереження, у яких зазначається, що використання інших способів надання кредиту та/або зміна інших вище зазначених умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача. На те, що Паспорт не є самим кредитним договором, а лише носить ознайомлювальний характер, свідчить зазначення в ньому наступного: умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Отже, вказаний Паспорт споживчого кредитування містить пропозицію щодо укладення договору на певних умовах у двох варіантах, але не підмінює сам договір, у якому мають бути чітко визначені всі умови кредитного договору, а не альтернативні варіанти. Додатково це підтверджується тим, що такий Паспорт споживчого кредитування не зазначається у анкеті-заяви як складова частина договору. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо неприйняття судом першої інстанції Паспорту споживчого кредиту за програмою "Кредитна карта" та витягу з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "АКЦЕНТ - БАНК" такими, що не заслуговують на увагу, оскільки останні не є самим кредитним договором, виконаним відповідно до приписів статті 1055 ЦК України. Крім того, додані позивачем до позовної заяви розрахунки заборгованості за договором, на думку колегії суддів, також не є належними та допустимими доказами наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі щодо нарахування відсотків, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є цілком обґрунтованими та законними. За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини спору, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ "АКЦЕНТ - БАНК" щодо заборгованості за тілом кредиту та обґрунтовано визнав позовні вимоги в частині стягнення відсотків недоведеними належними та допустимими доказами, а тому такими, що задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 09 липня 2021 року. Головуючий Судді: