Постанова КГС ВС № 910/21300/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м. Київ Справа № 910/21300/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М., за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В., представників учасників справи: позивача - приватного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» -не з`явився, відповідача - 1 - державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) - не з`явився, відповідача - 2 - товариства з обмеженою відповідальністю «Хладопром» - Радченко О.В., адвокат (ордер), Лузан О.С., адвокат (ордер), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 (суддя Мандриченко О.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 (головуючий суддя: Сотніков С.В., судді: Остапенко О.М., Грек Б.М.) у справі № 910/21300/17 за позовом приватного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» (далі - ПрАТ «Львівський холодокомбінат») до державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) (далі - Укрпатент) та товариства з обмеженою відповідальністю «Хладопром» (далі - ТОВ «Хладопром») про визнання свідоцтва України на знак для товарів і послуг частково недійсним.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ПрАТ «Львівський холодокомбінат» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Укрпатенту та ТОВ «Хладопром» про: визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 від 16.04.2001 на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» в частині товару 30 класу МКТП «морозиво» та послуг 35 класу МКТП «рекламування; керування справами; ділове адміністрування; діловодство»; зобов`язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступником якого є Укрпатент) внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 від 16.04.2001 на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» в частині товару 30 класу МКТП «морозиво» та послуг 35 класу МКТП «рекламування; керування справами; ділове адміністрування; діловодство», та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність». Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони (в оспорюваній частині). Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2020 зі справи № 910/21300/17, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021, у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення попередніх інстанцій обґрунтовані, зокрема, з посиланням на недоведеність позивачем заявлених позовних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ПрАТ «Львівський холодокомбінат», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В обґрунтування доводів касаційної скарги ПрАТ «Львівський холодокомбінат» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та вказує на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 910/21726/17, від 26.11.2020 у справі № 910/2318/16, від 25.02.2020 у справі № 910/11573/18 стосовно необхідності призначення повторної експертизи у випадку наявності протиріч у висновках судових експертів, які наявні в матеріалах справи та стосовно застосування приписів статей 86, 236 ГПК України. Також скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно застосування статті 101 ГПК України щодо того, чи матиме висновок судового експерта, який був складений для подання в одній справі таку ж доказову силу, якщо він подається в іншій справі (з іншим номером, сторонами тощо), чи, у такому випадку, він не зберігає свого статусу висновку експерта, складеного на замовлення учасника справи саме як доказу. Тобто, чи буде такий висновок експерта (підготовлений для подання у іншу справу) відповідати критеріям належності та допустимості саме доказу у справі, визначеного статтею 101 ГПК України, для подання у яку він не був підготовлений. Поряд з цим скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, порушивши приписи статей 73, 76, 78, 79, 86 ГПК України та необґрунтовано відмовили в призначенні у справі повторної судової експертизи. Доводи інших учасників справи ТОВ «Хладопром» у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення попередніх інстанції - залишити без змін, посилаючись, зокрема, на їх законність та обґрунтованість. Також у відзиві на касаційну скаргу назване Товариство зазначило про попередній розрахунок сум судових витрат, які ТОВ «Хладопром» понесло або очікує понести у зв`язку з розглядом касаційної скарги у загальному розмірі 10 000,00 грн. 22.06.2021 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Укрпатент направив відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду, який (відзив) не містить підпису уповноваженої особи від імені Укрпатенту (не підписаний), що підтверджується актом від 29.06.2021 № 29.1-11/295, складеним на підставі Інструкції з діловодства Верховного Суду. У зв`язку з чим Суд у судовому засіданні 08.07.2021, порадившись на місці без виходу до нарадчої кімнати, залишив вказаний відзив без розгляду. Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.06.2021 № 29.3-02/1633 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 910/21300/17 у зв`язку з перебуванням судді Львова Б.Ю. у відпустці. Відповідно до ухвали Суду від 29.06.2021 представник ТОВ «Хладопром» Лузан О.С. брав участь у судовому засіданні 08.07.2021 у режимі відеоконференції у приміщенні господарського суду Харківської області. Розгляд клопотань учасників справи 08.07.2021 від ПрАТ «Львівський холодокомбінат» за підписом представника -адвоката Рабіновича М.П. (з використанням електронного цифрового підпису) надійшло клопотання про відкладення судового засідання 08.07.2021 з розгляду касаційної скарги у справі на інший день, у зв`язку з тим, що 07.07.2021 у названого представника з`явилися ознаки захворювання на COVID-19. У судовому засіданні 08.07.2021 Суд, порадившись на місці без виходу до нарадчої кімнати, постановив відмовити у задоволенні клопотання ПрАТ «Львівський холодокомбінат» з огляду на те, що: до клопотання не додані докази на підтвердження викладених у ньому обставин; участь представників учасників справи у судовому засіданні не визнавалася обов`язковою; представник ПрАТ «Львівський холодокомбінат» міг скористатися своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку статті 197 ГПК України (про що було зазначено в ухвалі Суду від 09.06.2021); адвокат Рабінович М.П. не єдиний представник ПрАТ «Львівський холодокомбінат» у справі № 910/21300/17, причини, за яких інший представник не міг взяти участь у судовому засіданні зі справи в суді касаційної інстанції - не наведені.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 16.04.2001 Державною службою інтелектуальної власності України зареєстровано знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» та видано відкритому акціонерному товариству «Київський холодокомбінат № 2» свідоцтво № НОМЕР_1 на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», зареєстроване щодо товарів та послуг 16, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35 класів МКТП (заявка від 22.02.1999 № 99020539). Згідно з рішенням Державного департаменту інтелектуальної власності від 25.05.2011 № 11066 право власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 передано акціонерному товариству закритого типу «Хладопром» (яким в подальшому змінено організаційно-правову форму на приватне акціонерне товариства «Хладопром», а потім на ТОВ «Хладопром»), про що внесено відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та здіснено публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність». Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19.11.2015 зі справи № 760/18843/15-ц за позовом приватного акціонерного товариства «Хладопром» до Державної служби інтелектуальної власності України, фізичної особи, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 06.02.2019, визнано словесний знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» добре відомим в Україні знаком приватного акціонерного товариства «Хладопром» відносно товару 30 класу МКТП «морозиво» станом на 29.09.2000. З посиланням на те, що позначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 не має розрізняльної здатності та є загальновживаним щодо товару 30 класу МКТП «морозиво», спірний знак для товарів і послуг зареєстрований з порушенням вимог чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним в частині товару 30 класу МКТП «морозиво» та послуг 35 класу МКТП «рекламування; керування справами; ділове адміністрування; діловодство», оскільки не відповідає умовам надання правової охорони, позивач звернувся з цим позовом до суду. Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2018 призначено експертизу об`єктів інтелектуальної власності у справі № 910/21300/17, проведення якої доручено Науково-дослідному центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності. На вирішення експертів поставлені такі питання: - чи складається знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 лише з позначень, що є загальновживаними, як позначення товарів і послуг певного виду, а саме для товару 30 класу МКТП «морозиво»?; - чи мав знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 розрізняльну здатність на дату подання заявки 22.02.1999 року відносно товару 30 класу МКТП «морозиво»? За результатами судової експертизи судовим експертом Ковальовою Н.М. складений висновок експерта від 18.01.2019 № 114/18, відповідно до якого: позначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 16.04.2001 не є загальновживаним як позначення товарів певного виду, а саме для товару 30 класу МКТП (морозиво); знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" за свідоцтвом України № НОМЕР_1 на дату подання заявки 22.02.1999 мав розрізняльну здатність відносно товару 30 класу МКТП (морозиво).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для: визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 від 16.04.2001 на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» в частині товару 30 класу МКТП «морозиво» та послуг 35 класу МКТП «рекламування; керування справами; ділове адміністрування; діловодство»; зобов`язання Укрпатенту (як правонаступника Міністерства економічного розвитку і торгівлі України) внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 від 16.04.2001 на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» в частині товару 30 класу МКТП «морозиво» та послуг 35 класу МКТП «рекламування; керування справами; ділове адміністрування; діловодство», та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність». Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, з урахуванням висновку експерта від 18.01.2019 № 114/8, який складений за результатом призначеної судом першої інстанції експертизи об`єктів інтелектуальної власності та прийнятий судами як належний та допустимий доказ у справі, дійшли висновку про недоведеність позивачем обставин загальновживаності позначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 відносно товару 30 класу МКТП «морозиво», обставин відсутності в останнього розрізняльної здатності, а, отже, недоведеність позивачем невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) стосовно застосування статті 101 ГПК України щодо того, чи матиме висновок судового експерта, який був складений для подання в одній справі таку ж доказову силу, якщо він подається в іншій справі (з іншим номером, сторонами тощо), чи, у такому випадку, він не зберігає свого статусу висновку експерта, складеного на замовлення учасника справи саме як доказу. Тобто, чи буде такий висновок експерта (підготовлений для подання у іншу справу) відповідати критеріям належності та допустимості саме доказу у справі, визначеного статтею 101 ГПК України, для подання у яку він не був підготовлений. Так, на думку скаржника, наданий відповідачем-2 у справі № 910/21300/17 висновок експерта від 20.04.2018 № 135 за результатом проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, складений експертом Жилою Б.В. у господарській справі № 910/14162/17 не є та не міг бути саме висновком експерта, складеним на замовлення учасника справи у межах господарської справи № 910/21300/17, а, отже, для цієї справи такий висновок не може бути належним та допустимим доказом. Стосовно наведеного Суд зазначає таке. Так, відповідно до частин першої, другої статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово викладав позицію з питання доказового значення висновку експерта, який було складено в межах провадження з іншої справи. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. Той факт, що висновки судових експертиз, проведених у межах провадження з іншої справи, оцінюються на загальних підставах як доказ зі справи, не вказує на неможливість брати до уваги їх зміст та оцінювати в сукупності з іншими доказами у справі. Крім того, для можливості оцінки такого висновку основним є те, чи він містить відповіді на питання, які стосуються предмета спору. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 зі справи № 910/8091/17, від 02.05.2018 зі справи № 911/190/17, від 26.10.2018 зі справи № 910/1775/18, від 27.11.2018 зі справи № 916/3388/15, від 06.02.2020 зі справи № 913/274/19. При цьому Суд враховує, що такий висновок стосовно доказового значення висновку експерта, який було складено в межах провадження з іншої справи є загальним, незалежно від категорії спору. Оскільки Верховний Суд вже викладав у своїй постанові (постановах) висновок щодо питання застосування норми права, порушеного у касаційній скарзі і справу № 910/21300/17 розглянуто відповідно до такого висновку (висновок експерта від 20.04.2018 № 135 за результатом проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, складений експертом Жилою Б.В. у господарській справі № 910/14162/17, який містить відповіді на питання, що виникли у спорі зі справи № 910/21300/17 прийнятий як доказ у справі № 910/21300/17 і врахований судом, зокрема, у вирішенні питання щодо призначення у справі судової експертизи, що не заперечується й самим скаржником) і Верховний Суд не вбачає підстав для передачі справи у відповідності до ГПК України для відступу від такого висновку, касаційне провадження у справі № 910/21300/17 (в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України) підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України. В обґрунтування доводів касаційної скарги ПрАТ «Львівський холодокомбінат» також посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 910/21726/17, від 26.11.2020 у справі № 910/2318/16, від 25.02.2020 у справі № 910/11573/18 стосовно необхідності призначення повторної експертизи у випадку наявності протиріч у висновках судових експертів, які наявні в матеріалах справи та стосовно застосування приписів статей 86, 236 ГПК України. Що ж до наведеного Верховний Суд зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником з огляду на принцип диспозитивної визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника. Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/21300/17 (в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке. Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Судом встановлено, що висновки судів попередніх інстанцій у даній справі не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 910/21726/17, від 26.11.2020 у справі № 910/2318/16, від 25.02.2020 у справі № 910/11573/18. Такі висновки не є різними, а зроблені з урахуванням різних фактичних обставин справ. Так, у справі № 910/21726/17, суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до названого суду зазначив, зокрема, про те, що суд апеляційної інстанції для усунення протиріч під час оцінки наявних у висновках експертів доказів протилежного змісту, якими він керувався, ухвалюючи оскаржувану постанову, мав право призначити експертизу відповідно до положень глав 5, 6 розділу І ГПК України, але цього не зробив. Проте, до зазначеного висновку у справі № 910/21726/17 суд касаційної інстанції дійшов, встановивши наявність протиріч під час оцінки наявних у висновках експертів доказів протилежного змісту, якими керувався суд апеляційної інстанції у цій справі. У справі ж, яка розглядається таких процесуальних порушень не встановлено, оскільки місцевий господарський суд, зокрема, з огляду на наявність експертних висновків, наданих позивачем та відповідачем-2, які протилежні за змістом, призначив у справі судову експертизу об`єктів інтелектуальної власності. Що ж стосується питання призначення у справі повторної судової експертизи, то необхідно зазначити, що за приписами частини другої статті 107 ГПК України вона може бути призначена судом за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо). Тобто, призначення відповідної експертизи, у випадку наявності протиріч у висновках судових експертів, які наявні в матеріалах справи є можливим, а не обов`язковим для суду, і наявність підстав для такого призначення визначається самим господарським судом з урахуванням обставин та матеріалів конкретної справи за наявності відповідних сумнівів у суду. У даному випадку, судом таких підстав встановлено не було. У справі ж № 910/2318/16, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив про те, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України. Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд касаційної інстанції у справі № 910/2318/16 дійшов висновку про те, що при вирішенні даного спору суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права оскільки не дотримався вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судове рішення зі справи підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права. Скаржник у справі, яка розглядається, посилається, зокрема, на те, що суди не дослідили усі докази, які були подані касатором в обґрунтування заявлених позовних вимог. Проте, у даному випадку, суд касаційної інстанції зазначає, що суд апеляційної інстанції, прийнявши як належний та допустимий доказ висновок призначеної у справі судової експертизи (яка і призначалася з огляду на необхідність дослідження обставин, які входять до предмета доказування, а саме, щодо загальновживаності позначення за спірним свідоцтвом, наявності у нього розрізняльної здатності, встановлення яких (обставин) потребувало спеціальних знань), з урахуванням того, що експертне дослідження проводиться насамперед на підставі матеріалів судової справи, оцінюючи подані учасниками справи докази, виходив, зокрема, й з того, що наявні у справі докази не підтверджують обставин загальновживаності позначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 відносно товару 30 класу МКТП «морозиво», та відсутності в останнього розрізняльної здатності. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. У цій справі учасникам (зокрема, й позивачу) було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Скаржник також посилається на справу № 910/11573/18, у якій суд касаційної інстанції, з урахуванням предмета і підстав поданого позову, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, зокрема, про те, що у вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій не надали самостійної оцінки змісту експертних висновків, зокрема, в контексті застосування норм Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та положень Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, які затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 15.03.2002 № 197, та не дослідили їх по суті у сукупності з іншими доказами у справі, відповідно, не дотрималися вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення зі справи підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права. У справі ж, яка розглядається, таких порушень норм процесуального права Судом не встановлено. Доводи скаржника зводяться насамперед до намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій у справі, без урахування меж розгляду справи касаційним судом. Викладене не дає підстав вважати правовідносини у даній справі та справах, на які посилається скаржник подібними, як і не дає можливості касаційному суду проводити касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, оскільки неподібність правовідносин у справі, що переглядається та справах, які розглядалися Верховним Судом виключає здійснення касаційного провадження з підстави касаційного оскарження, що визначена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України. З огляду на викладене, касаційне провадження у справі № 910/21300/17 за касаційною скаргою ПрАТ «Львівський холодокомбінат» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України. Також скаржник обґрунтовував свою касаційну скаргу з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки, за твердженням ПрАТ «Львівський холодокомбінат», суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази. За цією підставою відсутні підстави для закриття касаційного провадження. Зазначена позиція неодноразово викладалася у судовій практиці Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.02.2021 зі справи № 923/244/18, від 04.03.2021 зі справи № 908/1879/17, від 18.03.2021 зі справи № 905/2137/19. Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані не обґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 зі справи № 915/1734/18). Скаржник, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 310 ГПК України, зазначає також про те, що суди необґрунтовано відмовили ПрАТ «Львівський холодокомбінат» у призначенні у справі повторної судової експертизи (необґрунтовано відхилили його клопотання). Суд повторно зазначає про те, що за приписами частини другої статті 107 ГПК України повторна експертиза може бути призначена судом за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо). Тобто, призначення відповідної експертизи є можливим, а не обов`язковим, і наявність підстав для такого призначення визначається самим господарським судом з урахуванням обставин та матеріалів конкретної справи. У даному випадку, судом таких підстав встановлено не було. У справі, яка розглядається, відповідних порушень норм процесуального права Судом не встановлено. Як визначено частиною першою статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги. Вимога касаційної скарги в даній справі полягає, як зазначалося, зокрема, у скасуванні судових рішень попередніх інстанцій та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, скаржником не наведено й не обґрунтовано наявності підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій у розумінні приписів статті 310 ГПК України й передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У Касаційного господарського суду, в свою чергу, відсутні підстави для виходу за межі вимог касаційної скарги. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині. Також суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження у справі в частині підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Наявності визначених законом підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, пунктів 1, 3 частини другої статті 310 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні. Судові витрати У зв`язку з тим, що в частині підстави, передбаченої приписами пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга залишається без задоволення, а в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України касаційне провадження зі справи підлягає закриттю, судові витрати зі справи покладаються на скаржника - ПрАТ «Львівський холодокомбінат». Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/21300/17 за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 зі справи № 910/21300/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Колос Суддя І. Булгакова Суддя Т. Малашенкова