Постанова 4818 № 641/7360/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «16» листопада 2020 року м. Харків справа № 641/7360/20 провадження № 22ц/818/5513/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б.. за участю секретаря - Колосовської А.Р., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», представниця позивача - Ганчар І.Д., відповідачі - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Н.В., Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервертикаль» в особі ліквідатора Стадника Т.Р. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» на ухвалу судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року в складі судді Колодяжної І.М. в с т а н о в и в: У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» звернулось до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервертикаль» в особі ліквідатора Стадника Тараса Романовича про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та просило застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме договору дарування, укладеного 17 лютого 2014 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. за реєстраційним номером 344, шляхом: скасування (припинення) рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Макушевої Н.В. № 10977142 від 17 лютого 2014 року, скасування (припинення) запису про відкриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, № 294659263101 від 17 лютого 2014 року, скасування (припинення) запису про право власності №4698814 від 17 лютого 2014 року та припинити речові права, що виникли на їх підставі відповідно до визначеного порядку скасування (припинення) записів та закриття розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вирішити питання щодо судових витрат. Ухвалою судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» - відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою судді Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» подало апеляційну скаргу, в якій просило ухвалу судді - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що справа має розглядатися в порядку цивільного, а не господарського судочинства, оскільки позов пред`явлений не до боржника, щодо якого відкрита справа про банкрутство, не стосується майна боржника. Предметом договору дарування є квартира, яка взагалі не є окремим об`єктом нерухомого майна, оскільки створена в процесі самовільної реконструкції нежитлової будівлі, та судове рішення, яким визнано законність її реконструкції, скасовано. Крім того вказав, що позовні вимоги стосуються не майна, а застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, які полягають у вилученні з реєстру записів, що підтверджують факти набуття права власності. Зазначив, що спір щодо реального майна боржника - нежитлової будівлі, вже вирішений господарським судом, та будь-які права товариства щодо належного йому майна не оспорюються. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся осіб. дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» необхідно задовольнити, ухвалу судді - скасувати. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, адже стосується майна особи, стосовно якої на розгляді господарського суду Харківської області перебуває справа про банкрутство. Проте, з таким висновком суду неможливо погодитись, виходячи з наступного. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту. Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Юрисдикція господарських справ установлена статтею 20 ГПК України, за змістом, зокрема, пункту 8 частини 1 якої справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Положення статті 20 ГПК України передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб`єктним, так і за предметним критерієм. Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Відповідно до частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, який набрав чинності з 21 жовтня 2019 року, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Як вбачається з матеріалів справи у вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» звернулось до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Н.В., Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервертикаль» в особі ліквідатора Стадника Т.Р. про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме договору дарування квартири між відповідачами. В обґрунтування своїх вимог посилалось на те, що 03 листопада 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервертикаль» набуло право власності на нежитлову будівлю літ «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 , яке 09 жовтня 2007 року передано в іпотеку. Постановою Господарського суду Харківської області від 06 грудня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервертикаль» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. 28 грудня 2012 року в ході процедури банкрутства відбулись торги з реалізації нерухомого майна, зокрема, зазначеного нежитлового приміщення, за результатами яких переможцями стали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В подальшому рішенням Господарського суду Харківської області від 02 серпня 2013 року визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на самовільно реконструйований квартирний (багатоповерховий) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який складався з 42 квартир. 17 лютого 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено з ОСОБА_3 договір дарування квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку, а нотаріусом прийнято рішення державного реєстратора щодо відкриття нового розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності. Однак, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 січня 2017 року визнано недійсними результати торгів у формі аукціону з реалізації майна, належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтервертикаль», а саме зазначеного нежитлового приміщення; визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22 лютого 2017 року визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтервертикаль» право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції, яким визнано законною самовільну реконструкцію нежитлової будівлі в квартирний будинок та визнано право власності на нього за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , та у задоволенні позову відмовлено. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» на підставі договору відступлення права вимоги від 18 листопада 2015 року та додаткової угоди від 27 листопада 2015 року є іпотекодержателем нежитлового приміщення та вважає свої права порушеними, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру, яка була частиною цього приміщення, що є перешкодою у зверненні стягнення на предмет іпотеки. Отже, у даній справі позивачем є іпотекодержатель майна боржника, який перебуває на стадії ліквідації. Відповідачами є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та фізичні особи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а предметом позову є вимога щодо застосування наслідків недійсності нікчемного, на думку позивача, договору дарування квартири, укладеного між відповідачами шляхом скасування рішення державного реєстратора. Боржник, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервертикаль», не є стороною у даному спорі, а також не був стороною зазначеного договору дарування. Спір у даній справі безпосередньо не стосується майна боржника, оскільки майном товариства є саме нежитлове приміщення, що визнано рішенням господарського суду, а предметом укладеного між відповідачами договору дарування була квартира, зареєстрована як окремий об`єкт нерухомості на підставі судового рішення, яке в подальшому скасоване. Вимоги позивача не стосуються визнання за ним чи за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтервертикаль» будь-яких майнових прав на нерухоме майно, а результати їх розгляду не вплинуть на обсяг ліквідаційної маси цього товариства. Спір щодо реєстраційних дій, здійснених на підставі договору, є спором про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені питання, пов`язані з реєстрацією права власності ОСОБА_3 . Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному позовному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Відповідного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц, провадження № 14-123цс18. За таких умов, відсутні підстави стверджувати, що на позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» у цій справі поширюються положення частини другої статті 7 Кодексу України з процедури банкрутства та пункту 8 статті 20 ГПК України щодо належності спорів з майновими вимогами до боржника до юрисдикції господарських судів. Враховуючи викладене, а також те, що боржник не є стороною договору дарування, наслідки нікчемності якого просив застосувати позивач, даний спір не є майновим з вимогами до боржника та щодо його майна, відсутні підстави вважати, що цей спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Суд першої інстанції наведеного не врахував та, пославшись на приписи норм Кодексу України з процедур банкрутства, неправильно їх застосував, а відтак дійшов помилкового висновку, що спір між сторонами має розглядатися в межах справи про банкрутство, відмовивши у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України. Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу судді постановлено з порушенням норм процесуального права, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» є обґрунтованою, зазначене судове рішення слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, що може бути оскаржена окремо від рішення суду, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України. Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» - задовольнити. Ухвалу судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 20 листопада 2020 року.