Постанова 4824 № 755/8426/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 755/8426/21 провадження № 22-ц/824/10345/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів : судді-доповідача Кирилюк Г. М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. розглянувши в порядку письмового провадження справу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року у складі судді Гаврилової О.В., встановив: 18.05.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2021року вказану справу передано на розгляд до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області за підсудністю. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Свої доводи мотивує тим, що відповідач постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Саме цю адресу ОСОБА_2 вказав у позовній заяві про розірвання шлюбу від 01.03.2021. Будинок, де проживає відповідач, був придбаний ними в шлюбі та є спільним сумісним майном. Просить також звернути увагу на предмет спору, а саме визначення місця проживання дитини, яка проживає в м. Києві, батько бачиться з донькою теж в м. Києві. Третьою особою по справі залучено Службу у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Розгляд справи за останнім місцем реєстрації відповідача створить низку перешкод до доступу до правосуддя, оскільки всі сторони справи знаходяться в м. Києві. Вважає, що всі вказані обставини свідчать про доцільність та юридичну правильність розгляду справи саме Дніпровським районним судом м. Києва. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 360 ЦПК України). У відповідності до вимог статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться, а розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами - частина 13 статті 7 ЦПК України. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним положенням ухвала суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до наданої інформації з Електронного реєстру територіальної громади міста Києва від 25.05.2021, ОСОБА_2 зареєстрованим по м. Києву не значиться, а з копії його паспорта вбачається, що останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача є адреса: АДРЕСА_2 . Відтак, у відповідності до територіальної підсудності, даний позов повинен розглядатись Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області. Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі. Параграфом 3 ЦПК України визначені правила територіальної юрисдикції (підсудності). Частиною 1 статті 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, позов про визначення місця проживання дитини має пред`являтися за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача, оскільки до таких позовних вимог цивільним процесуальним законом не передбачено ані альтернативної, ані виключної підсудності. В статтях 28-30 ЦПК України встановлені виключення із загального правила територіальної підсудності. Підсудність за вибором позивача (ст. 28 ЦПК України) надає позивачу право вибору із двох або більшої кількості судів вибрати той суд, в який йому найбільш зручніше пред`явити позов. Альтернативна підсудність встановлена законом для таких категорій справ, в яких позивачі об`єктивно потребують створення їм найбільш сприятливих умов судочинства. Відповідно до вимог ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись у травні 2021 року до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зазначила його фактичне місце проживання в АДРЕСА_1 (Голосіївський район м. Києва ). Остання також зазначала, що вона разом з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_4 (Дніпровський район м. Києва). Як вбачається з доданої до апеляційної скарги Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 04.09.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пінчук О. В., останніми було набуто у власність будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40). З огляду на те, що предметом даного спору є визначення місця проживання малолітньої дитини, яка проживає в м. Києві, місцем проживання її батьків також зазначено м. Київ, суд першої інстанції, не перевіривши обставин щодо місцезнаходженням майна відповідача, дійшов передчасного висновку про направлення справи за підсудністю в Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області, що створить перешкоди сторонам для доступу для правосуддя. Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи викладене, оскаржувана ухвала не може бути визнана законною і обґрунтованою та у відповідності до положень ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 374, 379, 382, 384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитининаправити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк