Постанова 4824 № 363/2828/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 363/2828/20 провадження № 22-ц/824/9326/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. при секретарі Гайворонському В. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про зняття арешту з автомобіля, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - адвоката Луньової Анни Геннадіївни на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2021 року у складі судді Баличевої М. Б., встановив: 23.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив: скасувати приватне обтяження, заставу рухомого майна, яке зареєстрував реєстратор ОСОБА_2 25.10.2013 за №13974329, обтяжувач АТ "Альфа-Банк", що було змінено 17.10.2019 реєстратором Федоренко О. М., регіональна філія міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» Київська область; стягнути з відповідача судові витрати в сумі 840,80 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 18.09.2008 між ним та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір №700/728127-KR, згідно умов якого банк надав йому кредитні кошти у розмірі 31 073 долара США, з процентною ставкою 12,50% на строк до 17.09.2015. Також 18.09.2008 був укладений договір застави №700/728131-ZO, відповідно до умов якого він передав в заставу автомобіль марки «HYUNDAI SONATA», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованим Вишгородським МРЕВ ДАІ в Київській області 16.09.2008. Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 49 111,34 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 03.12.2019 правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк». 06.12.2019 він виконав рішення суду в добровільному порядку, про що свідчить платіжне доручення №1182953 від 06 грудня 2019 року. Так як договір діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань та був ним виконаний в повному обсязі, 13.12.2019 він звернувся з заявою до АТ «Альфа-Банк» про видачу довідки про виконання зобов`язань за кредитним договором № 700/728127- KR від 18.09.2008, проте це звернення було проігноровано. Дана довідка була необхідна для зняття арешту застави з рухомого майна - автомобіля HYUNDAI SONATA, 2008 року випуску, який був переданий в заставу відповідно до договору застави № 700/728131-ZO від 18.09.2008. Оскільки договір застави втратив чинність у зв`язку з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання (ст. 28 Закону України "Про заставу"), просив позов задовольнити. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2021 року позов задоволено частково. Скасовано приватне обтяження, заставу рухомого майна, а саме з автомобіля марки HYUNDAI SONATA, 2008 року випуску, номер шасі № VIN НОМЕР_3 седан реєстраційний номер НОМЕР_2 , що зареєстрований у Вишгородському МРЕВ ДАІ в Київській області 16.09.2008 року, яке зареєстрував реєстратор ОСОБА_2 , 25.10.2013 року за № 13974329 обтяжувач AT «Альфа - Банк», що було змінено 17.10.2019 року реєстратором Федоренко О. М., регіональна філія міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» Київська область. Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження рухомого майна запис про приватне обтяження, заставу рухомого майна з вказаного автомобіля. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. В поданій апеляційній скарзі представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Луньова А. Г. просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2021 року та прийти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вказує, що з урахуванням лише резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, суд першої інстанції помилково дійшов висновків, що сплативши стягнуту вказаним судовим рішенням суму, позивач начебто виконав належним чином свої зобов`язання за кредитним договором. Судовим рішенням встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 перед AT «Альфа-Банк» складає 21 534,33 доларів США, дана обставина в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Між тим, постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року було стягнуто на користь кредитора заборгованість у розмірі лише 49 111,34 грн, але не за безпідставністю решти позовних вимог, а за спливом строку позовної давності. За загальним правилом ст. 267 ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Вказує, що Законом України «Про заставу» також не передбачено такої підстави для припинення застави, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Отже, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення застави. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17. Дійсна заборгованість за кредитним договором позивачем не погашена, а сплачено лише суму, стягнуту судом в межах позовної давності, що не заперечується і самим позивачем, а отже і його зобов`язання перед банком не припинене. Оскільки немає підстав для припинення основного зобов`язання, а зобов`язання, які виникають з договору застави, є похідними зобов`язаннями, тому також не підлягають задоволенню. Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/19205/17). У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Коляда А. М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що судом першої інстанції дотримані вимоги ст. 263 ЦПК України про законність та обґрунтованість судового рішення, оскільки рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Щодо посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі за № 6-786цс17 та від 28 квітня 2021 року у справі № 755/19205/17 зазначає, що обставини, які зазначені в даних справах, стосуються інших правовідносин, а тому не можуть застосовуватися при розгляді даної справи. В судовому засіданні представник АТ " Альфа-Банк" - адвокат Андросович Г. С. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представник ОСОБА_1 - адвокат Коляда А. М. просив відмовити у задоволенні поданої апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 18.09.2008 року Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір №700/728127-KR на купівлю автомобіля, за яким отримав грошові кошти в сумі 31 073 доларів США, зі сплатою 12,50 % річних, з кінцевим терміном повернення до 17 вересня 2015 року. 18.09.2008 між вказаними сторонами було укладено договір застави №700/728131-ZO, за яким ОСОБА_1 (заставодавець) передає в заставу Акціонерному комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» (заставодержатель) у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів №700/728127-KR від 18.09.2008 року транспортний засіб марки HYUNDAI, модель SONATA, 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованим Вишгородським МРЕВ ДАІ в Київській області 16.09.2008 (предмет застави). Вказане обтяження 25.10.2013 було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У зв`язку з невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, в червні 2018 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 21 534,33 доларів США, що еквівалентно 584 967,28 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року (справа №363/2492/18) рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 49 111,34 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Відповідно до платіжного доручення №1182953 від 06 грудня 2019 р., ОСОБА_1 сплатив на користь АТ "Альфа-Банк", який є правонаступником ПАТ "Укрсоцбанк" 49 111,34 грн (а.с.18). Відмова АТ "Альфа-Банк" у видачі довідки про припинення забезпеченого заставою зобов`язання за кредитним договором слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 сплатив грошові кошти, стягнуті з нього на користь відповідача судовим рішенням, останній відмовляється видавати довідку про відсутність заборгованості за кредитним договором, арешт з заявленого майна не знятий, його наявність перешкоджає ОСОБА_1 здійснювати належним чином розпорядження та володіння майном, чим порушуються його права, як власника рухомого майна. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заперечуючи проти пред`явленого позову та викладених в ньому доводів, відповідач, посилаючись на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17, зазначав, що часткове задоволення позову до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості було пов`язано зі спливом строку позовної давності до частини заявлених позовних вимог. За загальним правилом, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється (а.с 68-73). Суд першої інстанції не навів жодного мотиву не взяття до уваги вказаного доводу, який був належним чином обґрунтованим. Перелічивши в тексті свого рішення норми права, зокрема ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", суд першої інстанції не вказав, яким чином вони регулюють спірні правовідносини, свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процесу не виконав, а доводи відповідача залишив без належного дослідження та оцінки, а отже без судового захисту. Право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»). Як вбачається з постанови Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року (справа №363/2492/18), заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складала 21 534,33 доларів США, що еквівалентно 584 967,28 грн. Оскільки відповідачем зроблено заяву про сплив позовної давності, останній платіж на виконання умов договору ОСОБА_1 здійснено: за кредитом - 20 вересня 2011 року, за відсотками - 05 листопада 2018 року, позовні вимоги задоволено в межах трирічного строку позовної давності щодо періодичних платежів в сумі 1 807,93 доларів США, що еквівалентно 49 111,34 грн. Тобто, ОСОБА_1 виконано судове рішення в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором в межах строку позовної давності. Доказів повного погашення заборгованості суду надано не було. Відповідно до ст. 28 Закону України "Про заставу", на положення якої позивач посилався, як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог, застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом. Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають. При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду в іншому судовому провадженні про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року (справа №757/32377/15-ц), від 18 листопада 2020 року (справа №761/43075/18). Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Нормами статті 28 Закону України "Про заставу" не передбачено такої підстави для припинення застави як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням. Європейський суд зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява №63566/00). З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Згідно з ч.1, ч.13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 261 грн 20 коп. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - адвоката Луньової Анни Геннадіївни задовольнити. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2021 року скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про зняття арешту з автомобіля відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 261 грн 20 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 липня 2021 року. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк