Постанова 4818 № 953/1441/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «05» липня 2021 року м. Харків справа № 953/1441/21 провадження № 22ц/818/4101/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. за участю секретаря Дмитренко А.Ю. учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Державне підприємство «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції», представниця відповідача Нестеренко О. О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2021 року в складі судді Лисиченко С.М. в с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» про стягнення грошових коштів та просила стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 178 100,00 грн, з яких: суму боргу в розмірі 12 000,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №3 від 02 січня 2018 року; суму боргу в розмірі 12 000,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №4 від 01 лютого 2018 року; суму боргу в розмірі 12 000,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №6 від 01 березня 2018 року; суму боргу в розмірі 12 000,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №8 від 02 квітня 2018 року; суму боргу в розмірі 12 000,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №9 від 01 травня 2018 року; суму боргу в розмірі 18 650,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №10 від 01 червня 2018 року; суму боргу в розмірі 24 850,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №12 від 02 липня 2018 року; суму боргу в розмірі 18 650,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №14 від 01 вересня 2018 року; суму боргу в розмірі 18 650,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №15 від 01 жовтня 2018 року; суму боргу в розмірі 18 650,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №16 від 01 листопада 2018 року; суму боргу в розмірі 18 650,00 грн за надані послуги відповідно до Договору підряду №17 від 01 грудня 2018 року; вирішити питання щодо судових витрат. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, неповно з`ясувавши обставини справи, дійшов помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки договори підряду з відповідачем укладені нею саме як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем. Вона звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав як фізична особа, та оскаржувана ухвала позбавляє її права на доступ до правосуддя. 24 червня 2021 року до суду апеляційної інстанції від Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що судове рішення є законним, а апеляційна скарга необгрунтованою. Посилався на те, що на момент укладання договорів підряду та в період їх виконання, ОСОБА_1 приховала те, що вона зареєстрована як фізична особа підприємець з видами діяльності, що відповідають предмету договору. Вважав, що ці правовідносини є господарськими і суд першої інстанції обгрунтовано, виходячи з положень статті 20 ГПК України визначив, що правовідносини між позивачем та відповідачем відносяться до юрисдикції господарського суду. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що правовідносини між сторонами виникли під час підприємницької діяльності позивачки, тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що є підставою для закриття провадження. Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи. Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту. Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Положення статті 20 ГПК України передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб`єктним, так і за предметним критерієм. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10). У разі виникнення спору між господарським товариством та фізичною особою, яка є приватним підприємцем, суду належить з урахуванням змісту договору та інших правовстановлюючих документів з`ясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа: як фізична особа чи фізична особа-підприємець, а також врахувати, які правовідносини виникли між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні суду першої інстанції перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» про стягнення грошових коштів. Предметом спору у цій справі є стягнення коштів, які мали бути сплачені ОСОБА_1 за договорами підряду з відповідачем, на підставі яких вона надавала консультаційні послуги з ведення його бухгалтерської та податкової звітності. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, тому спірні правовідносини між сторонами є господарськими. Дійсно, з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 30 жовтня 2006 року, основним видом діяльності якої є діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування (а. с. 93). В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заперечувала проти того, що вона є фізичною особою підприємцем та здійснює консультації щодо бухгалтерської звітності та з податкового законодавства. Однак, вважала, що оскільки вона уклала з товариством 11 договорів підряду як фізична особа, справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Представниця відповідача в свою чергу заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Вважала судове рішення законним та обгрунтованим. Зазначила, що правовідносини, які склалися між сторонами, виникли у зв`язку з господарською діяльністю, тому справа повинна розглядатися в порядку господарського судочинства (а. с. 28-39). Матеріали справи свідчать про те, що між ОСОБА_1 як фізичною особою та Державним підприємством «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» укладено 11 договорів підряду, предметом яких є консультації з податкового законодавства, консультації з ведення бухгалтерського і податкового обліку, консультації з специфіки відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій, консультації з оформлення первинної документації, обсягу необхідних документів у господарській операції, консультації з розробки методик і процесів бухгалтерського обліку. Із актів здавання - приймання послуг від 02 січня 2018 року, 01 лютого 2018 року, 01 березня 2018 року, 02 квітня 2018 року, 01 травня 2018 року, 01 червня 2018 року, 02 липня 2018 року, 01 вересня 2018 року, 01 жовтня 2018 року, 01 листопада 2018 року, 01 грудня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 виконала роботу щодо консультації з податкового законодавства, консультації з ведення бухгалтерського і податкового обліку, консультації з специфіки відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій, консультації з розробки методик і процесів бухгалтерського обліку. Факт надання ОСОБА_1 консультаційних послуг з ведення бухгалтерської та податкової звітності підтверджується і довідкою Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції». З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом діяльності ОСОБА_1 є діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування. З`ясовуючи питання юрисдикції, необхідно враховувати не тільки суб`єктний склад, а й правову природу правовідносин, які склалися між сторонами. Дійсно, ОСОБА_1 уклала 11 договорів підряду з товариством як фізична особа. Однак, виходячи з правової природи послуг, які надавала ОСОБА_1 товариству, а також підприємницької діяльності, яку здійснює ОСОБА_1 , як фізична особа підприємець, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно відніс розгляд цієї справи до господарського суду. Оскільки оскаржувану ухвалу суду постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для скасування судового рішення не вбачається. Враховуючи, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо розподілу судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 08 липня 2021 року.