Постанова 4857 № 380/4579/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4579/20 пров. № А/857/9577/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гулкевич І.З.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) в м.Львові 30 грудня 2020 року у справі №380/4579/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: 12.06.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, просив визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення від 10.04.2019 №0003905013 та №0003885013. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню. Суд першої інстанції вказав, що з одних лише даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС про суми виплачених доходів, неможливо встановити складові прощеної (анульованої) кредитором суми боргу, яка може включати як основну суму кредиту, так і відсотки за користування ним, комісію та/або штрафні санкції (пеню). Суд першої інстанції зазначив, що контролюючий орган повинен був перевірити дотримання порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості та, відповідно, наявність у позивача обов`язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації та дійшов висновку, що жодних належних заходів, необхідних для з`ясування вищезазначених питань фіскальним органом не було вжито, хоча це мало істотне значення для прийняття рішення за результатами перевірки. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідачем досліджено складові суми прощеної (анульованої) заборгованості позивачу по кредитному договору. Скаржник вказує, що банк належно повідомив позивача про анулювання боргу за кредитним договором, оскільки скерував на його адресу лист від 09.11.2017 №09-3/16278. Скаржник зазначає, що позивачу прощено борг не у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеній за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, а основну суму кредиту та вважає, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції не встановив всіх обставин у справі. Представник скаржника в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, позивач в судове засідання не з`явився, явку повноважного представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Щодо клопотання Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) про заміну сторони правонаступником - Головним управлінням ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ ВП 43968090), то судом апеляційної інстанції в задоволенні такого відмовлено, оскільки ліквідація Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039 ) не завершена. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (Позичальник) 23.04.2008 уклав кредитний договір №КF48676 з ВАТ «Електрон Банк» відповідно до умов якого Банк зобов`язувався надати Позичальнику грошові кошти в сумі 60 000 дол. США строком на 10 років. Позичальник зобов`язувався повернути Банку основну суму кредиту частинами відповідно до графіку платежів за кредитом, що міститься у додатку №1 до кредитного договору і є його невід`ємною частиною та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбаченими кредитним договором. Кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 23.04.2018. На підставі пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.2 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України та наказу ГУ ДФС у Львівській області від 20.02.2019 №1116, посадовими особами ГУ ДФС у Львівській області у період з 05.03.2019 по 12.03.2019 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб фізичною особою ОСОБА_1 за період 01.01.2017 по 31.12.2017. За результатами проведеної перевірки складено акт від 15.03.2019 №424/50.13-10/ НОМЕР_1 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1 : - п.п.49.18.4 п.49.18 ст.49, п.179.1 ст.179 ПК України, а саме не подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік; - «д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.п.167.1 ст.167 ПК України, а саме за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 226 603,79 грн; - п.п.1.2, п.1.3, пп.1.5, пп.1.6 п.16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», в результаті чого донараховано військовий збір за 2017 рік, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 18 883,65 грн. На підставі вказаного акта перевірки 10.04.2019 контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення: - №0003885013, яким збільшено суму грошового зобов`язання за основним платежем з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 226 603,79 грн за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 56 650,95 грн (а.с.12); - №0003905013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 18 883,65 грн за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4720,91 грн (а.с.13). Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, такими, що підлягають скасуванню, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до підпунктів 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно з підпунктами 16.1.3., 16.1.4 пункту 16.1 статті16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до пункту 179.1 статті 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Згідно з підпунктом 14.1.47. пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Пунктом 164.1 статті 164 ПК України встановлено, що базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Згідно з підпунктом 164.1.3. пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу. Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Законом України від 09.04.2015 №321-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» (далі - Закон №321-VІІІ), який набрав чинності з 07.05.2015, внесені зміни до Податкового кодексу України. Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов`язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції. Так, згідно зі статтею 3 розділу І Закону №321-VІІІ підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України вирішено доповнити пунктом 8 наступного змісту: «

8. Не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року». Тобто, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню. В силу колізійного принципу пріоритету норми акта, виданого пізніше, до правовідносин, які виникли у зв`язку із прощенням банками з 1 січня 2015 року боргу позичальникам за кредитами в іноземній валюті, які не було погашено до 1 січня 2014 року та валюту зобов`язання за якими було змінено з іноземної на національну, застосовуються норми пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Застосування вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України має місце виключно у випадку перевищення суми прощеного (анульованого) кредитором боргу над сумою курсової різниці, обрахованої за правилами, передбаченими пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постановах від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, від 19 липня 2019 року у справі №826/4240/18, від 14 листопада 2019 року у справі №520/10880/18, від 6 листопада 2020 року у справі №826/7313/17. Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку-боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг. Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим, проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку. Отже, для правильного вирішення справи та встановлення правової природи анульованого (прощеного) кредитором боргу (кредиту) позивача (як курсової різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, або додаткового блага, яке підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу фізичної особи) необхідною умовою є дослідження судом характеру угоди між кредитором та позичальником щодо відповідної реструктуризації боргу та прощення його частини, зокрема, встановлення обставин щодо зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної у гривню, встановлення і дослідження обставин щодо складових суми прощеного (анульованого) кредитором боргу, а також дотримання порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості й, відповідно, наявність у позивача обов`язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що листом ПАТ «ВіЕс Банк» від 21.06.2018 № 03-1/7935 (а.с.44) на лист ГУ ДФС у Львівській області «Про надання інформації та її документального підтвердження» повідомлено, що по ОСОБА_1 у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (Форма №1-ДФ)» за 4-й квартал 2017 року ПАТ «ВіЕс Банк» відобразило згідно додатку за ознакою доходу « 126» - дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст.165 ПК України), зокрема, у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Вказано, що ПАТ «ВіЕс Банк» направив боржникові рекомендований лист про необхідність подання річної податкової декларації боржником з повідомленням про вручення. До вказаного листа долучено інформацію щодо громадян, які у 2017 році отримали дохід у вигляді додаткового блага, шляхом анулювання (прощення) основної суми боргу кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, ксерокопію листа-повідомлення ОСОБА_1 , ксерокопію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 та ксерокопію довідки «Укрпошта» за ф.20. відповідно до якого повідомлення повернено за закінченням терміну зберігання. Відповідно до інформації щодо громадян, які у 2017 році отримали дохід у вигляді додаткового блага, шляхом анулювання (прощення) основної суми боргу кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, сума прощеного боргу (тіло кредиту) ОСОБА_1 47263,04 USD, дата прощення боргу 09.11.2017, основна сума прощеного боргу (тіло кредиту) у 2017 році 1 258 909,96 грн. Разом з тим, як вбачається з акта перевірки, контролюючим органом за наслідком отримання вказаної податкової інформації не з`ясовано, зокрема, чи мав позивач суму основного боргу за кредитом перед банком, і яка сума основного боргу перед банком не була погашена позивачем станом на 2017; еквівалент анульованої (прощеної) у доларах США (Євро) суми основного боргу у гривнях на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню за офіційним курсом НБУ, і який еквівалент анульованої (прощеної) у доларах США (Євро) суми основного боргу у гривнях, що не була погашена позивачем станом на 2017, різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2017 року. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство обов`язок платника податків (боржника) щодо сплати податку з таких доходів та щодо їх відображення у річній податковій декларації на підставі абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України пов`язує також із настанням такої умови як повідомлення кредитором платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення про анулювання боргу. У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2018 року у справі №804/1678/15 сформовано висновок про те, що конструкція абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає спосіб повідомлення платника податку про анулювання боргу шляхом надіслання відповідної інформації рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому, метою вказаної правової норми є повідомлення особи про наявність обов`язку сплати податку. Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.01.2021 у справі №819/1181/17. Позивач отримання відповідного листа-повідомлення від ПАТ «ВіЕс Банк» заперечує, тоді як відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено вручення відповідного повідомлення позивачу під підпис, або укладення повідомлення боржника про анулювання боргу шляхом укладення відповідного договору (додаткової угоди до кредитного договору, договору про реструктуризацію боргу або будь-якій іншій угоду, яка містила б умову анулювання (прощення) боргу боржнику із зазначенням суми анульованого (прощеного) боргу). Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо не перевірки контролюючим органом правового статусу прощеної заборгованості та, відповідно, наявності у позивача обов`язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації. Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Оскільки, розмір військового збору обраховується виходячи з розміру доходу (прибутку), отриманого фізичною особою, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, за встановленої судом апеляційної інстанції протиправності донарахування контролюючим органом позивачу податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, податкове повідомлення-рішення від 10.04.2019 №0003905013 є протиправним та підлягає скасуванню. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не дотримано вимоги статті 2 КАС України щодо обґрунтованості прийняття таких, відповідач діяв не у спосіб та не у межах повноважень визначених законом, а тому такі є правомірними та підлягають не скасуванню. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності винесених податкових повідомлень-рішень, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Водночас, суд апеляційної інстанції не може залишити поза увагою недотримання судом першої інстанції, встановлених нормами КАС України розумних строків розгляду справи. Як це зазначено у практиці ЄСПЛ, судовий розгляд справи повинен відповідати вимозі розумного строку в розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Обґрунтованість тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та з урахуванням критеріїв, викладених у прецедентній практиці Суду, зокрема, складності справи та поведінку заявника та відповідних органів. (п.41 рішення ЄСПЛ у справі «Зяя проти Польщі» (заява №45751/10)). Суд апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції не знайшов обґрунтування затримки у розгляді даної справи з 15.06.2020 по 30.12.2020. Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у справі №380/4579/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 08.07.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України