Постанова 4824 № 754/2132/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 754/2132/19 Головуючий у суді першої інстанції - Клочко І.В. Номер провадження № 22-ц/824/8044/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», подану представником Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який мотивувало тим, що 16 жовтня 2015 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 14 січня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 22 929,18 грн, з яких: 13 102,52 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2 320,89 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 068,06 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, АТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором від 06 жовтня 2015 року у загальному розмірі 22 929,18 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 11 000 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник АТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат. Банк вказує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що заборгованість утворилась у відповідача не з його вини, а позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, однак банк вважає, що до моменту повідомлення користувачем банку про ризик збитків від здійснення операцій відповідальність несе користувач. Вказано, що ОСОБА_1 не надавалось банку письмової заяви про блокування картки чи рахунку, на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг, а тому клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з його карткового рахунку третіми особами. Апелянт наголошує, що операції щодо карткового рахунку ОСОБА_1 , зокрема, зняття коштів були здійснені лише після його ідентифікації та підтвердження динамічним паролем, а тому помилковим є висновок суду про відсутність доказів причетності відповідача до здійснених фінансових операцій. Представник апелянта також вважає помилковим посилання суду першої інстанції на витяг з ЄРДР щодо наявності кримінального провадження за заявою відповідача, адже такий витяг не є доказом на підтвердження доведення обставин вчинення злочину щодо перерахування коштів невстановленими особами, оскільки такі доводи можуть бути підтверджені тільки вироком суду, який набрав законної сили. В даному ж випадку провадження не є закінченим, не встановлено винних осіб, а тому й не доведено відсутність вини відповідача у знятті коштів з його карткового рахунку. Так, апелянт вказує, що банком надано кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, між банком та відповідачем укладено кредитний договір, який є діючим та дійсним, а отже що наявні всі підстави для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , який в свою чергу матиме право стягнути суму відшкодування з винних осіб, встановлених в кримінальному провадження, якщо такі особи будуть виявлені. Крім того, не погоджується апелянт і з сумою, стягнутою на відшкодування понесених відповідачем судових витрат на правову допомогу та вважає, що стороною відповідача не доведено справедливість та повноту витрат, які фактично понесені ним на правову допомогу, оскільки відповідач мав подати до суду розрахунок витрат часу, витраченого адвокатом на ведення справи в суді, на участь в судовому розгляді та на вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, адже незрозуміло на підставі чого виникла вказана у розрахунку сума. Банк вважає суму витрат неспівмірною зі складністю справи, яка віднесена до малозначних, а тому сума таких витрат має бути зменшена. На адресу апеляційного суду 11 травня 2021 року надійшли пояснення від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк», відповідно до тексту яких відповідач не погоджується із доводами апеляційної скарги, спростовує вірність нарахування банком відсотків, пені, штрафів, вказує на недоведеність факту ознайомлення відповідача з Умовами, Тарифами та Правилами надання банківських послуг та відсутністю підстав вважати, що при укладенні договору банк дотримався вимог щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив із ним саме ті умови, які банк вважав узгодженими. Відповідач вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення нарахованих відсотків, пені, штрафі є законним та обґрунтованим, а апелянтом не надано доводів на їх спростування. Крім того представник ОСОБА_2 зазначає, що із витягу з ЄРДР вбачається, що за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження за фактом шахрайства, а відповідно до листа мобільного оператора «Лайфселл» номер телефону ОСОБА_1 був контрактним, закріпленим саме за ним, та обслуговувався до 08 січня 2018 року, тобто до здійснення операцій зі зняття коштів із карткового рахунку. Відповідач не визнає факту отримання коштів від банку у заявлених в позові місці, часі та розмірі, а тому факт одержання саме відповідачем таких коштів підлягає доказуванню. Судом же вірно встановлено, що ОСОБА_1 як користувач картки своїми діями чи бездіяльністю не сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, списання коштів з його рахунку відбулось не за розпорядженням ОСОБА_1 . Крім того, відповідач повідомив банк про факт незаконного списання коштів та звернувся до правоохоронних органів, коли дізнався про такі події, тому апелянт вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню і просить апеляційний суд залишити їх без задоволення, а судове рішення без змін. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 заперечили щодо доводів викладених в апеляційній скарзі та просили залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задовлення. Представник апелянта до суду апеляційної інстанції не з`явився про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 225). Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача у справі, його представника, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 , як користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю не сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, списання грошових коштів з його карткового рахунку відбулося не за його розпорядженням, останній повідомив банк про факт незаконного списання грошових коштів з його карткового рахунку та звернувся до правоохоронних органів та ураховуючи наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості. Апеляційний суд в цілому погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 06 жовтня 2015 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.5). До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: www.privatbank.ua/terms (а.с.6-21). Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, визначені цим розділом Умов та Правил, та розділом Умов та Правил про надання відповідної послуги, до якого Клієнт приєднався шляхом підписання Заяви про приєднання. Відповідач взяті на себе зобов`язання по виплаті кредитних коштів у строки визначені кредитним договором не виконує. Станом на станом на 14 січня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 22 929, 18 грн, з яких: 13 102,52 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2 320,89 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 068,06 грн - штраф (процентна складова) (а.с.4). Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що за заявою ОСОБА_1 26 березня 2019 року внесено відомості до ЄРДР за №12019100090003058 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України (а.с.49). Із вказаного витягу слідує, що 15 квітня 2018 року невідома особа, діючи умисно, протиправно, шляхом обману, назаконно заволоділа грошовими коштами у розмірі 22 929,18 грн, чим завдала ОСОБА_1 матеріальну шкоду на вказану суму. Відповідно до листа ТОВ «Лайфселл» від 24 лютого 2020 року №00017вк вбачається, що до 08 січня 2018 року абонентський номер НОМЕР_1 обслуговувався на умовах контрактного підключення та був зареєстрований за ОСОБА_1 . З 15 квітня 2018 року по 15 квітня 2019 року телекомунікаційні послуги за вказаним номером надавались без укладення письмового договору, що унеможливлює визначення його належності до певних юридичних чи фізичних осіб (а.с.84). Листом від 20 березня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» повідомило ОСОБА_1 про те, що кредитна заборгованість по кредитному договору від 06 жовтня 2015 року утворилась у результаті переказу 15 квітня 2018 року грошових коштів у сумі 14002 грн через IVR меню (а.с.97). Відповідно до листа АТ КБ «Приватбанк» від 27 серпня 2020 року вбачається, що 15 квітня 2018 року о 11:09:16 відбулося зняття готівки у банкоматі без картки з карти № НОМЕР_2 у розмірі 14 162 грн за адресою: АДРЕСА_1 , (ТК Варус). Фото з банкомату відсутнє, оскільки кошти знімались без картки (а.с.105). З довідки АТ «Приватбанк» вбачається, що між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір за яким було надано дві карти: № НОМЕР_2 , (дата відкриття 06 жовтня 2015 року, термін дії березень 2019 року) та № НОМЕР_3 (дата відкриття 16 березня 2019 року, термін дії лютий 2023 року) (а.с.109). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно, після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Згідно пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) та від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказану правову позицію підтримав. У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було доведено факт того, що своїми діями чи бездіяльністю ОСОБА_1 сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою. Так, встановивши, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, останній 26 березня 2019 року звернувся до Солом`янського управління поліції ГУ НП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 ККУ, вказане підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.49). Крім того, матеріали справи містять лист ОСОБА_1 від 15 лютого 2020 року, адресований позивачу у справі, відповідно до якого ОСОБА_1 з`ясовує питання щодо наявної заборгованості за кредитним договором (а.с.95-96). Так, банком було проінформовано ОСОБА_1 листом від 20 березня 2020 року про те, що заборгованість у останнього виникла в результаті переказу коштів 15 квітня 2018 року через IVR меню у сумі 14 002 грн (а.с.97). Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції про відсутність доказів причетності відповідача до здійснених фінансових операцій по зняттю готівки є помилковими, спростовуються також тим, що в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за договором №б/н від 06 жовтня 2015 року, укладеного банком та ОСОБА_1 , з якого слідує, що станом на 01 квітня 2018 року відповідач по справі немає жодних боргових зобов`язань перед банком, а сама заборгованість утворилась 15 квітня 2018 року (а.с.4). Вказане узгоджується і з наданою випискою по картковому рахунку відповідача (а.с.55, 121-122). Системний аналіз зазначених матеріалів справи дає підстави для висновку, що позивачем не було доведено належними і допустимими доказами факту причетності ОСОБА_1 до втрати, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою. Дані правові висновки узгоджується із судовою практикою, викладеною в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №210/1242/18 (провадження № 61-1556 св 20). Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині необґрунтованого покладення судом на позивача витрат понесених відповідачем витрат на правову допомогу в розмірі 11000 грн., суд апеляційної інстанції враховує наступне. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Зазначений висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС у справі № 306/1198/17 від 08 квітня 2020 року. Разом із тим перевіряючи вимоги позивача в частині розміру сплачених витрат на правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вбачається із матеріалів справи 25 березня 2019 року ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Бубенок В.Г.щодо представництва останнім інтересів позивача у суді за вказаним позовом, що також підтверджується відповідним ордером на надання правничої допомоги (а.с.147,44). На виконання вказаних повноважень адвокатом Бубенок В.Г. надавалися відповідні послуги опис та характер яких зазначено у відповідній заяві про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат ОСОБА_1 (вивчення та аналіз документів, підготовка відзиву; підготовка та подання запиту в ТОВ «Лайфсел», отримання відповіді на запит; підготовка клопотань про витребування доказів в ТОВ «Лайфсел», АТ КБ «Приватбанк», заяви про виклик свідків; участь у судовому засіданні 23 січня 2020 року) (а.с.86-87, 146). Крім того із матеріалів справи вбачається, що адвокат представляв інтереси відповідача при розгляді справи у суді: 24 жовтня 2019 року, 23 січня 2020 року, 01 червня 2020 року, 17 вересня 2020 року, 19 листопада 2020 року (а.с.71, 78-80, 100, 115-117, 163-164). Також відповідачем було надано рахунок №01/04/19 від 03 квітня 2019 року щодо оплати ОСОБА_1 послуг за договором про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року на суму 7 000 грн та квитанція до прибуткового касового ордера №1/4 від 03 квітня 2019 року про сплату вказаної суми в розмірі 7 000 грн (а.с.148-149). В матеріалах справи також міститься рахунок №02/09/20 від 16 вересня 2020 року щодо оплати ОСОБА_1 послуг за договором про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року на суму 4 000 грн та квитанція до прибуткового касового ордера №2/9 від 16 вересня 2020 року про сплату вказаної суми в розмірі 4 000 грн (а.с.150-151). Разом із тим відповідно до положень ч.2 ст. 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Оскільки матеріали справи не містять підтверджень що заява про понесенні витрати відповідачем на правничу допомогу від 23 січня 2020 року та від 19 листопада 2020 року надсилалась протилежній стороні, що позбавило її можливості доводити неспівмірність цих витрат, колегія суддів самостійно визначає їх розмір, що підлягає відшкодуванню, виходячи з критерію їх розумної необхідності. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (вивчення та аналіз документів, підготовка відзиву; підготовка та подання запиту в ТОВ «Лайфсел», отримання відповіді на запит; підготовка клопотань про витребування доказів в ТОВ «Лайфсел», АТ КБ «Приватбанк», заяви про виклик свідків; участь у судовому засіданні 23 січня 2020 року), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (підготовка відзиву), критерію необхідності подання відзивів на позовну заяву та значимості таких дій у справі, апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість доводів апелянта в частині наявності підстав для зменшення їх розміру та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 4000,00 грн. Крім того із матеріалів справи вбачається, що представником відповідача у справі ОСОБА_2 06 травня 2021 року подано письмові пояснення на апеляційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк», копії матеріалів, яких у відповідності до положень ч.2 ст. 183 ЦПК України на правленні позивачу (апелянту) у справі АТ «КБ «Приватбанк» та при цьому представником відповідача у вказаних поясненнях заявлено вимогу про покладення на позивача витрат на правничу допомогу пов`язаних із апеляційним розглядом справи в розмірі 7000 грн. На підтвердження зазначених витрат представник подано договір про надання правничої допомоги від 05 травня 2021 року в пункті 4.1 якого сторонами визначено вартість надання таких послуг в розмірі 7000 грн. та зазначено опис робіт зокрема : написання пояснень на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», захист інтересів відповідача при апеляційному розгляді справи а також участь у судових засідання при апеляційному розгляді справи. Додано квитанцію про плату вказаних послуг адвоката в розмірі 7000 грн. ( а.с. 204-218). Зазначені матеріали у порядку визначеному ст.. 183 ч.2 ЦПК України направлені 06 травня 2021 року позивачу у справі, що підтверджується накладною УКРПОШТИ №0209912366843. Будь яких заперечень щодо вказаного розміру витрат на правничу допомогу чи клопотання про зменшення вказаного розміру витрат від позивача від позивача до суду апеляційної інстанції не надходило, тому суд покладає на позивача витрати в зазначеному розмірі. З урахуванням викладеного апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги поданої АТ КБ «Приватбанк» та зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, в іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року відповідає обставинам справи, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 137, 141, 367, 374, 376, 381, 382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», подану представником Криловою Оленою Леонідівною задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції зменшити з 11000 грн до 4000 грн. В іншій частині Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесені при апеляційному розгляді у розмірі 7000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за виключенням випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови викладено 07 липня 2021 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв